15 вересня в рамках театрального фестивалю “Коломийські представлення” на сцені Коломийського академічного обласного драматичного театру ім. І. Озаркевича свою виставу презентували гості з Омського державного Північного драматичного театру ім. М.О. Ульянова з м. Тари. Театр, відомий своїми виставами за творами Антона Чехова, на другий фестивальний день продемонстрував виставу “Кошмар” - інсценізацію оповідань письменника “Кошмар” і “Вороги”. Українській публіці дуже сподобалося незвичайне втілення творів класика. Щойно артисти завершили свій виступ, зала вибухнула оплесками і вигуками “Браво!”. З приводу цієї постановки та подальших творчих планів ми поспілкувались з режисером театру Костянтином РЄХТІНИМ.
- Чому саме Чехов?
- Це складно пояснити. Я просто його люблю як людина театру. Люблю як письменника. І я в цьому не оригінальний. Чехов дає нам величезні можливості і в своїх п’єсах, і в прозі. Його твори настільки театральні, що можна зіграти навіть слово, навіть паузу. Мною поставлені й інші вистави за Чеховим: “Каштанка”, “Не жартики”, “Дітвора”. Ми дуже хотіли привезти на фестиваль “Не жартики”, нашу першу інсценізацію, яка завоювала багато нагород, та не вийшло.
- Чи довго Ви працювали над виставою?
- Загалом ні - півтора місяця, але ми працювали щодня і дуже наполегливо. Досить важко давався стиль вистави. Але річ у тім, що мова, якою ми користуємося під час постанов вистав за розповідями Чехова, шліфувалася протягом років 15 у мене і 11 конкретно з артистами. Ми всі разом це придумували, шукали. Цього разу мені хотілося взяти дуже серйозні твори - мої артисти виросли, і потрібно було, щоб вони не боялись розкрити свою душу, не боялись ось такого трагічного Чехова. Я дуже задоволений, що вони зрозуміли мене.
- Якої реакції очікували від українського глядача?
- Якщо відверто, ми дуже хвилювались. Одна справа - виступати в маєтку Чехова, де зберуться шанувальники письменника. Інша річ - виступати тут, де, можливо, вже й не цікавляться його творчістю. А коли почалось друге оповідання, про священика, я взагалі злякався. Тому що навіть у нас неоднозначно сприймають тему віри і безвір’я, церкви. А спостерігаючи, як на відкритті фестивалю вся зала встала і читала “Отче наш…”, я зрозумів, що це досить релігійне місто. Боявся, що таке зображення священнослужителя образить глядачів. Але після того, як зала вибухнула аплодисментами, усі острахи зникли.
- Нещодавно Ви були на гастролях в Одесі. Чи відчутна різниця між Півднем і Заходом?
- Одеса – це унікальне місто! Хоча українське там дуже відчутне. Можливо, одесити не настільки відкриті люди, як тут, вони - народ з чарівливою хитринкою. Але там так само смачно годують! У нас (в Росії) немає таких театральних буфетів (сміється). Говорять, що з погодою нам не пощастило - що в Коломиї, що в Одесі. Але прийом був теплим. І “мова українська” - це ж щось! Я навіть не знаю, як буду жити, коли поїдемо назад в Росію. Українська мова - це так гарно!
- У Чернівцях незабаром також відбуватиметься театральний фестиваль. Чи плануєте завітати на нього?
- Була розмова з директором чернівецького театру, обговорювалась можливість приїзду, але офіційного запрошення ще не надходило. Та коли я побачив фотографію будівлі чернівецького театру, який він гарний, і самого міста, цього “маленького Парижа”, то дуже захотілось приїхати. Так що річ тільки в пропозиції. Чесно кажучи, у нас є величезне бажання повертатися в Україну. Завтра збираємося ще у Карпати. Кажуть, що взагалі захочемо там залишитися!(Сміється).
- Успіхів Вам. Сподіваємось, невдовзі зустрінемось у Чернівцях.
Підготували Олена ЯРЕМЧУК та Тетяна ВЕРЕЩИНСЬКА
