П’ятий всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення»

Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича започаткував традицію проведення театрального фестивалю - Всеукраїнського театрального фестивалю «Коломийські представлення».

Наступний, п’ятий театральний фестиваль «Коломийські представлення» відбудеться в період з 14 по 22 вересня 2013 року. Фестивальне дійство буде присвячене знаменним датам: 1025-річчю хрещення Київської Русі та 165-річниці Коломийського театру.

До участі у фестивалі «Коломийські представлення» запрошуються театральні колективи України та зарубіжжя, які якісно вирізняється в театральному річищі – чи ракурсом репертуарної політики, чи схильністю до сценічного експериментаторства. Мається на увазі театри, які мають в репертуарі ексклюзивні роботи, що відносяться до розряду:

1. Сценічних першопрочитань (драматургічні твори вперше поставлені на театральній сцені; інсценізації літературних творів; несправедливо забуті класичні твори, які отримали нове сценічне життя);

2. Сценічних і жанрових експериментів

3. Новаторських в сценічній матеріалізації творчих думок та ідей;

Конкурсна програма фестивалю буде включати, як роботи для дорослої аудиторії, так і вистави для дітей та юнацтва. Фестиваль «Коломийські представлення» - свято для всіх категорій глядачів!

Заявки на участь у фестивалі приймаються оргкомітетом до 01.07.2013 р. (Додатки №№ 1, 2, 3)

Поштова адреса: Коломийський академічний обласний український драматичний театр ім.І.Озаркевича, Вічевий майдан, 7, місто Коломия, Івано-Франківської області, 78200.

Електронна адреса: kolteatr@gmail.com

Факс: (03433) 3-74-94

---

ПРОГРАМА

V всеукраїнського театрального фестивалю

«Коломийські представлення» (14 – 22 вересня 2013 р.)

 

14 вересня, субота

        15.00 Прес-конференція організаторів, учасників та гостей фестивалю для представників ЗМІ

        18.00 Урочисте відкриття фестивалю

                      Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької (м. Львів)

 

Альдо Ніколаї

«ГАМЛЕТ У ГОСТРОМУ СОУСІ»

комедія

 

Режисер-постановник – Вадим Сікорський

Художник-постановник – Наталя Тарасенко

Композитор – Іван Небесний

Помічник режисера – В’ячеслав Жуков, Костянтин Шелест

В ролях: н. а. України Степан Глова, Ігор Гаврилів, Марта Кулай, з. а. України Альбіна Сотникова, Мар’яна Фехтель, Марія Шумейко, Дмитро Каршневич, Максим Максименко, Роман Гавриш, Богдан Ревкевич, Василь Коржук, Ярослав Кіргач, Мар'ян Кормош, Андрій Сніцарчук, Олександр Норчук, Юрій Хвостенко, Олександра Люта, з. а. України Лідія Остринська, Юрій Волинський, Олег Сікиринський, Юлія Михайлюк, Мирослава Солук, з. а. України Орест Гарда, н. а. України Ярослав Мука

 

“Гамлет у гострому соусі” - це пікантні подробиці з життя Данського королівства…

Дія відбувається на кухні навколо головних героїв, а саме: королівського кухаря, його дружини, дочки, а також відвідувачів королівської кухні. Кухня – це те місце, де усі знають усе і навіть набагато більше. Дивлячись на життя, як на офіціоз, ми дуже часто забуваємо, що більшість важливих справ ми вирішували під час обідів, вечерь, у ресторанах, кав’ярнях тощо…

   

 

 

15 вересня, неділя

        18.00 Омський державний Північний драматичний театр імені М. О. Ульянова

Антон Чехов

«КОШМАР»

сценічна версія оповідань А.П. Чехова «Кошмар», «Вороги»

 

Режисер - Костянтин Рєхтін

Сценографія - Володимир Сафронов

Режисер з пластики - Ірина Горе

Музичне оформлення - В’ячеслав Курткін

У ролях: Василь Кулигін, Олег Шатов, Михайло Сіногін, Роман Ніколаєв, Анастасія Хітрова та Ольга Которєва

 

Оповідання «Вороги» і «Кошмар», які лягли в основу вистави, не мають сценічної історії, і тим цікавіше було знайти шляхи їх театрального втілення саме сьогодні, у зв’язку з їх абсолютною актуальністю. 

Діагностовані А. П. Чеховим в кінці XIX століття хвороби в міжлюдських відносинах дають небезпечні рецидиви на початку XXI століття. Знецінення таких понять, як сором і совість посилюють складності у взаємовідносинах людей в суспільстві.   У цих гостросюжетних оповіданнях А.П.Чехов б’є на сполох. По-своєму, по-чеховськи. З глибоким проникненням у людську душу. Тема соціального розшарування суспільства, коли ситий голодного не розуміє, коли суспільний статус важливіше, ніж порядність і милосердя, розкрита на голому нерві, без зайвих нашарувань і перевантаженості символами і образами.

Вистава є переможцем Міжнародного театрального фестивалю «Меліховська весна» (Росія, 2013 р.)

   

 

16 вересня, понеділок 

        12.00 Львівський драматичний театр імені Лесі Українки 

Редьярд Кіплінг

«ВЕЛИКІ ПОДВИГИ МАЛЕНЬКОГО РІККІ-ТІККІ-ТАВІ»

більше ніж казка

 

Автор інсценізації, режисер‑постановник та музичне оформлення– заслужена артистка України Людмила Колосович

Художник‑постановник – Оксана Радкевич

Хореограф – Олена Мартинюк

В ролях: Наталія Липко, Анна Єпатко, Сергій Литвиненко, Володимир Пантєлєєв, Валерія Новак, Дмитро Благий, Василь Баліцький, Інна Лиховид, Марія Дзвонік, Остап Дзядек

 

Редьярд Кіплінг народився в Індії, але жив також в Англії та Америці, багато подорожував по всьому світу, дуже любив бувати зі своєю сім’єю в Африці. Він обожнював тварин, вірив, що вони дуже добре розуміють людей і завжди готові прийти на допомогу. Саме тому для своїх діток: двох доньок та сина, - він вигадує цікаві історії про тваринок. Хто ж не знає відомих героїв його «Книги Джунглів»: ведмедя Балу, вовка Акелу, пантеру Багіру та, звичайно ж, хлопчика Мауглі?

Але сьогодні ми розповімо вам історію про хороброго мангуста Ріккі-Тіккі-Таві, який… втім – дивіться і слухайте самі.

   

       

 

        18.00 Харківський державний академічний драматичний театр імені Т.Г.Шевченка

Куніо Сімідзу

«АКТОРСЬКА ГРИМЕРНА»

театральна сповідь

 

Режисер-постановник - заслужена артистка України Оксана Стеценко

Сценографія - заслужений діяч мистецтв Тетяна Медвідь

Художник по костюмах - заслужений діяч мистецтв Тетяна Медвідь

Режисер із пластики - Олена Приступ

Балетмейстер - Олена Приступ

Музичне оформлення - Дмитро Євсюков

В ролях: Лариса Луніна, Олена Приступ, засл. арт. України Оксана Стеценко, Тетяна Грінік, Майя Струннікова, Тетяна Турка, Владлена Святаш, Оксана Черкашина.

 

П’єса японського драматурга Куніо Сімідзу - про Велику Мрію.

Сама історія розгортається в звичайній акторській гримерці, хоча події п’єси не обмежуються лише стосунками за театральними лаштунками.

Чотири актриси мріють про невтілені ролі, не знаходячи спокою ні в цьому, ні в іншому за світів.

Вони сваряться і з’ясовують відносини, репетирують і готуються до виходу, кожна готова на все заради можливості зіграти роль мрії, навіть на вбивство…

   

 

 

17 вересня, вівторок

        12.00 Закарпатський академічний обласний театр ляльок «Бавка»

Дмитро Кешеля

«НЕДОТЕПИ ІЗ ВЕРТЕПУ»

лялькова вистава (для старшокласників, молоді та дорослих)

 

Режисер-постановник - заслужений артист України Олександр Куцик

Сценографія - Ярослав Данилів

Музичне оформлення - заслужений артист України Олександр Куцик

В ролях: Наталія Орєшнікова та Микола Карпенко

 

Всім відомо, що „Вертеп” – це місце, де народився Ісус Христос. Але водночас це і назва старовинного народного лялькового театру, і, про що мало хто знає, Вертеп – це назва одного мальовничого гірського закарпатського села.

Саме тут, у селі Вертеп, живуть герої вистави „Недотепа із Вертепа” – бабка Фіскарошка, учитель Фейса, інспектор Годя, дід Наполеон, і саме тут головний персонаж Митрик шукає відповідь на питання: чи дійсно людина походить від „малфи”?

Вистава сповнена народної обрядовості та закарпатського фольклору

        

 

 

        18.00 Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької (м. Львів)

 Леся Українка

«БЛАКИТНА ТРОЯНДА»

драма

 

Художній керівник постановки – н.а. України, лауреат Національної премії України ім.Т.Шевченка Федір Стригун

Режисер-постановник – н. а. України Таїсія Литвиненко

Художник-постановник – Людмила Боярська

Оранжування українських пісень та запис – Сергій Рудей

Балетмейстер – Олена Балаян

Концертмейстер – Оксана Ржепецька

Помічник режисера – Михайло Рудко, Костянтин Шелест

У постановці використано авторські пісні – Лесі Тельнюк

В ролях: Наталія Поліщук, з. а. України Альбіна Сотникова, Валентина Мацялко, Христина Гриценко, Андрій Войтюк, Андрій Сніцарчук, Анна Марусяк, з. а. України Наталія Лань, Олександр Норчук, Мар’ян Кормош, Наталія Боймук, Мирослава Солук, Галина Далявська, н. а. України Ярослав Мука, Юрій Чеков, Інна Калинюк, Світлана Мелеш, Роман Гавриш, Назарій Московець

 

Я – жінка, отже я цариця.

Я підкорила світ. Я підкорила всіх.

Та, Боже, я вчинила

Один страшний, безглуздий гріх…

Я покохала….

Жінка… Жінка – ти пройшла крізь усі ці криваві століття, щоб зараз бути тією ким ти є? Ти була різною, такою мінливою і неймовірною, переливалась усіма можливими і неможливими барвами. Тебе убивали, ти народжувала, вірила, чекала, сподівалась, страждала, плакала, боліла, ти робила усе, щоб втримати Його. Кожного разу, коли тобі було страшно, коли тебе душили сльози і душа, блідла від самотності і понівеченості, ти все ж вірила у те, чого насправді не було і бути не могло. Ти чекала на Нього… Чекала завжди… Молила Бога своїми божевільними молитвами. Фатум – ось доля жінки, яка не може тримати на своїх тендітних плечах Землю. Не може, бо народжена, щоб бути коханою і кохати шалено та нестримно, поринаючи цілком у ці почуття.

На півтонах та візерунках вибудувала свою виставу н.а. України Таїсія Литвиненко. Жінка, яка зберегла свою жіночність та унікальність у бурхливому леті життя. Без сумнівів та вагань, лише правда, оголені почуття, сплетіння тіл, голосів та неймовірна музика…

«Блакитна троянда» - це історія у ритмі танго.

   

 

 

18 вересня, середа

        10.00 ПРЕМ’ЄРА Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича

Анатолій Шиян

«ІВАСИК-ТЕЛЕСИК»

казка

Режисер – постановник – народний артист України Адам Цибульський

Сценограф – Оксана Сенюк

Композитор – Іван Николайчук

Балетмейстер – Мирослава Воротняк

Асистент режисера – Надія Комарова

 

… Якось Баба Яга та її внучка Зміючка вирішили вбити Івасика-Телесика та його друзів. Однак, чи погодяться дружні та дотепні хлопці «стати обідом» для них?…

                  

 

        14.00 Волинський академічний обласний музично-драматичний театр імені Т.Г. Шевченка

Дмитро Мельничук

(за новелою Еріка-Емануїла Шмітта “Оскар і Рожева Пані”)

«З ЛЮБОВ’Ю… ОСКАР»

листи

(мала сцена)

 

Режисер-постановник - Дмитро Мельничук

Сценографія - Богдана Бочкай

Музичне оформлення - Даніель Слабодар (Ізраїль)

В ролях: Сергій Басай, Олександр Веремко, Ольга Осіїк, Наталія Мельничук, Тетяна Сичук, Анна Раєва, Павло Гарбуз, Юрій Воронюк, Ігор Зінчук, Вячеслав Погудін, Богдан Якимчук, Микола Герел, Сергій Єрмакович, Олена Гайова, Адам Даценко, Дмитро Мельничук

 

Текст «Оскара» написаний у формі листів 10-річної дитини до Бога. Десятирічний хлопчик Оскар, хворий на рак, не вірить навіть у Діда Мороза. Він заприятелював із Рожевою Пані. Полюбивши його всім серцем, жінка силою своєї уяви створює для улюбленця світ, у якому хлопчик проживе останні 12 днів життя. І щодня писатиме листи Богу. Кожен день для Оскара – це 10 років життя. Вмираючи під Новий рік, він упевнений, що прожив яскраве, сповнене подій життя.

   

 

 

        19.00 Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок імені Марійки Підгірянки

Ярослав Стельмах

(за повістю Ернста Теодора Амадея Гофмана)

«ЦАХЕС»

фарс на 2 дії (вистава для дорослих)

 

Режисер-постановник - Володимир Підцерковний

Сценографія, ляльки, костюми, грим - Каріна Чепурна

Хореографія й постановка танців - Андрій Довбуш

Музичне оформлення - Володимир Підцерковний

В ролях: Петро Бабінець, Олексій Бакін, Тарас Винник, Ольга Гнатюк, Надія Деркач, Любомир Йосифів, Петро Камінський, Володимир Кочмар, Марія Мельник, Сергій Нечипорук, Юрій Полєк, Леся Пронь, Галина Савчин, Олена Хомякова, Зоряна Ягас.

