Харківський державний академічний драматичний театр імені Т.Г.Шевченка
Куніо Сімідзу
«АКТОРСЬКА ГРИМЕРНА»
театральна сповідь
Режисер-постановник - заслужена артистка України Оксана Стеценко
Сценографія - заслужений діяч мистецтв Тетяна Медвідь
Художник по костюмах - заслужений діяч мистецтв Тетяна Медвідь
Режисер із пластики - Олена Приступ
Балетмейстер - Олена Приступ
Музичне оформлення - Дмитро Євсюков
В ролях: Лариса Луніна, Олена Приступ, засл. арт. України Оксана Стеценко, Тетяна Грінік, Майя Струннікова, Тетяна Турка, Владлена Святаш, Оксана Черкашина.
П’єса японського драматурга Куніо Сімідзу - про Велику Мрію.
Сама історія розгортається в звичайній акторській гримерці, хоча події п’єси не обмежуються лише стосунками за театральними лаштунками.
Чотири актриси мріють про невтілені ролі, не знаходячи спокою ні в цьому, ні в іншому за світів.
Вони сваряться і з’ясовують відносини, репетирують і готуються до виходу, кожна готова на все заради можливості зіграти роль мрії, навіть на вбивство…
ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ
 |
Надія Кукуруза: “Цю виставу я дивилася швидше серцем. Нічого не аналізувала. Вистава підтвердила, що в російськомовному середовищі є потужна цитадель українського театрального мистецтва, українського слова. Режисура, сценографія, музичне і світлове оформлення, акторська гра були єдиним цілим. Так тримати!” |
 |
Микола Данько: “Колосальна акторська робота, робота художника, сценографія, безмежна глибина театру. Такий театр дивує, захоплює і вражає!”. |
 |
Олег Мосійчук: “Драматургічною мовою сучасного театру ставити такі неймовірно пекучі проблеми ціни, яку в нас потрібно заплатити за жертовне служіння, - це направду болюча тема. Дуже достойне сценографічне рішення, воно несе смислове навантаження, має високий образний ряд. І, безперечно, надзвичайно цікавий акторський ансамбль.” |
 |
Юрій Мельничук: “Сама п’єса - явище у світовій драматургії і для людей театру. Тому що тут є таке химерне плетиво, я б навіть сказав таке постмодерне плетиво сюжету життєвого і сюжету мистецького. Тексти Чехова і життя зробили цікаву мережеву комбінацію. Думаю, людям творчим, безперечно, цікаво було дивитись такий матеріал, тому що йдеться про долю актриси,творчої людини, з її щоденними проблемами і митями творчості. Людина мистецтва повинна бути здатна віддавати себе всього і вміти подолати життєві негаразди заради служіння чомусь вищому. Можливо, пересічним глядачам було важко сприйняти, тому що потрібно знання текстів, хоча атмосфера, художнє вирішення допомагало зрозуміти, навіть на тому першому рівні сприйняття.” |
 |
Роман Іваничук: “Я на власному досвіді переконався яке це страшне і звабливе прокляття - творчість!” |
 |
Ніна Бічуя: “Мені хотілося б ще раз подивитися цю виставу, щоб зрозуміти для себе чи для кожного митця чи вони справді проходять крізь цей момент виходу, появи, контакту із людьми, для яких вони працюють. Я не виділила якусь з актрис, тому що вони всі на одному професійному рівні грали. Це - класика, де нема місця всіляким модерновим вибухам для приваблення до себе уваги. Ця вистава для того, щоб людина, яка сидить у залі, подумала що таке творчість. На сцені відчувалася єдність і взаєморозуміння між цими актрисами. Без сумніву, ми побачили дуже цікаву виставу. Сьогодні знову звучало ім’я Чехова і вже зовсім по-іншому. Цього разу він з’являється не як суб’єкт, а як об’єкт.” |
 |
Людмила Томенчук: “Те, що можна було уявити, подивившись на назву, те я й отримала. Абсолютно передбачувана вистава. Нічого нового, ніяких нових ракурсів, нюансів. Мені не сподобалось. Актори не зачепили. Це вистава японського драматурга - там є речі, дуже актуальні для японців. Для нас це актуально, але іншим чином, в іншому аспекті. А це ніяк не відобразили. Тому, для тих, хто не знав, що написана драма японцем, напевно, було багато незрозумілого. Багато втратили й ті, хто не впізнає монологів з творів Чехова. Коли все передбачувано, коли немає неочікуваного ракурсу - стає нецікаво.” |
 |
Людмила Шевченко: “Вистава розповідає про життя акторів на сцені, про мрію, яка є в кожної людини. Те, про що виконавці ролей повинні були розповісти, ми й побачили. Актори надзвичайно органічні, темпераментні, стрімкі, схожі на скрипку з натягнутими струнами. В кожній жевріла мрія. Ця сповідь і органічна, і реалістична, і трішечки сюрреалістична. Останнє виражається в тому, що життя за театром для них немає, найголовніше - на сцені. За лаконізмом ховаються глибокі почуття. Вистава цікава та відповідає заявленому”. |
 |
Алла Підлужна: “Акторська професія загадкова, і мені здається, що вона і залишилась для глядачів загадковою після цієї вистави. На мою думку, трупа хотіла показати сутність професії, приступаючи до цієї вистави, але цього не сталось. Ідея брати тлом для п`єси драматургію іншого письменника - не нова. Того психологізму , котрий повинен бути присутній - не було. Актриси більше представляли своїх героїнь, а не переживали їхні внутрішні трагедії. Величезний вантаж акторської професії, котрий вони повинні були представити нам, не було представлено. Майже половину вистави глядачі не розуміли, хіба ті, котрі вже її бачили. Режисером не було точно задано грані існування, а це можна дуже цікаво обіграти. Коли актриса дивиться через другу актрису на своє зображення - це треба зіграти, а вона не йде крізь неї - вона обминає, підсвідомо, а цього не можна робити, якщо це невидимий дух. Спірне акторське виконання, адже того необхідного психологізму не було, не сталося тієї трагедії, для мене. Я дивилась і думала: “Можливо, вони б краще зібрались і зіграли “Чайку”. А виконання “Трьох сестер” було пафосом поганого театру. Можливо, вони б краще взяли класику, яка вже перевірена часом, і ось цим би показали сутність акторства. |
 |
Тетяна Умріхіна: “Можна багато говорити про саму п’єсу: песимістична вона чи оптимістична, але три позиції висвітлені сьогоднішнім спектаклем цілковито. Це, звісно ж, анатомія акторського мистецтва, це драматизм, і третє - найголовніше - любов до своєї професії. Оці три особливості мають абсолютно однаковий характер, незалежно від національності, самого театру, тому що це базові речі. Без пройдення їх не можна стати справжнім актором. Харків тримає своє ім’я. Але ця річ створена не для незрілого глядача, цей трагізм зрозумілий лише дорослій людині, що пройшла подібне. Простому глядачеві з вулиці вона може здатися фарсом, тому я б його ставила до університетського абонементу”. |
 |
Михайло Андрусяк: “В цій простоті і легкості захований глибокий зміст. На маленькому клаптику гримерної - ціле життя. Тут бачимо і високі почуття, і людські пороки, і заздрість. Йде безпощадна боротьба за місце під сонцем. Ця боротьба точиться між людьми, між цілими народами. Когось влаштовує роль вічного суфлера, а хтось бореться за головну роль”. |
Оцінка глядачів: 
4,2
