8 червня 1848 року в Коломиї сталася непересічна подія: вперше греко-католицьким священником отцем Іваном Озаркевичем було здійснено постановку української вистави «Дівка на виданню Або на милованє нема силованє» (творча інтерпретація «Наталки Полтавки» Івана Котляревського).
З огляду на сучасну політичну драму, сценою для якої знову стала багатостраждальна українська земля, не завадило б нашим державним мужам і політикам, хоч інколи, вдаватись до екскурсу за сторінками національної історії, аби намагатись віднайти в них ту доцентрову консолідуючу силу, до якої завжди тяжіло патріотично свідоме українство, незалежно від політичних кордонів, в прагненні національного єднання і творення власної незалежної держави. Такими сторінками щедро прошита українська історія від Сяну до Дону в різні періоди свого виживання і відродження в умовах різних окупаційних режимів. З огляду на їх значимість і актуальність для сьогодення хочу привернути вашу увагу до події, яка не попадає в поле зору тих, від кого сьогодні в значній мірі залежать процеси націєтворення.
А історичні факти – річ неспростовна. І це довели знавці історії театрального руху, імениті дослідники-театрознавці, які стверджують,що далекого 1848 року під потужним подихом «весни народів» вдихнуло подиху свободи галицьке українство, розбуджене до вільнодумства «Руською трійцею», яка започаткувала в Галичині нове українське письменство з новими громадсько-політичними й художніми ідеями. Як свідчать історичні джерела, під впливом цих ідей у Львівській греко-католицькій семінарії наприкінці 30-х років ХІХ століття відновлюється раніш заборонене навчання рідною, українською мовою і, навіть, було дозволено семінаристам здійснити інсценізацію українського весілля (1838 рік). Але, як стверджував, світлої пам’яті, академік, кандидат мистецтвознавствазаслужений діяч мистецтв України, театрознавець Ростислав ПИЛИПЧУК, “треба було чекати аж 1848 року, коли на хвилі австрійської революції, що дала поштовх українському національному рухові, виник український театр”.
І це сталося в Коломиї! І не безпідставно. Головна руська рада – орган українського самоврядування з центром у Львові, мала найміцнішу окружну філію в Коломиї, яка взяла на себе ініціативу створення українського театру, адже мусимо визнати, що у Львові на той час не було ще українських мистецьких сил, які б узяли на себе цю ініціативу.
Перша вистава «Дівка на виданню, Або на милованє нема силованє» відбулась в Коломиї 8 червня 1848 року, друга - десь до 10 вересня цього ж року. А вже в часі до 12 жовтня була показана і третя вистава – на цей раз це була прем’єра «Жовнір – чарівник». Дослідники допускають, що в цей період коломийські театрали, окрилені успішним дебютом і розголосом, досить успішно мандрували з виставами по околичних районах. Є підтвердження, що на прохання делегатів Конгресу української інтелігенції Галичини, що відбувся у Львові 19 жовтня 1848 року. Коломияни також зіграли «Дівку…». Академік Ростислав Пилипчук стверджує, що саме ця подія спричинилась до започаткування українського театрального руху у Львові, а звідти він поширився до Тернополя і Перемишля. Він допускає і той факт, що цей вплив міг поширитись і на Чернівці, адже маємо точну інформацію, що свої перероблені тексти п’єс Іван Озаркевич віддруковував в друкарні «Яна Екгарта і сина» в Чернівцях.
Годі навіть уявити,який підвищений запит на театральні постановки був в українській спільноті, яка завжди зазнавала утисків з боку окупаційних влад; з якою швидкістю ширилась інформація про таке українське дійство в простонароді. Адже це мистецтво популярно переповідало навіть малописьменним українцям, ті кращі перлини української літератури, які, власне, розкривали сутність української душі.
Прикро, що сьогодні ця подія (так виглядає) залишається подією внутрішнього значення лишень для Коломийського театру. На жаль, не стала вона пам’ятним карбом для очільників театральної галузі, владних органів місцевого, обласного і державного рівня. Не цікава вона і для наших медіа-груп. Адже жоден з національних теле - чи радіо каналів не бачить її в національному календарі і не говорить про це зі своїми користувачами, відводячи переважаючу частину свого ефіру більш важливим, на погляд творців програм, подіям, сенсаціям, інтригам… Але ж, погодьтесь, що вона мала б бути подією загальнонаціонального, загальнодержавного рівня! Адже, відбувшись в умовах окупаційних режимів, єднала українство Галичини і великої Наддніпрянської України, стала тією доцентровою силою, якої і сьогодні нам не вистачає.
Але ще прикріше, що цієї події впритул не бачить НСТД України, яка навіть на своєму сайті в календарі пам’ятних ювілеїв вважала цю подію недостойною уваги! Не вплинув на вибір календароукладача навіть той факт, що при Коломийському театрі сьогодні діє осередок спілки. Що це? Професійне невігластво? Близорукість? Чи приватизоване право переписувати історію театрального руху новітніми реформаторами-комерсантами театральної справи?
Коломийський театр запросить всіх своїх шанувальників на відзначення цієї пам’ятної події у вересні. Аджез 09 до 16 вересня в Коломиї відбудеться Х Всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення», на пошанування 170- ї річниці започаткування українського театрального руху в західно-українських землях.