 

Цахес – потвора, від захвату перед якою всі божеволіють. Його огидна поведінка підкреслює зовнішню і внутрішню потворність. Цахес створює навколо себе світ, у якому все відбувається навпаки: його огидні дії приписуються людям, чиїми досягненнями він користується. Підміну помічає тільки Бальтазар, але він не розуміє, що відбувається з людьми. Його здоровий глузд виявляється безсилим проти колективного запаморочення.

У виставі чітко виражено парадоксальну закономірність: волю людей підкорили, а вони від цього не страждають, бо не усвідомлюють своєї духовної несвободи.

Вистава створена за сприяння благодійного фонду Ріната Ахметова «Розвиток України»

   

 

 

19 вересня, четвер

        12.00 Ніжинський український драматичний театр імені Михайла Коцюбинського

Альдо Ніколаї

«АМОР. КОХАНО. ІТАЛЬЯНО»

комедія

 

Режисер-постановщик – Олексій Биш

Художник-постановщик - Олена Биш

Хореограф – Ганна Сірякова

В ролях: заслужена артистка України Алла Соколенко, заслужений працівник культури України Юрій Муквич, Андрій Буняєв, Олександр Репях, Альона Якименко.

 

… Нерозсудлива дама підшукує собі на курорті коханця і спонукає його до вбивства її обридлого чоловіка… Та чи все так станеться, як нею задумано?…

   

 

 

        18.00 Чернівецький академічний обласний український музично - драматичний театр імені Ольги Кобилянської

Тунджер Джудженоглу

«ЛАВИНА»

притча

 

Режисер – заслужена артистка України Людмила Скрипка

Художник-постановник – Наталія Руденко-Краєвська.

В ролях: народна артистка України Ольга Ільїна, заслужений артист України Богдан Братко, заслужена артистка України Наталія Гунда, В’ячеслав Стаханов, Діна Анепська, Григорій Руденко-Краєвський, Валентина Головко, Олексій Надкерничний, Марина Тимку, Анна Моргунова

 

«Лавина» – одна з найвідоміших у Європі п’єс турецького драматурга Тунджера Джудженоглу, постановку якої вперше в Україні здійснив Чернівецький академічний муздрамтеатр ім. Ольги Кобилянської.

Пропоновані обставини у цьому творі – на межі фантастики. Дія відбувається у селищі, яке розташоване у небезпечній зоні сходження лавини. Дев’ять місяців у році місцевим жителям заборонено гучно розмовляти, кричати, шуміти. Будь-який голосний звук може призвести до трагедії. І тільки протягом трьох місяців люди можуть співати, танцювати, святкувати, народжувати дітей. Старійшини ретельно вираховують, коли подружнім парам можна зачати дитину, щоб вона не з’явилася на світ у період небезпеки сходження лавини. Та не завжди все стається так, як заплановано…

Молода жінка готується народжувати достроково. Все було розраховано правильно, тільки от передбачити, що малюк може з’явитися на світ семимісячним, не міг ніхто…

   

 

20 вересня, п’ятниця

        12.00 Криворізький театр музично – пластичних мистецтв «Академія руху»

Олександр Бєльський

«ВЕСНА. ЛІТО. ОСІНЬ. ЗИМА І …»

пластична драма в стилі італійської комедії масок (вистава для дорослих)

 

Автор лібрето, сценограф, режисер-постановник - заслужений діяч мистецтв України Олександр Бєльський

Режисер - Сергій Бєльський

Балетмейстер - Валерія Стецька

Автор музичного образу вистави - заслужений діяч мистецтв України Антоніна Бєльська

В ролях: Сергій Бєльський, Руслана Бобер, Вікторія Івасіх, Павло Михайлюк, Марина Нобелєва

 

Неймовірна історія життя артиста вуличного театру Арлекіна, його друзів і закоханої в Арлекіна юної учениці музичної школи Ізабелли.

Життя і смерть переплелися воєдино. Тільки велике серце здатне знайти справжню любов і протистояти смерті…

   

 

 

        18.00 Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка

Володимир Рудов

«КОМЕДІЯ ПРО НЕЩАСЛИВОГО СЕЛЯНИНА, ЙОГО ЖІНКУ МЕЛАШКУ, ЄВРЕЯ ДАВИДА І ЧОРТА, ЯКИЙ ВТРАТИВ СЕНС ІСНУВАННЯ»

комедія на 1 дію

 

Режисер – постановник – Тетяна Шумейко

Сценографія – заслужений працівник культури України Олександр Симоненко

Музичне оформлення – заслужений артист України Андрій Бакіров

Хореографія - Наталія Рибенок

Пластика - Євген Бондар

В ролях: Євген Бондар, Микола Лемешко, Наталія Рибенок, Ірина Юсухно, Володимир Соловйов, Ігор Линовицький, Сергій Пунтус, Олексій Щевельов, Сергій Носенок

 

П’єсу з такою назвою створив білоруський драматург Володимир Рудов за «Камедыі» К. Марашевського та «Птушкі шчастя» Ф. Аляхновича.

Переклад з білоруської на українську мову – Тетяни Шумейко.

В основу п’єси покладено білоруський фольклор і народні вертепні інтермедії.

Це весела, дотепна історія про те, як Селянин побився об заклад з Чортом – і … пошкодували обоє…

А мораль? Ну, що мораль? Пити треба менше…

 

 

 

21 вересня, субота 

        18.30 Гість фестивалю – Лауреат національної премії імені Тараса Шевченка, народний артист України ТАРАС ПЕТРИНЕНКО в ювілейному творчому вечорі «ОСТАННІЙ З МОГІКАН»

«Я просто не можу іти всупереч тому, що мені дано від Бога…»

Т. Петриненко 

Тара́с Петрине́нко — український музикант, співак, композитор, поет. Автор пісні «Україна», що перетворилась на своєрідний неофіційний гімн України.

Крім того, найвідоміші пісні: «Пісня про пісню», «Господи, помилуй нас», «Любов моя», «Новий рік», «Ми не закінчили розмову» та ін.

Його голос діапазону в чотири октави, його унікальний талант поета, композитора, музиканта, його непримирима громадянська позиція, його любов до Батьківщини зробили з нього легенду української музики…

   

 

 

22 вересня, неділя 

        12.00 Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка (м. Київ) 

Збігнєв Хшановський, Лариса Кадирова

«МАРІЯ»

(КОЛИ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ ДВОЄ…)

моновистава за участю лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка,

народної артистки України Лариси Кадирової)

(мала сцена)

 

Режисер, сценограф – заслужений для культури Республіки Польщі Збігнєв Хшановський

Художник костюмах – О.Зінченко

Музичне оформлення – засл. арт. України Володимир Гданський, засл. арт. України Анатолій Навроцький

Хореограф – Ольга Семьошкіна

Кларнет – Сергій Гданський

Виконавиця: нар. арт. України, лауреат Міжнародної театральної премії ім. Марії Заньковецької Лариса Кадирова

 

Вистава присвячується пам’яті великої української актриси Марії Заньковецької.

   

 

 

        18.00 Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка (м. Київ)

Тамара Кандала

Переклад Василя Неволова

«СЕНТИМЕНТАЛЬНИЙ КРУЇЗ»

Вистава на дві дії

 

Режисер-постановник – засл. діяч мистецтв України Петро Ільченко

Режисер – нар. арт. України, лауреат Міжнародної премії «Золотий Орфей» Володимир Нечепоренко

Художник-постановник – Володимир Карашевський

Художник по костюмах – Наталія Рудюк

Музичне оформлення – Олександр Логінов

В ролях: нар. арт. України, лауреат Міжнародної премії «Золотий Орфей» Володимир Нечепоренко; нар. арт. України, лауреат Національної премії України імені Тарас Шевченка Богдан Бенюк; нар. арт. України Ірина Дорошенко, Наталія Перчевська, Ірина Мельник, Олена Мєдвєдєва, засл. арт. України Назар Задніпровський, Олексій Зубков

 

Спектакль вражає жанровими переливами, витонченністю лірики, карколомністю детективного сюжету.

Ян – тяжко хворий магнат, “великий містифікатор”, – як його називає дружина – купує яхту і запрошує близьких у можливо останній круїз у своєму житті. По тижню плавання починає зростати напруга. Родинні стосунки виявляються надто вже непростими…

    

 

 

 

УРОЧИСТЕ ЗАКРИТТЯ ФЕСТИВАЛЮ

---

 ЕКСПЕРТНА РАДА

Надія КУКУРУЗА	Людмила ШЕВЧЕНКО	Олександр КОЗАРЕНКО
ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ, ДОЦЕНТ КАФЕДРИ ТЕАТРАЛЬНОГО ТА ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА ПНУ ім. В. СТЕФАНИКА	ТЕАТРОЗНАВЕЦЬ, ГОЛОВА СЕКЦІЇ КРИТИКІВ ДОНЕЦЬКОГО МІЖОБЛАСНОГО ВІДДІЛЕННЯ НСТД УКРАЇНИ	ЗАСЛУЖЕНИЙ ДІЯЧ МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ, КОМПОЗИТОР, ДЕКАН ФАКУЛЬТЕТУ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ ЛЬВІВСЬКОГО НУ ім. І.ФРАНКА, ПРОФЕСОР
(м. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК)	(м. ДОНЕЦЬК)	(м. ЛЬВІВ)
Тетяна УМРІХІНА	Олег МОСІЙЧУК	Микола ДАНЬКО
ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ, РАДНИК ПО КУЛЬТУРІ ГОЛОВИ ВР АРК, ДИРЕКТОР КЕРЧЕНСЬКОГО ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ЗАПОВІДНИКА	НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ, ГОЛОВНИЙ РЕЖИСЕР ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО АКАДЕМІЧНОГО ОБЛАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА	ГОЛОВНИЙ ХУДОЖНИК КИЇВСЬКОГО АКАДЕМІЧНОГО ТЕАТРУ ЛЯЛЬОК
(м. КЕРЧ)	(м. ТЕРНОПІЛЬ)	(м. КИЇВ)
Роман ІВАНИЧУК	Ніна БІЧУЯ	Лариса КАДИРОВА
ГЕРОЙ УКРАЇНИ, ЛАУРЕАТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ, ПИСЬМЕННИК	ТЕАТРАЛЬНИЙ ОГЛЯДАЧ ЖУРНАЛУ «ПРОСЦЕНІУМ», ЧЛЕН НСП УКРАЇНИ, ПРОЗАЇК	НАРОДНА АРТИСТКА УКРАЇНИ, ЛАУРЕАТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ ім. Т. Г. ШЕВЧЕНКА
(м. ЛЬВІВ)	(м. ЛЬВІВ)	(м. КИЇВ)
Алла ПІДЛУЖНА	Людмила ТОМЕНЧУК	Юрій МЕЛЬНИЧУК
ТЕАТРОЗНАВЕЦЬ	ТЕАТРОЗНАВЕЦЬ, ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ЖУРНАЛУ «ТЕАТР-ПЛЮС»	СТАРШИЙ ВИКЛАДАЧ КАФЕДРИ ТЕАТРАЛЬНОЇ РЕЖИСУРИ РІВНЕНСЬКОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
(м. КИЇВ)	(м. ДНІПРОПЕТРОВСЬК)	(м. РІВНЕ)
Дмитро ПАВЛИЧКО	Володимир ПЕТРІВ	Олександр КНИГА
ГЕРОЙ УКРАЇНИ, ЛАУРЕАТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ, ПОЕТ	НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ, ЛАУРЕАТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА, ДИРЕКТОР-ХУДОЖНІЙ КЕРІВНИК РІВНЕНСЬКОГО АКАДЕМІЧНОГО УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ	ЗАСЛУЖЕНИЙ ДІЯЧ МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ, ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР - ХУДОЖНІЙ КЕРІВНИК ХЕРСОНСЬКОГО ОБЛАСНОГО АКАДЕМІЧНОГО МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ             ім. М.КУЛІША
(м. КИЇВ)	(м. РІВНЕ)	(м. РІВНЕ)
Володимир КАЧКАН	Степан ПУШИК	Андрій МАЛАЩУК
АКАДЕМІК НАН УКРАЇНИ, ЗАВІДУВАЧ КАФЕДРИ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ	ЗАСЛУЖЕНИЙ ДІЯЧ МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ, ЛАУРЕАТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА, ПРОФЕСОР, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ, ПОЕТ	ТЕАТРОЗНАВЕЦЬ, ЖУРНАЛІСТ, ПИСЬМЕННИК
(м. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК)	(м. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК)	(м. КОЛОМИЯ)
Федір СТРИГУН	Таїсія ЛИТВИНЕНКО
НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ, ЛАУРЕАТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА, ХУДОЖНІЙ КЕРІВНИК НАЦІОНАЛЬНОГО АКАДЕМІЧНОГО УКРАЇНСЬКОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ ім. М.ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ	НАРОДНА АРТИСТКА УКРАЇНИ
(м. ЛЬВІВ)	(м. ЛЬВІВ)

 

---

ФЕСТИВАЛЬНІ ХРОНІКИ

День перший, 14 вересня 2013 року

Прес-конференція організаторів, учасників, гостей фестивалю для представників ЗМІ

      

 

