Слова з вистави, після яких глядачі вже не стримували емоцій.
Вперше два дні поспіль у Львові, на сцені Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької, Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича представив унікальний, досі незреалізований кіносценарій «TABULA RASA / ЧИСТА ДОШКА» видатного Івана Миколайчука.
Зал не просто вибухнув оваціями, а довго не відпускав акторів зі сцени. Жодного вільного місця. Усі яруси були вщент заповнені.
«Завіса закрилася. Ми почали плакати, обійматися… І почули, як оплески за кулісами не вщухають. Завісу знову підняли, а зал далі стояв, плескав і дякував», — згадує виконавиця головної ролі Галя Угорська-Геник.
«Моя героїня, проживши 60 років у психіатричній лікарні, вижила завдяки спогадам про сина і рідну землю. Втрата дитини і перебування чоловіка на війні відібрали у неї сенс життя. Опинившись на чужині, жінка відчувала пустку. Усе це зламало її: ніхто не розумів, не чекав, не підтримував. Закутавшись у цей емоційний кокон, вона вирішила покінчити з життям.
Але завдяки відлунням з минулого, які ніколи не згасали, так і не дійшла до цієї межі. Допомога небайдужої землячки повернула їй ім’я, а пам’яті — голос. Складна, трагічна доля, яку, на жаль, зараз переживають українські жінки», — ділиться артистка.
Для багатьох глядачів ця вистава стала віддушиною, моментом, коли вдалося виплакати свій біль і зробити крок далі. Адже велика кількість людей тримає все в собі, боячись здаватися слабшими або відчути на собі осудливі погляди.
Так було, наприклад, для однієї з глядачок, яка втратила сина на війні. Коли її попередили, що вистава може боляче вразити, вона відповіла: «Це саме те, що мені потрібно. Я хочу виплакати свій біль».
На виставу прийшли й колеги по фаху. Акторка, яка нині проживає в Канаді, переглянувши драму, відзначила, що тема відчуження і втрати болісно відлунює і в еміграції.
Близькими ці переживання є і самій виконавиці головної ролі, оскільки вона не з чужих слів знає, що відчуває людина, коли опиняється серед чужих.
«За кордоном до нас ставилися дуже добре, але щасливою я себе там ніколи не відчувала. Коли повернулася додому, заплакала від щастя. Тут моя домівка, мої люди. Гроші ніколи не замінять рідного повітря, рідної землі», — зізнається акторка.
Народна артистка України Людмила Скрипка, режисерка сценічної версії, у захопленні не лише від чудової гри акторів, а й від злагодженої праці всієї команди:
«У залі вирувала повна тиша, здавалося, повітря від неї задзвенить. Я вдячна за цю роботу. Незважаючи на всі труднощі, театр працював на найвищому рівні».
Це успіх не одного актора, не окремої постановки. Це перемога цілого колективу, який довів, що варто пам’ятати і берегти своє, особливо сьогодні. Це підтвердив і сам глядач.
Соломія Мардарович, керівниця літературно-драматургічної частини
_index.jpg)
