Ростислав КОЛОМІЄЦЬ, заслужений діяч мистецтв України:
У мене є один критерій для визначення вистави: хвилює, не хвилює. Ця історія нібито банальна, але типова, вона хвилює у виконанні цих акторів. Це взірець психологічного театру, де актори діють від себе і видобувають із себе ті почуття, ті емоції, ті дії, до яких їх спонукає ситуація.
Це взірець психологічного театру, який виходить за рамки обласного. Вона може бути показана на кращих українських сценах.
Алла ПІДЛУЖНА, театрознавчиня, лауреатка премії НСТД України у галузі театрознавства та театральної критики:
П’єса іспанського драматурга, поставлена коломиянами, належить до світового репертуару. Але певним чином в ній піднімаються проблеми моральні, загальнолюдські. Що є кохання, що є подружні стосунки, що є стосунки між друзями-чоловіками? Такі теми завжди будуть цікавити глядачів. Бо багато в чому, це про нас, про наші проблеми. Для мене залишилось питання з більш точним визначенням жанру вистави. Якщо це жанр комедії, то нівелюються серйозність поставлених драматургом питань, якщо це іронічний погляд на цю адюльтерна ситуацію, то актори занадто психологічно трактують образи своїх героїв. Є сенс зосередитись на проблемі дії у виставі, тому що здебільшого дія рухається словесно, актори скоріше промовляють свої діалоги-монологи, ніж органічно діють та спілкуються один з одним у запропонованих обставинах.
Мені видається, що є проблеми з культурою сценічних костюмів. Хотілось би більш природного крою та вигляду суконь і костюмів героїв, що наближені до життя. Вистава - це іспанський світ, а цікаво було б побачити проекцію далеких проблем на сприйняття саме українцями. Театр такими творами вводить своїх глядачів у простір світової драматургії і таким чином збагачує світогляд і культурний обсяг. Бажаю успіхів на цьому шляхові, нових відкриттів, які сприятимуть любові глядачів до мистецтва театру.
Лариса КАДИРОВА, народна артистка України:
Я вітаю театр з прем’єрою і дякую за те, що актори мені нагадали великих драматургів. Що актори, які сьогодні працювали на сцені, можуть зіграти Бернарда Шоу і Сократа, і Гарсіа Лорку, й Ібсена. Я вдячна, бо вони потенційно такі сильні, такі насичені, що перед ними велике репертуарне майбутнє . Тут Іван Франко, тут Стефаник з його словом, яке Було спочатку, як пише Біблія: «Спочатку було Слово»…Здається, що ця вистава – як експеримент, щоб ми побачили майбутнє театру. Я вдячна Дмитрові Чибораку, вдячна режисерові вистави. Вони дали можливість мені, як творчій людині і як театрознавцю, побачити майбутній розвиток театру в Коломиї. Найстарішого театру Галичини, театру Озаркевича – і батька, і сина, бо думаю, що батько був за те, щоб син зробив театр. І сама Коломия на той час була духовним епіцентром України, була здатна на те, щоб народити театр Галицький – істинний, глибокий, інтелектуальний. І сьогодні я побачила можливість цього творення на сцені.
Валерій Невєдров, народний артист України,театральний режисер (м.Київ):
Вітаю всіх з прем’єрою. Це актори, яких я знаю, з якими ставив виставу «Езоп». Роман якраз грав Езопа. Тут навіть текст повторюється з Фегередо, що мені й нагадало про Езопа…
Жанр трагікомедії витриманий. Сюжет настільки прокреслений п’єсою і актори так доносять, що ми всі чули подих залу. Зал стежить за канвою сюжету, і сльозу пробиває, і сміються, вірять і не вірять… Тому я думаю, що театр це довів і в цьому цінність театру і цієї вистави. Вітаю, зичу успіху, щоб вистава далі розвивалась і радувала глядача. Якщо є якісь дрібниці, то вони чисто професійні і ми проговоримо це з членами експертної ради.