Урочисте відкриття фестивалю

            

 

Вистава Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької (Львів)

Альдо Ніколаї

“ГАМЛЕТ У ГОСТРОМУ СОУСІ”

комедія

Режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Вадим Сікорський

Художник-постановник – Наталя Тарасенко

Композитор – Іван Небесний

Помічник режисера – В’ячеслав Жуков, Костянтин Шелест

             

Більше фото тут

 

 

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Роман Іваничук: “Чи сподобалася мені вистава? Ви ж бачили, я плескав у долоні!”
	Ніна Бічуя: “Ми добре знаємо режисера Вадима Сікорського. Крім того, театр Заньковецької – це наш театр. Матеріал, який сьогодні привезли заньківчани – дуже цікавий.
	Спершу я сприйняла виставу як пародію на Шекспіра ще з шекспірівських часів, а не наших. Мені важко було все сприймати від початку – я не була готова. На мою думку, все виправдав і вирішив фінал. Наприкінці вистави мені стало страшно, тому що уявила собі все те, що у нас відбувається. Я перенесла дію у виставі на сучасність. Політика, зроблена на кухні, призводить до страшних наслідків. В той час ми живемо і не знаємо що нам там готують і яку качку будуть подавати.
	Оскільки я – літератор, то у процесі споглядання творила свою виставу. Я собі творила за вихідним матеріалом, за п’єсою, і уявляла якби я її поставила на сцені. Режисер зробив інакше і ми повинні судити за його пропозицією. Ми можемо приймати її чи ні. Я частково приймала, а частково – ні.”
	Володимир Качкан: “Комедійні п’єси зі своїми жартами і сумбурністю мають родзинку. Ніби сюжетна мозаїка запозичена з минулого, з класики, але перенесена на нинішній день своєю подачею. Це наша спроба через збільшене скло подивитися на наше буття. На мене, як на людину, яка виросла на класиці, сильніше враження справив другий акт. Насиченість, компактність, наповненість філософсько-житейськими мотивами більше підходить для мене. Але гра акторів в обох актах просто супер, на найвищому рівні. Не на одному я бачив росиночку”.
	Надія Кукуруза: “Сьогодні театр досить часто працює на догоду глядачеві, опускаючи вистави до його рівня. Тому велика хвала режисерові пану Сікорському, що він цього не робить в такому розважальному жанрі, як комедія. Так, сміх присутній, але це такий сміх, після якого задумуєшся. Я не здивуюся, якщо глядач завтра захоче перечитати “Гамлета”.
	Микола Данько: “Я думаю, що відкривати такий фестиваль першими дуже важко, тому вважаю, трупа – молодці, впоралися. Дай Боже, надалі їм гарних доробків і удачі режисеру та акторам”.
	Юрій Мельничук: “Зачин був серйозним, тому що колектив знаний в Україні своїми театральними традиціями в акторській грі та в режисурі. Вибір драматургії був доречним, тому що зараз, можливо, трагедія не так би сприймалась. Все таки наш час такий, що відбувається переоцінка цінностей, навіть таких класичних творів. На них цікаво було подивитись з точки зору гумору, фарсу, що і пробував зробити львівський творчий колектив. Думаю, на сьогодні вистава сучасно звучить. Глядачі активно реагують на жарти, і колектив подарував хороший настій глядачам, що є головним. Іноді глядачі приходять не для того,щоб їх загрузили серйозними проблемами, а відпочити, посміятися, подивитися на себе зі сторони, тому думаю заньківчани виконали свою місію”.
	Михайло Андрусяк: “Безумовно, мене радує сама географія фестивалю – широке представлення від Ужгорода до Харкова, і особисто тішить присутність Російського театру. Депутати це вважають політикою малих кроків, бо велика – то газ і цукерки “Рошен”. Я ж навпаки великою вважаю – мистецтво.
	Що стосується сьогоднішньої вистави, мене насамперед здивував вибір твору про вічні речі у такому “кулінарному представленні”. Мене вразила гра акторів, які з такого простого твору, таких банальних речей зробили мистецький майстерний витвір. Не менше враження справили і декорації. Щодо пікантної назви вважаю, що вона двостороння, адже все крутиться довкола кухні, де і готується соус. Подача шекспірівського твору в такому представленні справді, як гострий соус. А коломиянам і театралам хочу побажати хорошого проведення часу і насолоди від вистав”.
	Алла Підлужна: “Мені здалося, що театр звернувся до такої теми, яка зараз надзвичайно актуальна – це насмішка над цінностями духовними, над тим, що є для людини святим. Це своєрідна насмішка над Шекспіром, і мені взагалі це здається блюзнірством. Але це феєрверк акторської майстерності. На мою думку, у фіналі режисер не зробив свого духовно-емоційного висновку. Адже просто посміятися, зробити комедію – це легше за все”.
	Лариса Кадирова: “Я – заньківчанка. Ви чули, що я сказала? Тому говорити ніц не буду”.
	Людмила Томенчук: “Мені сподобалась сценографія і деякі рішення… Спочатку вони важкувато грали та входили в ритм вистави. Настільки, наскільки можна судити з постановки, цій п’єсі не вистачає подієвого ряду, вона фрагментарна. Драматургічний матеріал розпадається на окремі пародії. Ритм вистави дуже непоганий, але найбільше враження на мене справили окремі акторські роботи”.
	Людмила Шевченко: “Мені здається, що ті глядачі, які знають “Гамлета”, все сприймають. Це не комедія, а швидше пародія. Тут є яскраві образи. Я думаю, ще це яскрава, цікава заявка на відкриття фестивалю”.
	Андрій Малащук: Чи можна пародіювати класику? Чи можна пародіювати трагедії? Можна і треба. Не існує в природі теми, над якою не можна було б незлобливо посміятися. Особливо, коли це літературна класика, століттями недоторканна. “Гамлет” Шекспіра для пародії - благодатний грунт. Сама гнітюча атмосфера в Данському королівстві, “тупе й безглузде нагромадження вбивств”, - за висловом Джеймса Джойса,- аж проситься для прикольного розиграшу. Однак. Чи вдалася пародія авторові п’єси? Чи вдалася пародія режисеру вистави В.Сікорському - тема дискусійна. Індикатор вдалості вистави - публіка. Тут публіка сміялася скупо. Це можна пояснити тим, що, аби сприйняти пародію на “Гамлета”, треба знати самого “Гамлета”. Адже в пародії присутні конкретні ілюзії й натяки з сюжету “оригіналу”. Усе так. Проте, навіть досконало знаючи “оригінал”, не смішно з пародії. Чому? Не знаю. Мабуть, п’єса слабкувата. У ній відсутня інтрига,- ця головна складова сценічного твору. Сікорський з усіх сил намагався “витягнути” кволе дитя - матеріал. Він це спробував здійснити справді доброю акторською грою. Гадаю, не вдалося (так, як йому вдалося зліпити шедевр зі слабкої драматургії “Небилиць про Івана”).

 

Оцінка глядачів: 3,9

 

День другий, 15 вересня 2013 року

Вистава Омського державного Північного драматичного театру імені М.О.Ульянова

Антон Чехов

“КОШМАР”

сценічна версія оповідань А.П. Чехова “Кошмар”, “Вороги”

Режисер - Костянтин Рєхтін

Сценографія - Володимир Сафронов

Режисер з пластики - Ірина Горе

Музичне оформлення - В’ячеслав Курткін

Більше фото тут

 

 

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Роман Іваничук: “Новелістика Чехова – дуже психологічна. Епізоди, зображені у виставі, я би хотів накласти на розуміння сучасного життя: їхнього чи нашого. Я цього не побачив. У другій частині вистави йдеться про бідність, про допомогу, про егоїзм. Можливо, воно відображає російську дійсність, але не думаю, що це було б актуально у нас. Цінність приїзду Омського театру не у їхній виставі. Це перша спроба не війни, яку провадить Путін (економічну, митну та інше), а єднання культур. Мені це дуже імпонує. Москва є потенційним історичним ворогом України. Так було колись і Путін провадить досі таку політику. Він всіляко намагається образити нашу націю і нашу державу. А от Омський театр подолав 4 тисячі кілометрів для того, щоб пізнати наш народ і переконатися, що тут нема головорізів, які вбивають росіян лише за те, що вони росіяни. Навпаки наші гості побачили, що ми приймаємо їхнє мистецтво. Вони полюбили нас, якщо вірити їхнім словам, а я вірю! Наші також сприйняли їх такими, якими вони є: добрими людьми, які хочуть мати культурний контакт з Україною. У цьому є великий сенс сьогоднішньої вистави.”
	Ніна Бічуя: “Чехов – надзвичайно витончений, часом незрозумілий і його важко прочитати. У Чехова соціальна тема не є домінантною, вона доволі рідко зустрічається. Ми побачили, що у виставі вона була висловлена абсолютно відверто, відкрито і прямолінійно. Це – рішення театру. Вони кажуть: “Так! Людям погано. Люди голодні і живуть так само, як жили за часів Чехова”. Це не той Чехов, якого показує театр Заньковецької, коли виїжджає на “Меліховську весну”; це не той Чехов, якого грає українець. Чехов є близьким до України, тому що він наполовину українець. Гоголівської трагедії з цього приводу у нього не було. Накладання елементу і відчуття українськості у Чехова присутнє. Його персонажі не завжди є суто росіянами, але у виставі ми побачили, що у режисерському вирішенні та у грі акторській вони є дуже російські. Мені цікаво, чи справді їм так голодно, погано і страшно? Інакше вони б не привезли таку інформацію про те, що відбувається. Це не задля Чехова привезено, щоб показати яким він був чи яким його сприймають тепер. Вистава “Кошмар” є задля них самих. Це є їхній внутрішній крик. Видно, що актори молоді, ще недосвідчені. Цікавою є символіка в оформленні. Довгі рукави – це як птахи, які хочуть кудись полетіти, але не можуть і залишаються у тому страшному побуті, у клітці”.
	Надія Кукуруза: “Перекласти прозу на мову сцени надзвичайно складно, і режисер впорався з цим блискуче. Виявляється, що про моральні вади суспільства не завжди потрібно кричати зі сцени, можна робити це інтелігентно, по-чехівськи. Це вражає…Стискається горло. І найголовніше для мене – сценічна мова. Так, були підзвучки, але кожне слово філігранне. Актори ведуть глядача за собою без будь-якого натиску. Тепло, м’якість, делікатність ідуть від самого режисера і пронизують всю виставу. Вищий пілотаж. Нам є чого навчитися”.
	Микола Данько: “Можна сказати тільки три слова про виставу: вишукано, благородно і правдиво!”
	Юрій Мельничук: “Констянтин Рєхтін знайшов дуже цікавий спосіб, як подати матеріал - епічним шляхом. Йому вдалося об’єднати два оповідання актуальними і болючими як для російського,так і для українського суспільства темами: совісті, чесності перед собою, відповідальності за свої вчинки перед Богом. Ці питання вічні і дуже цікаво передані в сучасній манері Омським театром. Я вітаю колектив з хорошою роботою, мені було приємно спостерігати за російської акторською школою.”
	Алла Підлужна: “Інсценізувати будь-яку прозу – дуже важко. Особливо психологічну, з найтоншими нюансами, з дуже детальним і прискіпливим дослідженням людської душі, як це робив Чехов. Тому тут цікавий той режисерський прийом, за допомогою якого він вирішив перетворити прозу на сценічний твір. Форма викладу через розповідь, не через дію, дуже важка річ. Актори чудово вписалися в режисерську конструкцію, було дотримано чистоту прийому. Чудово, що в усьому був мінімалізм: в сценографії, в стриманості рухів. Але за зовнішньою стриманістю пульсує психологізм, який вони достатньо передали. Проте, чистота прийому була дотримана не до кінця. Вони почали діяти через глядачів, чітко давали установку умовності того, що відбувалося. І тут раптом з`являлися побутові речі, які не вписувалися в структуру умовності. Не може бути справжнім стакан, чай і булочка. Це зруйнувало модель умовності. Була присутня монотонність і бездіяльність. Акторів не можна звинувачувати, бо вони дотримувалися задуму режисера, але ж ми хочемо, щоб було більше дії. Я дивилася виставу і розуміла, що така гра притаманна російській школі театру і не характерна українській. Спектакль виконав основне завдання – показав, що людська природа незмінна, і характери головних героїв ми легко впізнаємо й сьогодні.
	Лариса Кадирова: “Я дивилась виставу і думала, чому серед всіх п`єс взяли і показали студійну роботу? Чому вони підняли цю проблему в наш час? Значить щось негаразд в нашому царстві, якщо такі проблеми нам кошмарами сняться, якщо в наш час ми піднімаємо проблему голоду, голоду духу, не тільки шлунку. Про що це говорить? Я сиджу і думаю: “А у нас все гаразд?”.
	Людмила Томенчук: “Дуже приємні враження. Хороша вистава, стильна вистава. Мені дуже сподобався режисерський хід. Безумовно, він мав бути, тому що взяли прозу, взяли драматургію. Те, що вони взяли спів, взяли звук як такий, звук голосів – це чудово. Звук може передати ті тонкі речі, які є в Чехова. Це цілісна вистава.”
	Людмила Шевченко: “Те, як сприйняли цю виставу, свідчить про те, що вона й досі актуальна, порушує проблеми, характерні і для сучасного суспільства. Все дуже цікаво, дуже яскраво зроблено. Дівчата, які співали, задавали тон, темпоритм, створювали атмосферу. Дуже добре, ще звертаються до прози. Цікава режисерська та акторська робота. Умовно кажучи, навіть коли було двоє акторів, сцена була заповнена, тому що вони стояли окремо, спілкуючись через зал.”
	Андрій Малащук: Постановкою “Кошмара” росіяни підтвердили, що соціальна тематика з болісними міжособистісними стосунками актуальною є завжди І в будь-якому суспільстві. Треба тільки вміти висіяти з неї полову, вишкребти багаторічний накип банальності й примітивізму. Актори й режисер Омського театру таке завдання виконали на-відмінно. Вражає психологізм, вражає “внутрішня робота душі” кожного персонажа, відсутність показної афектації. А дві оповідачки від автора - блискуча режисерська вставка - дуже вдало зв’язують усе дійство. Росіяни підкупили глядачів своєю беззахисною щирістю й призабутою на наших теренах правдивістю.

 

Оцінка глядачів: 4,4

 

День третій, 16 вересня 2013 року

Вистава Львівського драматичного театру імені Лесі Українки

Редьярд Кіплінг

 “ВЕЛИКІ ПОДВИГИ МАЛЕНЬКОГО РІККІ-ТІККІ-ТАВІ”

 більше ніж казка

Автор інсценізації, режисер‑постановник та музичне оформлення - заслужена артистка України Людмила Колосович

Художник‑постановник - Оксана Радкевич

Хореограф - Олена Мартинюк

Більше фото тут

 

 

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Надія Кукуруза: “Молоді, азартні, пластичні! Головний рецензент - це маленький глядач, і ми бачили його реакцію. Думаю у цієї трупи велике майбутнє.”
	Олег Мосійчук: “Ще минулорічного фестивалю я відмітив молодий акторський склад. І нинішня вистава це ще одне підтвердження того, що театр справді відродився. Театр повинні робити молоді, бо таку енергію, яка йде зі сцени до зали, можуть давати тільки ансамбль тих, хто вірить в професію, в яку вони прийшли. Особисто я, можливо, композиційно по-іншому вибудував би виставу. Але те все дрібниці. Театр живий! І це мене найбільше тішить.”
	Микола Данько: “Дуже добре, що театр звертається до світової класики. Вдалі образи, цікава пластика , цікаві костюми. Актори молодці, дай їм Боже здоров’я і наснаги творчої.”
	Юрій Мельничук: “Аудиторія була дитяча, і я думаю, що їхня реакція говорить про все. Дітям, безперечно, сподобалось, вони з цікавістю слідкували за персонажами. Хотів би відзначити прагнення молодих артистів оволодіти професією синкретично, вміти добре рухатись на сцені, відчувати музику,хореографію, створювати характери персонажів. Цікаве також сценографічне вирішення, костюми були в одній логіці. Львівський театр доповнив загальну палітру фестивалю такою цікавою дитячою роботою.”
	Роман Іваничук: “Ми на мить поринули у дитинство. Діти добре сприйняли виставу. Безперечно, добре, що вона є.”
	Лариса Кадирова: “Молодці львів`яни. Пластичні характерники.”
	Людмила Томенчук: “Дітям дуже сподобалось. Це хороша вистава, вона виховує дітей. Їм донесли те, про що писав Кіплінг. Але є велика різниця між сприйняттям моїм та дітей. На мою думку, дійовий ряд був дуже розмазаний, не було напруженості саме дійового ряду. Слів було багато, а дії замало. Майже півтори години - це дуже багато. Цю виставу можна було скоротити навіть удвічі.”
	Людмила Шевченко: “Хороша трупа: вони пластичні, яскраві, легкі, стрибучі. Але заважало мені те, що вступна частина була завелика, що було стільки знахідок, що можна було зробити не одну виставу. Сюжетна лінія не така яскрава, як у казці, вона залишається десь збоку. Костюми були надто складні. Також вистава триває занадто довго. Тобто дуже багато деталей, які відвертають увагу від основної дії.”
	Алла Підлужна: “Вистава витримана  в фантазійному яскравому вигляді, прораховані всі ходи впливу на дитячу аудиторію. Дуже добре сприймається. Гарно визначені характерні риси кожного персонажа.  Мені сподобалось,  що витримується заданий автором іронічний план кожного образу. Дуже гарна пластична робота балетмейстера. Добре, що вистава залишає відчуття цілісності задуму: пластичного, музичного і сценографічного. Гарні костюми. Для фантазії дитини, яка буде дивитися цю виставу, є багато духовної поживи.”
	Тетяна Умріхіна: “Я гадаю, хороша чи погана вистава перш за все видно з реакції глядачів. Адже це було сьогодні для них. Що стосується цікавих моментів: це показ країни Кіплінга, індійські мотиви, яких могло бути і побільше в плані музичного оформлення. Чудова гра акторів. Особливо мені сподобалася пластика Нааг. Одразу видно хорошу танцювальну школу. Це було дуже цікаво. Зміна декорацій, гра світла, димове оформлення. Прийоми роботи із залою теж були прекрасні, і діти реагували. Але хотілося більше. Вийдіть в зал, увімкніть світло! Діти би просто Вас оточили ласкою. Але, загалом, і люди, і звірі були чудові. Трішки затягнули, хотілося більше динаміки, гострішої кульмінації, тому є кілька провалів у спектаклі. Дітки чекали більше музики, їм хотілося поплескати, потупцяти. А так назагал тільки найкращі враження як про саму трупу, так і про виставу.”

 

Оцінка глядачів: 4,1

 

Вистава Харківського державного академічного драматичного театру імені Т.Г.Шевченка

Куніо Сімідзу

 «АКТОРСЬКА ГРИМЕРНА»

 театральна сповідь

Режисер-постановник - заслужена артистка України Оксана Стеценко

Сценографія - заслужений діяч мистецтв Тетяна Медвідь

Художник по костюмах - заслужений діяч мистецтв Тетяна Медвідь

Режисер із пластики - Олена Приступ

Балетмейстер - Олена Приступ

Музичне оформлення - Дмитро Євсюков

Більше фото тут

 

 

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Надія Кукуруза: “Цю виставу я дивилася швидше серцем. Нічого не аналізувала. Вистава підтвердила, що в російськомовному середовищі є потужна цитадель українського театрального мистецтва, українського слова. Режисура, сценографія, музичне і світлове оформлення, акторська гра були єдиним цілим. Так тримати!”
	Олег Мосійчук: “Драматургічною мовою сучасного театру ставити такі неймовірно пекучі проблеми ціни, яку в нас потрібно заплатити за жертовне служіння, - це направду болюча тема. Дуже достойне сценографічне рішення, воно несе смислове навантаження, має високий образний ряд. І, безперечно, надзвичайно цікавий акторський ансамбль.”
	Микола Данько: “Колосальна акторська робота, робота художника, сценографія, безмежна глибина театру. Такий театр дивує, захоплює і вражає!”.
	Юрій Мельничук: “Сама п’єса - явище у світовій драматургії і для людей театру. Тому що тут є таке химерне плетиво, я б навіть сказав таке постмодерне плетиво сюжету життєвого і сюжету мистецького. Тексти Чехова і життя зробили цікаву мережеву комбінацію. Думаю, людям творчим, безперечно, цікаво було дивитись такий матеріал, тому що йдеться про долю актриси,творчої людини, з її щоденними проблемами і митями творчості. Людина мистецтва повинна бути здатна віддавати себе всього і вміти подолати життєві негаразди заради служіння чомусь вищому. Можливо, пересічним глядачам було важко сприйняти, тому що потрібно знання текстів, хоча атмосфера, художнє вирішення допомагало зрозуміти, навіть на тому першому рівні сприйняття.”
	Роман Іваничук: “Я на власному досвіді переконався яке це страшне і звабливе прокляття - творчість!”
	Ніна Бічуя: “Мені хотілося б ще раз подивитися цю виставу, щоб зрозуміти для себе чи для кожного митця чи вони справді проходять крізь цей момент виходу, появи, контакту із людьми, для яких вони працюють. Я не виділила якусь з актрис, тому що вони всі на одному професійному рівні грали. Це - класика, де нема місця всіляким модерновим вибухам для приваблення до себе уваги. Ця вистава для того, щоб людина, яка сидить у залі, подумала що таке творчість. На сцені відчувалася єдність і взаєморозуміння між цими актрисами. Без сумніву, ми побачили дуже цікаву виставу. Сьогодні знову звучало ім’я Чехова і вже зовсім по-іншому. Цього разу він з’являється не як суб’єкт, а як об’єкт.”
	Людмила Томенчук: “Те, що можна було уявити, подивившись на назву, те я й отримала. Абсолютно передбачувана вистава. Нічого нового, ніяких нових ракурсів, нюансів. Мені не сподобалось. Актори не зачепили. Це вистава японського драматурга - там є речі, дуже актуальні для японців. Для нас це актуально, але іншим чином, в іншому аспекті. А це ніяк не відобразили. Тому, для тих, хто не знав, що написана драма японцем, напевно, було багато незрозумілого. Багато втратили й ті, хто не впізнає монологів з творів Чехова. Коли все передбачувано, коли немає неочікуваного ракурсу - стає нецікаво.”
	Людмила Шевченко: “Вистава розповідає про життя акторів на сцені, про мрію, яка є в кожної людини. Те, про що виконавці ролей повинні були розповісти, ми й побачили. Актори надзвичайно органічні, темпераментні, стрімкі, схожі на скрипку з натягнутими струнами. В кожній жевріла мрія. Ця сповідь і органічна, і реалістична, і трішечки сюрреалістична. Останнє виражається в тому, що життя за театром  для них немає, найголовніше - на сцені. За лаконізмом ховаються глибокі почуття. Вистава цікава та відповідає заявленому”.
	Алла Підлужна: “Акторська професія загадкова, і мені здається, що вона і залишилась для глядачів загадковою після цієї вистави. На мою думку, трупа хотіла показати сутність професії, приступаючи до цієї вистави, але цього не сталось. Ідея брати тлом для п`єси драматургію іншого письменника - не нова. Того психологізму , котрий повинен бути присутній - не було. Актриси більше представляли своїх героїнь, а не переживали їхні внутрішні трагедії. Величезний вантаж акторської професії, котрий вони повинні були представити нам, не було представлено. Майже половину вистави глядачі не розуміли, хіба ті, котрі вже її бачили. Режисером не було точно задано грані існування, а це можна дуже цікаво обіграти. Коли актриса дивиться через другу актрису на своє зображення - це треба зіграти, а вона не йде крізь неї - вона обминає, підсвідомо, а цього не можна робити, якщо це невидимий дух. Спірне акторське виконання, адже того необхідного психологізму не було, не сталося тієї трагедії, для мене. Я дивилась і думала: “Можливо, вони б краще зібрались і зіграли “Чайку”. А виконання “Трьох сестер” було пафосом поганого театру. Можливо, вони б краще взяли класику, яка вже перевірена часом, і ось цим би показали сутність акторства.
	Тетяна Умріхіна: “Можна багато говорити про саму п’єсу: песимістична вона чи оптимістична, але три позиції висвітлені сьогоднішнім спектаклем цілковито. Це, звісно ж, анатомія акторського мистецтва, це драматизм, і третє - найголовніше - любов до своєї професії. Оці три особливості мають абсолютно однаковий характер, незалежно від національності, самого театру, тому що це базові речі. Без пройдення їх не можна стати справжнім актором. Харків тримає своє ім’я. Але ця річ створена не для незрілого глядача, цей трагізм зрозумілий лише дорослій людині, що пройшла подібне. Простому глядачеві з вулиці вона може здатися фарсом, тому я б його ставила до університетського абонементу”.
	Михайло Андрусяк: “В цій простоті і легкості захований глибокий зміст. На маленькому клаптику гримерної - ціле життя. Тут бачимо і високі почуття, і людські пороки, і заздрість. Йде безпощадна боротьба за місце під сонцем. Ця боротьба точиться між людьми, між цілими народами. Когось влаштовує роль вічного суфлера, а хтось бореться за головну роль”.

 

Оцінка глядачів: 4,2

 

 

День четвертий, 17 вересня 2013 року

Вистава Закарпатського академічного обласного театру ляльок “Бавка”

Дмитро Кешеля

“НЕДОТЕПИ ІЗ ВЕРТЕПУ”

лялькова вистава (для старшокласників, молоді та дорослих)

Режисер-постановник - заслужений артист України Олександр Куцик

Сценографія - Ярослав Данилів

Музичне оформлення - заслужений артист України Олександр Куцик

 

Більше фото тут

 

 

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Роман Іваничук: “Це - витвір мистецтва. Ставте скільки хочете цій виставі: 5, 7, … , 10! Для мене вона ще й цікава тим, що я добре знаю творчість Дмитра Кешелі. Дмитрик - це прототип самого автора. У творі є багато образів, а для вистави вибрали перлинки фольклору. Вертеп. Це дуже важливо! Я прихильник фольклору як бази нашої культури, забутого вже трохи, а тепер відтворюваного поволі. Ми жили в Радянському Союзі, де ліквідувалася вся культура наша, разом з вертепом. Ми побачили відновлення вертепу як первісного мистецтва, пов’язаного з вірою. Вертеп у людей був завжди. Коли прийшла християнська релігія, то забрала собі вертеп і посилила там Ісуса Христа, ангелів. Та абсорбація створила новий образ української культури, якої у світі немає - це злиття язичництва із новітньою релігією, яка опанувала світ. Вертеп зберігся тільки у Карпатах. Я дуже радий, що побував на цій виставі і зрозумів, що моя ідея, яка зі мною є завжди: поєднати поганські вірування та християнську релігію, здійснюється на моїх очах.”
	Ніна Бічуя: “Я багато чула про цю виставу, але вперше її переглянула і отримала колосальне задоволення. Най мені вибачать дорослі театри та дорослі актори, але це поки що найкраща вистава, яку міг подивитися глядач та члени журі. У нас у Львові при університеті є журнал “Просценіум”. В ньому ми друкували захопливі відгуки про цю виставу. Я її тоді бачила в уяві, а тепер вона матеріалізувалася. Мушу сказати, що дуже гарне оформлення художника Ярослава Даниліва. Його творчість, інтерв’ю було у нашому журналі і з цього видно наскільки це цікава людина, яка має своє оригінальне світобачення. Подяка також режисерові Олександру Куцикові. Актори фантастично володіють лялькою. Таке враження, що вони співіснують з нею. Часом навіть не знаєш хто кого провадить: чи та лялька актора, чи актор ляльку.”
	Надія Кукуруза: “Рідний мені і матеріал, і мова. Актори віртуозно працювали з всіма системами ляльок. Гарно прослідковувались і легка іронія, і добрий теплий гумор. Хвала Олександру Куцику, який став справжнім майстром режисером лялькового театру. Можливо це одна з найкращих вистав фестивалю. Вистава - свято!”
	Микола Данько: “Ляльковий театр - це парад мистецтв. Ми побачили прекрасну і графіку, і акторське мистецтво, і музику, і скульптуру, і сценографію, чудову режисерську роботу. Ось такий жанр, який об’єднує всі напрями театральної діяльності, не лишає нікого байдужим. Віват ляльковому театру!”
	Юрій Мельничук: “Сьогодні була вистава, яка для мене десь внутрішньо гармонійно поєднала сакральний сюжет. Вистава Закарпатського театру через просту народну філософію дає зрозуміти, що таке світ, що таке добро, що таке зло. Вистава виконує саме таку функцію: повертає до витоків, вона також не цурається гумору. І всі ці речі поєднані гармонійно, що приємно. ЇЇ можуть дивитись як дорослі,так і діти, і кожний може почерпнути для себе дуже багато хороших,світлих мистецьких емоцій. Це був момент,коли зал і сцена жили єдиним диханням, переживали єдині емоції.”
	Алла Підлужна: “Ця вистава - приклад витвору справжнього мистецтва. Тут витримано і збалансовано всі складові вистави. Гармонійна режисура, взята драматургія з дивовижною темою, яка може бути розрахована і на дитячу, і на дорослу аудиторію. Вирішення цієї вистави зробила сценографія. Створено міні-модель всесвіту з усіма дрібницями і багатозначними деталями: фігури,символи, вертепний розподіл сцени на нижній і верхній поверх. Тут вирішено питання співіснування актора і ляльки. Все відпрацьовано на стільки чисто і гармонійно, що у глядача не виникає відчуття, коли лялька переходить в актора і актор починає бути лялькою. Надзвичайний емоційний вплив твору на акторів дозволив їм бездоганно вжитися в роль. Дивишся на виставу і відчуваєш, що це довершений твір.”
	Тетяна Умріхина: “Вище всіляких похвал, звичайно. Чудовий спектакль. І змістовний, і дуже добрий, і такий, можна сказати, добротний у всіх сенсах: професіоналізм, технічне оснащення з таким глибинним змістом, чудесна інтернаціональна ідеологія, і індивідуальна культура, і головні слова, звідкіля пішли люди — ” Від матері” — і все це в ляльковій виставі! Чудово! Все, що тільки можна було закласти до змісту акторами — було зроблено. Тільки найвища оцінка!
	Людмила Томенчук: “Абсолютно дивовижна вистава, просто чудова вистава. Це той дуже рідкісний випадок, коли критик забуває, що він критик, а дивиться, як глядач і тільки. Чудова, абсолютно дивовижна вистава.”
	Людмила Шевченко: “Можна сказати лише “Бравіссімо!” цьому колективові. Вони талановиті як актори. Талановитий режисер, прекрасний художник. Таке свято, якого я ще не бачила. Я в захваті.”

 

Оцінка глядачів: 4,2

 

Вистава Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької (Львів)

Леся Українка

“БЛАКИТНА ТРОЯНДА”

драма

Художній керівник постановки – н.а. України, лауреат Національної премії України ім.Т.Шевченка Федір Стригун

Режисер-постановник – н. а. України Таїсія Литвиненко

Художник-постановник – Людмила Боярська

Оранжування українських пісень та запис – Сергій Рудей

Балетмейстер – Олена Балаян

Концертмейстер – Оксана Ржепецька

Помічник режисера – Михайло Рудко, Костянтин Шелест

У постановці використано авторські пісні – Лесі Тельнюк

Більше фото тут

 

 

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Лариса Кадирова: “Перед тим як взятися за таку глибу як драматургія Лесі Українки, режисер повинен чітко розуміти для чого він це робить, яку мету переслідує і чи здатен осягнути всесвіт такої великої поетеси. Після побаченого, в мене склалося враження, що режисер подивилась на цю глибоко-філософську п`єсу дуже легко, схематично вивівши оцю любовну історію в побутову площину і зробила з неї полегшену версію. “Вражає” підбір музичного матеріалу, такого строкатого, не виваженого переліку музичних творів. Вийшло не підняття брили драматургії Лесі Українки, а якийсь музичний концерт по заявкам. Дивовижно одноманітна режисура і режисерський прийом(якщо це взагалі можна назвати прийомом), танці і робота трьох пар. Відчувалась режисерська безпорадність. Такий підхід до Лесі Українки це зниження величі цього твору. Не було зрозуміло про що це, для чого створено цей твір. Шкода було акторів, котрі робили такі душевні затрати і не розуміли для чого вони це роблять. Одна радість, і це не має відношення до Лесі Українки, це можливість послухати чудовий спів акторів-заньківчан.   Цей літературно-музичний концерт немає ніякого відношення до Лесі Українки і “Блакитної троянди”, і того пласта філософської драми, котру хотіла до нас донести Леся Українка. Апогей дійства був, коли актор вийшов танцювати в зал.
	Ніна Бічуя: “Після завершення першої дії мені здавалося, що це якась літературна композиція, абсолютно не має ніякого відношення до Лесі Українки. Мене здивувала програмка, на якій було написано: “Леся Українка “Лісова пісня”. Це була композиція чи-то літературна, чи-то театральна, яка зібрала у першій частині аби 50 речень із тексту Лесі Українки. Звучали також пісні на тексти Івана Франка. У кінці першої дії звідкись виник Павличко. Актори працювали дуже напружено, але вони не могли змінити режисерський хід. На мою думку, це не те, до чого йшла Леся Українка у своїх найперших п’єсах. Пізніше вона зрозуміла своє завдання у драматургії. Я не побачила ані в фіналі, ані у взаєминах персонажів Лесі Українки.”
	Надія Кукуруза: “Наталія Поліщук-Московець - справжня героїня! В ній поєдналось все голос, сценічне слово, пластика, душа. Чудова акторська робота. Гарні пісні сестер Тельнюк та інших українських композиторів…Бажаю національному академічному театру завжди залишатись взірцем для інших українських театрів і не тільки! Вперед до Європи!”
	Микола Данько: “Я думаю, що спеціалісти, професійні критики, які є на фестивалі, оцінять і скажуть переваги і недоліки цієї роботи. Як художник, хочу відмітити гарні костюми. Мінус вистави - це сценографія, яка більше була концертною. Мені сподобалась робота актриси, Наталії Поліщук. Думаю, можливо, це нова зірочка буде в їхньому театрі.”
	Юрій Мельничук: “Я вийшов із зали з дещо змішаними почуттями. З однієї сторони, я розумію, що п’єса Лесі Українки “Блакитна троянда” не є зовсім сценічним твором, але, на мою думку,коли театр звертається до такої драматургії, то режисер повинен чітко розуміти виклики, які є в п’єсі і намагатись театральними засобами долати їх. Симпатично, що режисер продумав певний дивертисмент, що звучали прекрасні вокальні твори. Дуже багато знайомих українських романсів у виконанні львівських акторів звучали на дуже хорошому рівні. Але драма почалась тільки із середини другої дії, тому жанрово дивертисмент, можливо, не в’язався. Виставі бракує цілісності в режисерському підході, хоча актори добре тримають планку. Ми знаємо заньківчан, як хороших акторів, які володіють своєю професією, прорахунки були суто режисерські.”
	Алла Підлужна: “Не цього я чекала від цієї п`єси. Що я бачу на сцені: світла багато, біле все, світлі молоді обличчя так приємно все. Але режисер не дав їм зрозуміти про щось йдеться. Леся Українка не писала просто мелодраму, “Блакитна троянда” - це модернізм і символізм, нічого такого на сцені не було. Я побачила недовіру режисерську, непрофесіоналізм режисерський, недовіру до Лесі Українки, недовіру до акторів і почула недоречний музичний добір”.
	Тетяна Умріхина: “Ми сьогодні подивилися трагічну романтичну чудесну історію кохання. Прекрасна гра акторів, особливо Любов Олександрівна - чудова. Багато було прекрасних українських пісень, видно колосальну роботу хореографа, майстра з вокалу. Звісно, друга частина була куди сильнішою, але це задум режисера, його воля. Хочеться більше Лесі Українки та самої ідеї “блакитної троянди”.
	Людмила Томенчук: “Мені здається, що ця п’єса Лесі Українки невдала: в ній дуже мало дії і дуже багато слів. І режисер, на жаль, не зменшила цю бездієвість, а збільшила її. Ці пластичні епізоди та пісні чудові, але недоречні в матеріалі без дії. Треба було розвивати саме дійову сторону. На мій погляд, це невдала вистава, але я б не стала щось закидати акторам.”
	Людмила Шевченко: “Я люблю творчість цього колективу і розумію, що ця вистава за темою підходить цьому фестивалеві. Сама вистава починається десь у другій дії. За формою вони звертаються до шоу-бізнесу, але до Лесі Українки це не має жодного відношення. Немає наскрізної дії, головні герої та головні події відійшли на задній план. Співають дівчата гарно, але їхня манірність лише зашкодила цій виставі. Їй не вистачає цільності. Навіщо було включати стільки пісень, які нічого не несуть? Твір Лесі Українки досить складний, а тут ми бачимо лише фрагменти. Мені було дуже прикро, що я побачила таку виставу у виконанні цього театру. Потрібно було знайти іншу форму, тому що вистава не відповідає жанру, який був заявлений.”
	Олег Мосійчук: “Блакитна троянда” продемонструвала любов, кохання, зраду. А говорити про такі найвищі людські почуття в оповідальній формі досить важко. Тому дуже достойно, що це робить молодь, і робить це на рівні усвідомлення, відчуваючи найпотаємніші частини сюжету. Не в кожному театрі молоді актори здатні осмислювати те, про що вони декларують зі сцени. Тому я гадаю, що в одного з найкращих театрів України є майбутнє.”

 

Оцінка глядачів: 4,3

 

 

День п’ятий, 18 вересня 2013 року

Вистава Коломийського академічного обласного українського драматичного театру імені Івана Озаркевича

Анатолій Шиян

“ІВАСИК-ТЕЛЕСИК”

казка

Режисер - постановник – народний артист України Адам Цибульський

Сценограф - Оксана Сенюк

Композитор - Іван Николайчук

Балетмейстер - Мирослава Воротняк

Асистент режисера - Надія Комарова

 

Більше фото тут

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Ніна Бічуя: “Вистава щира. Актори, знають, що роблять. Баба-яга розкішна. Іноді стає страшно коли актори грають свої ролі нещиро, тут цього не було все гралося для дітей. Відчувається різниця між телебаченням, тими страшними Бабами-ягами, які з’являються на очах. Мені сподобалось, як діти несли квіти - відчувається контакт, відбувається виховання їхнього смаку”.
	Лариса Кадирова: “Вітаю коломиян і їхній театр з прем`єрою. Оскільки я беззастережно люблю цей театр, обличчя, голоси, відкритість і щирість, говорити про щось просто недоречно, мені все сподобалось. Вони молоді, красиві, сповнені енергії. І діалог який іде до залу мені імпонує”.
	Микола Данько: “Як на мене, щодо сценографії, то можна було б вирішити не в натуралістичному стилі, а, як підказала Кадирова Лариса Миколаївна, в стилі Марії Приймаченко. Тоді, мабуть, було б трохи веселіше. Та взагалі позитивне враження, діти такі вистави люблять і гарно сприймають. Такі роботи потрібні, тому що це - класика, це - українська казка. І от така інтерпретація з танцями, піснями виглядає гарно.”
	Юрій Мельничук: “Мені видається, коломийський театр дуже чесно працює з маленькими глядачами. Вони намагаються робити гарну виставу, щоб підготувати собі в майбутньому уже дорослих глядачів. Можливо, були певні огріхи драматурга в тому, як побудована казка. Але театр намагався мінімізувати ці моменти і зробити дійство, яке б сподобалось маленьким глядачам. Дітей потрібно виховувати на своїх, рідних національних традиціях, на героях, які їм знайомі ще з дитячого садочка. Думаю, дуже корисна вистава, яка прагне підготувати дітей до дорослого сприйняття театру. Вітаю колектив з вдалою роботою.”
	Алла Підлужна: “Ця вистава приклад традиційної казки, в тому розумінні як звикли в театрі грати ще колись. Такі театральні казки були в моєму дитинстві. Немає авангардного нового погляду на театр, все вирішено в класичному стилі. Хотілося якихось нових поглядів, тому що діти бачать надзвичайно яскраві мультфільми і живуть в епоху нових технологій, і, можливо, це їм здасться надто схематичним і в чомусь примітивним, а, можливо, дітям необхідна жива енергія акторського виконання. Щодо акторського виконання - найяскравіший образ Баби Яги. Негативні образи гарно виконані, бо там є що грати. А ролі добрих героїв досить схематичні і їх легко можна впізнати. Я вважаю, що ту міру умовності і реальності треба було чіткіше знайти в казці. У сценах аж надто переважає умовність. Спілкування акторів не між собою, а на зал не завжди доречне, і не завжди знаходить відгук глядачів, тобто дітей треба підготувати до діалогу. Спілкування з залом - недостатньо, треба ж і між собою говорити. Були гарні пісні, живе виконання є плюсом вистави, бо зазвичай ці голоси пишуть на фонограму і актори тільки відкривають рота. Зіграли на те, що дітям сподобалась ця казка про вічну перемогу добра над злом”.
	Тетяна Умріхина: “Вважаю, це хороша, добротна постановка,в найкращих традиціях казкового мистецтва. Дуже сподобалася гра акторів, особливо Баба Яга. Реакція глядачів, коментарі малят, як ніщо інше кажуть про проникливість п’єси до дитячих сердець. Це те, що треба!
	Людмила Томенчук: “Це друга вистава - справді прем’єра. Артисти в дуже хорошому стані. Вони і пластичні, і співучі - хороші коломийські артисти. Мені здалося, що перша половина вистави була трішки важкуватою. Я думаю, що причиною цьому було те, що показують цю виставу лише вдруге. Вони зіграються, вистава буде моторнішою, і тоді все буде гаразд. Мені сподобалось.”
	Людмила Шевченко: “Вистава справляє чудове враження - вона світла, добра, завершена, цілісна. Тут присутня одна особливість, про яку часто забувають - музика, танок повинні продовжувати дію. Цікаво все. Також хороша режисура, адже на сцені немає нічого зайвого, місце дії не заважає самій дії. Ви бачили, як реагували діти - вони допомагали позитивним героям, були учасниками вистави. Я б хотіла, щоб таких вистав було більше, адже вона відповідає всім засадам українського театру - вона добра, світла і має виховні засади, що так необхідно дітям.”

 

Оцінка глядачів:

 

Вистава Волинського академічного обласного музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка

Дмитро Мельничук

(за новелою Еріка-Емануїла Шмітта “Оскар і Рожева Пані”)

“З ЛЮБОВ’Ю… ОСКАР”

листи

Режисер-постановник - Дмитро Мельничук

Сценографія - Богдана Бочкай

Музичне оформлення - Даніель Слабодар (Ізраїль)

 

Більше фото тут

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Ніна Бічуя: “Однозначно, у виставі превалює текст. Актори його читали і проживали кожне слово. Важко говорити як гра акторів співіснувала з текстом. Для мене було важко сприйняти участь дитини у цій виставі. Я не знаю, як це може на неї вплинути. Це може бути психологічним зламом, якщо вона сприймає текст, який на неї сильно тисне. Присутність дитини ламала мені все сприйняття вистави. Після вистави я не плескала у долоні… Було важко навчити наших людей не плескати після виконання гімну. Аплодисменти й зайві після молитви. Цей текст також не викликає бажання аплодувати.”
	Лариса Кадирова: “Волиняни мене порадували культурою слова, культурою думки, культурою поведінки - все це відчувалося. Я вперше бачу цей твір. Це історія серця хворої людини. Хвороба загострює всі відчуття, переживання, сприйняття і емоції. Але тут алгоритм настільки рівний, вони діяли всі в одному ритмі, і це вина режисерська. Все було рівно, не було вибуху емоцій, не було амплітуди сердечної хвороби, мені цього бракувало”.
	Олег Мосійчук: “Дмитро Мельничук торкається класного матеріалу, не боїться цього. Тому вважаю перемогою те, що він взяв такий глибокий твір і адаптував його для сцени. Але, на жаль, сьогодні література перемогла театр.”
	Алла Підлужна: З сучасних творів текст Шмітта, серед тих, які звертаються до теми життя і смерті - найгеніальніший. Знайти в такій формі розповідь про те, що таке життя і що таке смерть, і як людині впоратися з тим, що життя рано чи пізно закінчується. Режисер знайшов дивовижну форму подачі найталановитішого сучасного письменника. Те, що режисер звертається до такого твору, свідчить про намагання серйозно розібратися в філософських питаннях засобами мистецтва. Відчувається емоційно-чутливий режисерський задум. Те, що виставу грають в камерному просторі і серед глядачів знаходяться дійові особи - додає думки, що це станеться з кожним із нас, тому треба визначитися в тому, якою повинна бути людина перед обличчям вічності. Дуже мені сподобався маленький хлопчик, Alter Ego Оскара. Звісно це спірний момент, коли дитина є у виставі, але тут воно прекрасно спрацювало. Основний тягар драматичної оповіді лежить на Оскарі. Якось не зовсім емоційно сильно зіграла Рожева Дама, їй не вистачило емоцій, актриса грала відстороненою інтонацією. Хотілося б більше емоцій. І у актриси повинен був бути інший костюм, він не підходить до образу. Мене збентежив товстий золотий ланцюг на шиї у Бога, якщо це якийсь знак, то я його не зрозуміла, якщо актор забув його зняти, то це серйозний прорахунок.А в загальному, режисерський задум був ясний, було зрозуміло його ідею, а якщо ми зрозуміли режисера - вистава вдалася.
	Людмила Томенчук: “Це дуже хороша драматургія: вона напружена, активна, вона якісна і за дійовим рядом, і за філософським навантаженням. На мою думку, вони зробили невірний хід - багато ілюстрували, велика кількість персонажів лише ілюстративні. Це все ж таки притча, а в них вистава вийшла трішки побутовою. Головному героєві не вистачало енергетики, в нього все було зовнішнє, не було напруги, піднесення, і тому виходило у нього досить формально. Я сподіваюсь, що невдалим є лише показ, а не вистава загалом.”
	Людмила Шевченко: “Ті питання, які порушуються в цій п’єсі, хвилюють кожну мислячу людину. Ця п’єса вічна. Вистава цікава, але без другорядних персонажів можна було обійтись, а натомість пришвидшити темпоритм. Режисерська робота хороша, вдало використаний простір на сцені. З іншого боку, мені здалось, що головний герой трішки монотонний, і це затягнуло виставу. Напевно, причиною цьому є вік актора, бо він не може показати ріст, розвиток героя. На мою думку, на ролі Рожевої Пані і тримається вистава.”
	Юрій Мельничук: “Вистава відбувається у незвичному для глядача просторі малої сцени, де актори і глядачі ніби існують в одній системі координат. Режисер обрав такі правила гри для того, щоб наблизити проблему твору. Звичайно, повість зворушлива і примушує нас замислитись над сенсом життя. Кожний режисер старається знайти свою форму, як донести головну думку, де у хлопчика відбувається відкриття Бога, відкриття вічності. Театр намагався по-своєму глянути на проблему і знайти засоби, які могли б донести складні емоції, які є у творі. Мені здалося, дещо був ілюстративний підхід до створення інсценізації. Було багато персонажів, але чи, скажімо, адекватно вони брали участь у виставі. Та це не знижує враження від роботи, яка несе дуже позитивн світлі зворушливі емоції. Режисер прагнув підвести глядачів до своєрідного катарсису. Можливо, не все вдалося, але театр намагався донести все, що закладено у цьому глибокому, філософському творі до глядача.”
	Тетяна Умріхіна: “Це дуже філософська та повчальна історія, і справді чудово, що театр за це взявся. Я гадаю, її треба дивитися всім. Хоча не кожен, напевне, її зрозуміє. Вважаю, що режисер вибрав дуже вдалий підхід до постановки. Адже це якраз той випадок, коли не можна грати окремо від глядача, бо тоді не буде такого ефекту, воно повинне пройти крізь тебе, крізь серце! Хороша робота акторів, які не мають права ні на грам фальші. І вони не грали - а жили. Та й для того, щоб пережити такий спектакль, потрібні колосальні душевні сили. Велике дякую!”
	Микола Данько: “Цікавий драматичний матеріал, прекрасна музика, чудовий акторський дует, який зіграв Оскара і Рожеву Пані. Єдине, що відволікало те, що режисер пішов по ілюстративному шляху.”

 

Оцінка глядачів:  4,4

 

 

Вистава Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок імені Марійки Підгірянки

Ярослав Стельмах

(за повістю Ернста Теодора Амадея Гофмана)

“ЦАХЕС”

фарс на 2 дії (вистава для дорослих)

Режисер-постановник - Володимир Підцерковний

Сценографія, ляльки, костюми, грим - Каріна Чепурна

Хореографія й постановка танців - Андрій Довбуш

Музичне оформлення - Володимир Підцерковний

 

Більше фото тут

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Ніна Бічуя: “Дозвольте мені побути дилетантом зараз і сказати, що це було прекрасно! Хоча при цьому всьому мушу відмітити, що друга дія слабша від першої. Це тому, що викриття зла завжди є менш цікавим, ніж дії цього зла.”
	Лариса Кадирова: “По-перше, погано те, що не говорять, що це казка Гофмана, це не аутентичний твір Ярослава Стельмаха. Грань казки і реальності, гіпертрофованості людської натури, гіперболізація енергії натовпу - це страшна сила, яка може закрутити і винести на свій гребінь хвилі як найкраще, так і найгірше. Але в цій виставі все витримано по стилю. Мене засмутило, що немає грані між людськістю і лялькарством. Шкода, що режисер зрозумів Гофмана в сенсі лицедійства, в сенсі арлекінства, а Курбас говорив про мудрого арлекіна, а цієї мудрості мені не вистачило, мудрості, яка проявляється в Фабіані і Бальтазарі, цього немає, крен вистави абсолютно в іншому. Мене засмутило слово. Актори говорять незрозуміло і не чітко.
	Роман Іваничук: “Як не парадоксально, але нам з дружиною найбільше подобаються умовні вистави серед тих, які вже були репрезентовані на фестивалі. На жаль, реалістичні не здобули такого успіху. Чи то новий стиль перемагає, чи то їхня майстерність. Ця вистава є найбільш сучасною на сьогоднішній день. Ми пережили сталінську, гітлерівську епохи, бачили Цахесів і маємо їх донині при владі. Гофман геніальний тим, що створив прототип, який, на жаль, не вмирає.”
	Алла Підлужна: “Незвичайний і фантастичний масштаб вистави доводить те, що можливості театру взагалі необмежені. Надзвичайно вигадлива режисура, яка зробила цей маленький ляльковий театр, завдяки такій сценографії і костюмам, достойним видовищем. Це ляльковий театр, який ожив, це не актори, а ляльки, які вночі прокинулись і зіграли перед глядачами фантасмагоричну п`єсу. Режисер, балетмейстер і сценограф зробили титанічну роботу. Навіть важко визначити наскільки працює у режисера фантазія, просто дивовижно. Справжній театр, справжнє дійство, яке через виставу може вийти на такі метафори і асоціації з сьогоднішнім часом, з ситуацією яка існує в усі часи. У виставі показана квінтесенція людського абсурду, в такій яскравій театральній формі, що піддаєшся захопленню від того як режисер може це побачити. Дивишся виставу і думаєш: ось так насправді повинен виглядати театр. Дуже філософське видовище. І актору завжди цікаво грати гротескні ролі, такі ролі дають простір для акторської майстерності. Цей гротеск може перейти межу і стати безсмаку і нав`язливим, а режисер так тонко відчув цю межу. Межа пристойності й смаку не була порушена”.
	Людмила Томенчук: “Вистава видовищна, йде в хорошому темпі. Актори в хорошому стані, особливо головний герой. Там хороші костюми, цікава музика. Якщо розбирати детально, то стає помітною велика кількість протиріч - все, що чуєш та бачиш, неможливо зв’язати в систему. Від цього виникає враження, що режисер не знав, що ставив. Вистава цікава, але здається, що там забагато всього. Зокрема, є щонайменше чотири фінали. Зрештою, гра акторів впродовж вистави пішла на спад, передусім тоді, коли той, хто грав найкраще - Цахес - зник зі сцени.”
	Людмила Шевченко: “Ця вистава сучасна, цікава, яскрава. Сам твір можна розглядати і як казку, і як фантастичний твір. Тема духовного рабства проходить крізь усю виставу. Я хотіла б відзначити, що в цієї трупи дуже хороший акторський склад, особливо для лялькового театру, але сьогодні вони багато перегравали. Цікаве оформлення, сценографія, пластичне рішення, прекрасні костюми - дуже багато цікавих знахідок. Зокрема, шестерні на сцені символізують скрипучий час, а актори в масках - безлику контрольовану масу. Тут герої не реалістичні, а сатиричні та гіперболічні. Режисер зробив помилку, не поставивши виразної фінальної крапки, не знайшов потрібну форму.”
	Юрій Мельничук: “Коли ідеш дивитись такий матеріал, то виникають певні побоювання: чи справиться театр з таким серйозним жанром, з такою серйозною класичною літературою? Але всі побоювання залишились позаду, бо вже з перших сцен було зрозуміло, що тональність режисером було вибрано дуже вірну. Безперечно, він творив на сцені таке яскраве, романтичне дійство, яке розповідає філософську казку для дорослих. Хочу відзначити, що актори лялькового театру дуже переконливі у живому плані: володіють пластикою, голосом, і,власне, така синкретичність допомогла зробити виставу хорошою. Особливо хотілось відмітити роботу актора Юрія Полєка, який зіграв роль Цахеса. Він пластичний, володіє талантом перевтілення, був переконливий у цьому драматичному жанрі. Мені сподобалось, що гармонійно поєднані і сценографія, і музика, створені казкові характери. Режисер зумів під одним знаменником виразно об’єднати всі засоби, і створити таке дійство яке - я розділю думку багатьох глядачів - не може залишити байдужим. Воно театральне,яскраве, у кожній сцені є певний філософський підтекст,який прочитується дуже сучасно. Мені було приємно дивитись виставу, і я отримав справжнє естетичне задоволення.”
	Тетяна Умріхіна: “Я гадаю, що це справді дуже-дуже хороша робота всієї трупи. Повна самовіддача акторів, костюми без всіляких коментарів. Дивовижно перш за все, що це - ляльковий театр. А найтрагічніше - що написане Гофманом ще в ХІХ ст., ХХ ст. - Стельмахом, актуальне і в сьогоднішньому ХХІ віці. Ми можемо проекстраполювати на наступні часи, і на жаль, скоріш за все, нічого не зміниться. “Король помер - нехай живе король!” І хоча тут є якась фатальність, тим не менш - це предмет для роздумів, і театр створено саме для того, щоб замислитися над цим.
	Михайло Андрусяк: “Крихітку Цахес” читав ще коли був студентом. І ось, я ніби повернувся в роки свого студентства. Тут відображено багато світла, багато динаміки, експресії. Актори переконливі. Мене переповнюють хороші емоції - івано-франківці, молодці! Всі герої яскраві та, напевно, найпереконливішим був Цахес - рухливий, емоційний, досить переконливий”.
	Надія Кукуруза: “Це колектив, в якому я працювала багато років. Радію за них. Вітаю акторську трупу та постановників.”
	Андрій Малащук: Історія про нікчему, який волею випадку, чи завдяки чарам піднімається на вершину суспільної ієрархії, мало того, стає загальним улюбленцем, - історія не поодинока. Є захоплюючий роман поляка Т. Доленги-Мостовича “Кар’єра Никодима Дизми”, є роман Патріка Зюскінда “Запахи” (або “Парфюмер”), успішно екранізований, є інший цікавий фільм за участю Фернанделя -забув назву- все на таку ж тематику - про нікчему й натовп. Натовп його возвеличив і натовп його затоптав… Вистава івано-франківців є вельми вдалою сценічною реалізацією повісті Гофмана. Добра режисура та сценографія, дуже добре продумані мізансцени з танцювальною фіксацією рухів. А костюми - то тема особлива. Вони відіграють поряд з іншими компонентами головну роль у виставі (часом покриваючи деякі акторські недопрацювання). При всьому надлишку плюсів, кидається в вічі один мінус: мовлення. Голоси хибують аматорством. Сценічна мова потребує серйозного допрацювання.

 

Оцінка глядачів:  4,3

 

День шостий, 19 вересня 2013 року

Вистава Ніжинського українського драматичного театру імені Михайла Коцюбинського

Альдо Ніколаї

“АМОР. КОХАНО. ІТАЛЬЯНО”

комедія

Режисер-постановщик – Олексій Биш

Художник-постановщик - Олена Биш

Хореограф – Ганна Сірякова

Більше фото тут

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Олег Мосійчук: “Хотів би привітати акторів з їхнім першим коломийським фестивалем. Маю велику втіху знову з ними зустрітися, адже ми не бачились років 15. Особисто мені не зовсім зрозуміло сценографічне рішення. Але тішить розуміння акторами стилістики вистави, її жанру. Дуже хороша робота.”
	Лариса Кадирова: “Головна актриса зіграла дуже добре, я думаю, що в неї великі перспективи в майбутньому. Прекрасна балетна пара, професійна. Я взагалі за те, щоб на сцені був професіоналізм. Проте, вистава була досить затягнута, можна було б закінчити на першій дій. Сценографія мене засмутила, деякі деталі були недоречними і погано гармонізували з фоном, це зіграло в мінус виставі”.
	Надія Кукуруза: “Це вже не перша п’єса перекладена з російської. Велике моє побажання ставитися до перекладів прискіпливіше, бо дуже часто чути “підстрочник”. Гарно працюють актори у жанрі, достойно справляються з усіма режисерськими задумками, добрий хореографічний дует. До кінця жанр трішки загубився. Але все таки комедія вдалась!”
	Юрій Мельничук: “Ніжинський театр потішив хорошим акторським складом. В творі не має особливої філософії, але п’єса вимагає прекрасного почуття гумору. В роботі театру можна відзначити здатність створення яскравих комедійних характерів. Артисти добре відчувають жанр, і режисер успішно поєднав хореографічні вставки і драматичну дію. Це вистава для відпочинку, за цим було цікаво спостерігати.”
	Алла Підлужна: “Ця вистава - приклад розважальної дійства, яий наслідує принципи комедії положень. Написана легко, з закрученим сюжетом. У виставі актори добре тримають жанр, вони взяли віртуозний легкий стиль і добре в нього вписалися і витримали його. Все тримається на головній героїні, яка демонструє різносторонність акторських засобів комедійного жанру і “купається” в цьому матеріалі. Для актриси це була бенефісна роль, і глядачами сприймається дуже добре. Це комедія дозволяє відпочити в театрі. Хоча хореографія була дуже гарною, не завадило б скоротити кількість танцювальних номерів.
	Тетяна Умріхина: “Я думаю, що це витримана в своєму жанрі, добре поставлена комедія. Легка, нехитра, що не змушує про щось серйозне замислюватися. Дуже добротна постановка, професійна хореографія. І в нашому непростому світі такий легесенький жанр має право на життя, щоб відволіктися, розважитися і ні про що не думати.”
	Людмила Томенчук: “Легка комедія - це дуже важкий жанр, і, мабуть, як жоден інший жанр, вона потребує більше, ніж лише акторська майстерність. Для неї обов’язкові натхнення, темп, енергія і азарт. І тут це все було. Це було чудово, мені дуже сподобалось. Тому я можу лише подякувати Ніженському театрові та організаторам.”
	Людмила Шевченко: “За жанром я цю виставу назвала б не просто комедією, а ексцентичною комедією. Як мені здалося, всі актори зіграли добре, без очевидних недоліків. Кожен герой дуже виразно змінюється впродовж вистави. Розвиток спектаклю чудовий, він стрімкий, темпераментний. А така балетна пара є знахідкою для будь-якого театру. Це не просто дивертисменти, вони продовжують дію, допомагають змінювати декорації. Дуже цікавий прийом у тому, що другу дію, на відміну від першої, веде чоловік головної героїні. Вистава яскрава, смішна. Це вистава-свято - вона приносить радість, настрій, а це теж необхідно.”
	Ніна Бічуя: “Вистава є касовою. Вона потрібна театрові для того, щоб заробити якісь кошти на іншу постановку. Так у житті буває, що митці часто заробляють гроші для чогось кращого. Іноді так трапляється, що вони там застрягають і не можуть потім ступити кроку далі. Дай Боже, Ніжинському театру робити щось інше і краще.”

 

Оцінка глядачів: 4,3

 

Вистава Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської

Тунджер Джудженоглу

“ЛАВИНА”

притча

Режисер – заслужена артистка України Людмила Скрипка

Художник-постановник – Наталія Руденко-Краєвська.

Більше фото тут

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Олег Мосійчук: “Велика втіха, що театри звертаються до такої драматургії. Бо це направду серйозний твір. Те, що зробив колектив - зберіг і зміст твору, і знайшов відповідну форму - це дуже достойно. Прекрасна акторська робота”
	Лариса Кадирова: “Чернівецький театр займає особливе місце в моєму серці. Це театр дивовижної краси, дивовижні люди живуть в Чернівцях. Це все створює ауру для того, щоб там був правдивий, істинний, органічний український театр. Що таке театр? Це живий організм. Чому люди ходять в театр, чому повний зал аплодував стоячи? Коломияни відчували живу енергію. Енергія не на рівні словесному, не на першій сигнальній системі, це іде там, де заховані рецептори духу, душі, пам`яті. І коли ти дивишся, в тобі прокидається асоціативний ряд, який пульсує твоїми власними життєвими і творчими спогадами. Ця вистава показує наскільки живий організм цей театр, наскільки творчий. На сцені ми побачили гармонійне поєднання образного мислення, символічної театральної мови з істинним ритмом характерів. Актори працювали до кінця, не зберігали себе, не думали за себе, а думали про проблематику, яку вони доносять. Ми переживаємо проблему, яку показали у виставі, яка актуальна в усі часи. Не можна жити страхом позбутися якихось привілеїв. Ми мусимо жити страхом позбутися самих себе, своєї ідентичності, своєї землі і зоряного неба над головою. Це єдине про що я думала на цій виставі, і це єдине, на мою думку, про що думали актори. Я рада за режисера, за акторів, вони прекрасно зіграли”.
	Надія Кукуруза: “Цікавий драматург. Цікаве подання теми страху, тоталітарної системи через образ лавини. Так склалося, що я вперше бачу чернівецьку виставу. Добре враження справив акторський ансамбль. Можливо, сцена і була перевантажена реквізитом, але мені це не заважало сприймати виставу. Зрозуміла, що ліпше навчитися ось так, тихо, розмовляти. Можливо, дія словом пошепки краще діє на глядача, аніж волання поставленим голосом.”
	Юрій Мельничук: “Акторам бракувало виразності, та режисер різними засобами намагався допомогти глядачу сприйняти надзвичайно складний твір. Драматургія, яку взяв до роботи Чернівецький театр, є мало відомою, тому, можливо, на початку були труднощі з розумінням сюжетних нюансів. Пізніше хід вистави засвідчив, що матеріал цікавий, життєвий, в ньому присутня глибинна філософія життя, яка досліджується драматургом на прикладі однієї сім’ї.”
	Алла Підлужна: “Цікава п`єса. Знакова для режисера, якщо вона звернулася до цієї теми. Їй хочеться підняти таку серйозну проблему в житті й суспільстві, яку можна висловити засобами мистецтва. Режисер зуміла вигадати своєрідну модель світу на прикладі однієї людини. Був шквал пристрастей, глядач зумів відчути нагнітання того, що повинно статися, тієї напруги. Наче лавина почуттів пролилася на глядачів. В п`єсі можна вгадати метафору суспільства як диктатури, того, що робить з людиною страх. Ця п`єса йде в Європейських театрах і там вони впізнають своїх тиранів. Ми впізнаємо диктатуру радянських часів. Надзвичайно яскраво метафора передана в театральній моделі. Дуже добре спрацювали актори. Роль героїні дуже чітко психологічно вибудувана. Вона зуміла передати весь жах її стану, те що їй довелося пройти. П`єса дає надію і цим виконує завдання театру, тому що глядачі повинні йти з надією, що люди яких вони побачили у виставі не залишились свинями, нелюдами, боягузами, а знайшли в собі сили залишитися людьми”.
	Тетяна Умріхина: “Це дуже серйозний крок, щоб брати на себе таку відповідальність. Дивовижно, що справді вперше п’єса сучасного драматурга, поставлена до умов наших, виявилася зовсім не чужою. Порядна режисура, сильна постановка. Дуже цікава дівчинка-актриса, просто дивовижна, хоча повно і інших таких хороших персонажів. До цього театрального колективу можна віднести девіз: “Якщо не ми, то хто?” Це змушує замислитися і пережити. Дуже компактно, глядач не втомлюється. Майже вистріл.”
	Людмила Томенчук: “Я в принципі не люблю жанр притчі в театрі, тому що це страшенно спрощує тканину, атмосферу, сенс вистави. Притчевість - це сконцентрованість, узагальнення сенсу. Загалом, коли вистава хороша, то там сконцентрованість сенсу, якісь філософські, метафізичні, буттєві речі все одно виникають. Але є якийсь шар життя, щось реальне - є чому згущуватись. Як наслідок - виникає притчевість, метафоричність. Зазвичай притчу подивишся п’ять хвилин і вже знаєш, що буде далі - вона абсолютно передбачувана. Було одразу зрозуміло, що хтось крикне, але лавини не буде - вони боялись невідомо чого. Якщо вирішуєш ставити притчу, потрібно тоді насичувати її життєвим - повертати до реальності, адже притча є згущеним реальним життям. Коли береться притча як така, завжди слід очікувати провалу. Акторам я нічого не закидаю, а закидаю режисерові, адже вона не розуміє антитеатральної природи притчі.”
	Людмила Шевченко: “Вистава незвична, не така, як інші, і тому відповідає засадам цього фестивалю. Герої для нас є незвичними. Всі вони різні, як і в будь-якому суспільстві. Людина завжди повинна залишатись людиною. Одні демонструють свою слабкість, а інші власну жорстокість використовують на свою користь. Лавина - це символічне розуміння тих перепон, вад та проблем, до яких люди по-різному ставляться та по-різному їх вирішують.”
	Ніна Бічуя: “Це прямий заклик побороти страх. Доведення дуже органічне, цікаве і дійове - страх можна перебороти! Видно, як кожен із цих персонажів внутрішньо сам переборює, а потім всі разом об’єднуються. Спочатку демонструється характер, а потім ансамбль. Мабуть, режисер цього домагався.”
	Роман Іваничук: “Дуже цікава вистава і складна водночас. Вона з системи літературного стилю антиутопії, в якому показується тоталітарне суспільство, яке сіє серед людей страх. Цей страх треба перемогти. Я жив у такому страху багато років. Ми перебороли страх і того страшного суспільства вже нема і вже не буде ніколи. А скільки воно жертв взяло! Мільйони людей загинуло, але загинули тільки тому, що їх здолав страх - зброя переможців. У будь-якому разі Чернівецький театр дуже добре це відтворив. Можливо, трохи забагато було сімейної метушні. Зрештою то режисерська справа!”
	Михайло Андрусяк: “Лавина” блукала Європою і врешті-решт накрила Коломию. Вистава не для відпочинку і розваг, вона надзвичайно важка і повчальна. Невелике гірське село живе постійним страхом сходження гірської лавини. Не можна голосно говорити, кричати. А про народження дитини й мови нема! Глядач увесь цей період перебуває в напруженні. Виразно та глибоко передані емоції, страх тих людей. Та перемагає - життя!”
	Микола Данько: “Мене дуже приємно вразила трупа Чернівецького театру. Славетний потужний творчий колектив. Може, це моя вина, та я довший час не чув, чим вони займаються. Прекрасна режисерська робота, чудовий акторський ансамбль. Думаю, багатьом столичним театрам потрібно повчитись, як працювати, як шукати новий, невідомий в Україні драматургічний матеріал. Бажаю їм натхнення і творчих успіхів!”

 

Оцінка глядачів: 4,0

 

День сьомий, 20 вересня 2013 року

Вистава Криворізького театру музично – пластичних мистецтв “Академія руху”

Олександр Бєльський

“ВЕСНА. ЛІТО. ОСІНЬ. ЗИМА І …”

пластична драма в стилі італійської комедії масок (вистава для дорослих)

Автор лібрето, сценограф, режисер-постановник - заслужений діяч мистецтв України Олександр Бєльський

Режисер - Сергій Бєльський

Балетмейстер - Валерія Стецька

Автор музичного образу вистави - заслужений діяч мистецтв України Антоніна Бєльська

Більше фото тут

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Ніна Бічуя: “У мене було відчуття, що ця вистава про ніщо. У театрознавстві є словесний образ, який звучить так: “До кого ти мовчиш?” Вистава без тексту, але актори говорять жестами. Вони мали сказати все, що вони думають і відчувають. На жаль, пластика не виразила того. Мені сподобалася одна задумка режисера: смерть як диригент, але музика там не відповідала моменту. Вона була гармонійна, спокійна, щаслива. Образ серця був цікавим, але не до кінця зрозуміло, що з ним відбувалося: його клали на подушку, кидали, як м’яч. Це про це хотіли розказати? Тоді треба було, щоб актори ще допрацьовували. Їхня гра не відповідала тій трагедії з серцем.”
	Тетяна Умріхіна: “Криворізький театр сьогодні додав розмаїття в усю палітру жанрів фестивалю - пластичну драму. Я вважаю, що її поставлено в найкращих італійських традиціях. Робота режисера талановита, і професіоналізм акторів та класична, чудово підібрана, музика зробили свій ефект. Все було дуже красиво та виразно. Щоправда, доречним було дати ще якусь попередню розповідь. Поява смерті, що викликала спочатку смішок по залі, виявляє основне філософське призначення вистави - так, ось так - вона постійно супроводжує кожного, і перемогти її може тільки щира дружба та чиста любов. Добрий, хороший, казковий та філософсько-підкутий спектакль.”
	Людмила Томенчук: “По-перше, сюжетна схема зовсім нескладна, але все інше для мене абсолютно незрозуміле. Кожен образ, кожен маленький епізод цілком передбачуваний, але також образ з кожним іншим не стикується, вони суперечать один одному, асоціації йдуть у різні боки, і це не можна поєднати. Апофеозом незрозумілості став епізод зі смертю. По-друге, було багато рухів – рухається все, але пластика надзвичайно бідна. Я добре знаю Олександра Бєльського. У нього хороша пластична фантазія, але я її не побачила. Таке враження, що це не професійний пластичний театр, а аматори. Це не є художньою вдачею театру.”
	Людмила Шевченко: “Цікава вистава, але, на мою думку, вона досить одноманітна. Ця одноманітність полягає у танцях, у самих героях, у тому, що деякі з них не змінюють костюмів впродовж вистави. Також між сезонами немає крапок, виразних переходів, а натомість є багато крапок в кінці спектаклю, які збивають з пантелику. Напевно, жанр було визначено не досить точно. Самі по собі актори пластичні, красиві, те, що вони роблять теж красиво, але є певні моменти, над якими балетмейстеру, можливо, слід подумати.”
	Лариса Кадирова: “Олександр Бєльській - мудрець. Він керує театром разом зі своєю дружиною, а в їх постановках грає син. Це той приклад, коли сім`я переростає в творче об`єднання. Вистава дуже “смачно” візуально прокреслена. Дуже гарний фон, я от думала з чим він в мене асоціюється, а асоціюється з лінією Модельяні. Я згадала Чорний квадрат Малевича, цим квадратом було коло на фоні. Це унікальний театр, аналогів в Україні йому немає і не знаю чи є в Європі. У них дивовижний репертуар: Гоголь, Грін, Шевченко. Вони не просто вийшли на сцену і протанцювали щось, вони вклали душу в свою виставу. Я вклоняю голову перед цим театром, тому що це альтруїсти, це дивовижна творча аскеза. Я люблю їх.”
	Алла Підлужна: “Олександр Бєльській і його театр – це унікальне явище в українському театральному просторі. Його мистецтво завжди дивує. Він показує світ в неординарному ракурсі. Режисер ніколи не зраджує в сподіваннях побачити щось особливе. Він візуалізує музику, це його мистецьке ноу-хау. Дивовижно як Вівальді наштовхнув Бєльського на таку фантазію. Режисер вміє почути в музиці дивовижне і може трактувати її на всій лад, і це допомагає йому створити таку історію, котра ідеально під цю музику підходить. Режисер розуміє, що він хоче сказати, які емоції які він хоче викликати у глядача і в нього це вдається. Хочу відзначити чудову фізичну підготовку акторів, котрі показували прекрасну гру. Вони миттєво переодягалися, легко входили в новий образ і зуміли донести максимум задуму режисера. Такі вистави цінні тим, що ті, хто приходять сюди заради естетичного задоволення, знаходять його. І ті, хто шукає філософії і підтексту, також знаходять бажане.”
	Микола Данько: “Прекрасний молодіжній колектив, геніальна музика, я отримав велике задоволення від спектаклю. Просто чудо, що на фестивалі представлений такий жанр театру.”
	Надія Кукуруза: “Можна тільки позаздрити членам експертної влади, які переглядають таку кількість різножанрових вистав. Особисто для мене - це велика наснага для подальшої творчої роботи. Якщо виставу закарпатців я означила для себе як “вистава-свято”, то робота Криворізького театру - це фантастичний феєрверк танцю і фантазії.”

 

 

Оцінка глядачів: 4,1

 

Вистава Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка

Володимир Рудов

“КОМЕДІЯ ПРО НЕЩАСЛИВОГО СЕЛЯНИНА, ЙОГО ЖІНКУ МЕЛАШКУ, ЄВРЕЯ ДАВИДА І ЧОРТА, ЯКИЙ ВТРАТИВ СЕНС ІСНУВАННЯ”

комедія на 1 дію

Режисер – постановник – Тетяна Шумейко

Сценографія – заслужений працівник культури України Олександр Симоненко

Музичне оформлення – заслужений артист України Андрій Бакіров

Хореографія - Наталія Рибенок

Пластика - Євген Бондар

Більше фото тут

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

	Лариса Кадирова: “Вистава мене порадувала: іронічно, смішно, дотепно, весело, яскраво, пластично. І ще от мене одна річ приємно втішила, що фестивалі на яких буваєш, вони з кожним разом гірші, а “Коломийські представлення” з кожним роком кращі”.
	Надія Кукуруза: “Актори грають азартно. Багато знахідок, але їх потрібно дозувати. Думаю, акторам варто попрацювати над сценічним мовленням. Браво песику, який подолав такий великий шлях!”
	Алла Підлужна: “Ця вистава - феєрверк театральної майстерності. Каскад режисерського задуму віртуозно втілений чотирма акторами, які доводять що, для того щоб створити гарну виставу, акторам багато не треба, а тільки запал, величезне бажання грати, величезне розуміння режисерського задуму і наснага, щоб це втілити. Помітно, що актори щасливі з того, що грають на сцені. Від них просто дух перехоплює. Звісно, що перетворити таку притчу на справжнє дійство досить важко, але режисеру це вдалося. Надзвичайно приємна сценографія. Режисер вигадала іронію в костюмах, в деталях, які створюють повноцінну картину театрального дійства. Актори зіграли настільки віртуозно, що виставу можна брати за приклад”.
	Тетяна Умріхина: Дуже народний, дуже фольклорний, дуже простий виступ. Але режисерський задум торкнув глядача, зробив його співучасником цього вертепу. Хороша робота акторів. Звісно, можна було й коротше, але, загалом, я вважаю, спектакль вдався.”
	Людмила Томенчук: “Я з великим задоволенням дивилася цю виставу, незважаючи на те, що я рідко сміюся в театрі. Слід відзначити хороший ритм, без якого хорошої вистави бути не може. Чудова музика, актори пластичні, добре танцюють і розмовляють теж добре, незважаючи на те, що знаходяться в постійному русі. Вони грають із натхненням. Навіть екзотична собака, присутність якої суперечить театральним канонам, не зашкодила цій виставі.”
	Людмила Шевченко: “Яскрава, весела вистава. Дуже багато прекрасних знахідок. Але неточно заявлено жанр, адже це не просто комедія, а народна комедія. А за формою - вистава-репетиція. В такому випадку можна було б робити що завгодно, і все було б виправдано. Тому й стилістика часто невитримана. Актори чудові, органічні, кожен на своєму місці. Але в другій половині дія почала трішки буксувати. Досить хороша вистава, як для молодого режисера, але над деякими моментами варто подумати.”
	Ніна Бічуя: “Я би цю виставу стиснула, як гармошку посередині. Там був трохи провальчик. Дуже хороше оформлення: конструктивне. Вони використовують кожну деталь, яка там є. Подивитися цю комедію вартувало, щоб просто посміятися. Це - жарт, який має право на існування на сцені, навіть якщо він без моралі.”
	Роман Іваничук: “Це - комедія-жарт. Якщо чортівщина, то це від Гоголя, а ця п’єса від Стороженка. Якщо люди так аплодують, то значить така комедія потрібна глядачеві. Я не бачу тут глибшої комедійної філософії, яка б примушувала мене думати. Натомість вона примушувала мене щиро сміятися. Добре, що така вистава є. Я вважаю, що з нею варто було їхати сюди. Водночас я не можу сказати, що на нашому фестивалі вдалися комедії. До прикладу, у першій комедії з Ніжина мені не сподобалося друга дія, від якої несло вульгарщиною. Вбивають чоловіка - це не сміх. А тут я не бачу мети. Для чого Чорт так добивався, щоб чоловіки мовчали? Тільки для того, щоб зал сміявся.”
	Микола Данько: “Весело, дотепно, але було б ще це дозовано. Бо ти ще не встиг все засвоїти, а тут вже і новий жарт. Браво актору, який виконував роль Чорта.”

 

Оцінка глядачів: 4,2

 

 

День восьмий, 21 вересня 2013 року

Гість фестивалю – Лауреат національної премії імені Тараса Шевченка, народний артист України ТАРАС ПЕТРИНЕНКО в ювілейному творчому вечорі «ОСТАННІЙ З МОГІКАН»

 Більше фото тут.

 

 

День дев’ятий, 22 вересня 2013 року

Вистава Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка

Збігнєв Хшановський, Лариса Кадирова

«МАРІЯ»

(КОЛИ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ ДВОЄ…)

моновистава за участю лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка,

народної артистки України Лариси Кадирової)

(мала сцена)

 

Режисер, сценограф – заслужений для культури Республіки Польщі Збігнєв Хшановський

Художник костюмах – О.Зінченко

Музичне оформлення – засл. арт. України Володимир Гданський, засл. арт. України Анатолій Навроцький

Хореограф – Ольга Семьошкіна

Кларнет – Сергій Гданський

 

 

 

Вистава Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка

Тамара Кандала

Переклад Василя Неволова

---

Фестиваль “Коломийські представлення-2013” пішов нетрадиційним шляхом

Руслан Зелик взяв участь у закритті п’ятого театрального фестивалю “Коломийські представлення”

Театральна Коломия і чернівецька Скрипка

У Коломиї триває ювілейний театральний фестиваль

Коломийські представлення: Омський театр полонив фестивальну публіку

Костянтин Рехтін: “Український менталітет - це моє”

Завершився театральний фестиваль “Коломийські представлення”

“Коломийські представлення” йдуть до завершення

Увесь світ на сценічному просторі

Театральні експерти фестивалю “Коломийські представлення” читали вірші Кобзаря

У Коломиї триває V Всеукраїнський театральний фестиваль “Коломийські представлення” (відео)

Тарас Петриненко відзначить ювілей на “Коломийських представленнях”

У Коломиї триває V Всеукраїнський театральний фестиваль “Коломийські представлення”

На “Коломийських представленнях” показали “Кошмар”.

Прес-конференція з нагоди відкриття “Коломийських представлень”

“Мистецька палітра. “Коломийські представлення 2013”

Перший день фестивалю “Коломийські представлення”. Фото-звіт та висновки журі

У суботу у Коломиї розпочнеться Всеукраїнський театральний фестиваль “Коломийські представлення”

Акцент дня - автор Котюк Ольга

“Коломийськi представлення”-2013