“Життя театр, а всі ми в нім - актори”
(до Міжнародного дня театру)
Міжнародний день театру встановлений в 1961 році IX конгресом Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО і святкується 27 березня.
До відзначення такого дня приклав зусилля Жан Кокто, театральний діяч і актор з Франції, котрий оголосив сповіщення про таку урочистість 1962 року.
Всесвітній день театру не є державним святом і не є вихідним днем. Але це не заважає вважати його професійним святом театральних діячів і працівників всіх театрів, святом мільйонів глядачів.
За висловом Шекспіра, “Життя театр, а всі ми в нім - актори“.
“Світ - маскарад, лице, одежа, голос - усе підробка: кожен прагне видаватися не таким, яким він є насправді”, - вторив йому Гойя.
Символ перевтілення і, одночасно, таємниці - маска. Але вона не уособлює дворушність, - це спроба захистити душу, перетворюючи дійсне на бажане. Разом із маскою символами театру є труба й меч. Трубою скликали народ на вистави мандрівних акторів. Мечем карала людські вади муза Мельпомена…Слово “театр” походить від грецького “theatron” - місце для видовищ, видовище. Театр - це вид мистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед публікою.
На питання щодо походження театру немає та й не може бути однозначної відповіді, оскільки поняття театрального мистецтва включає в себе надзвичайно велику кількість різноманітних аспектів, кожен із яких зародився як відносно самостійне явище й став частиною цілого лише пізніше.
Згадка про першу театральну постановку датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті, сюжетом послужили образи єгипетської міфології - історії бога Осіріса. Це було зародженням довгого і міцного зв’язку між театром і релігією. У древній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм. Давньогрецькі театральні вистави також використовували міфологічні образи.
Перші театри з’явились в Греції, згодом в Китаї, Індії, а в X столітті з’являються зачатки Європейського театру
Виникнення давньогрецького театру пов’язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса - Діонісіями. Учасники процесій зображали пошт Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали (слово “трагедія” в перекладі з грецької - “гімн цапів”). На історичне походження театру вказує обов’язкова участь у трагедіях хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Сполучившись із літературною традицією, театр в класичну епоху з релігійних, народних уявлень перетворився на самостійний вид мистецтва. Театралізовані вистави стали невід’ємною частиною державних свят - Діонісій та Леней. Для них будували грандіозні кам’яні театри, розраховані на тисячі глядачів (театр Діоніса в Афінах, найкраще за інші зберігся амфітеатр в Епідаврі).
За дату святкування Всесвітнього дня театру взято 27 березня. За переказами, прем’єра першої театральної вистави у Стародавньому Римі відбулась саме 27 березня. Істориками це не доведене. Тим паче що не театр (культурний захід, запозичений римлянами у греків вже у готовому вигляді) користувався популярністю і масовим попитом глядачів, а бої гладіаторів.
Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів.
У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи - мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.
У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові (але це не був український театр). Історично найдавнішим українським театром Галичини є Коломийський театр, заснований 1848 року отцем УГКЦ Іваном Озаркевичем. Тому саме він поклав початок українському театральному рухові на західно-українських теренах.
У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі - в 1809, в Полтаві - в 1810.
Перший професійний український театр було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький. Згодом цей театр отримав назву Театру Корифеїв.
Становлення класичної української драматургії пов’язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві, та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі.
У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру - драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.
Українська театральна традиція потужна й багата, згадати хоча б славетні імена таких корифеїв вітчизняної культури, як Лесь Курбас, Гнат Юра, Наталя Ужвій та безліч інших. Творчі надбання митців знаходять своє втілення, продовжують розвиватись у сучасній театральній школі.
Наш національний театр - справжнє багатство, це неповторне свідчення української духовності. Водночас театральне мистецтво є своєрідним дзеркалом, у якому відображаються всі проблеми і процеси становлення і трансформації, характерні особливості життя суспільства, його прагнення, духовний та інтелектуальний потенціал, негативні й позитивні тенденції його розвитку.
Умістивши в своєму феномені все різноманіття культур від Європи до Японії, театр є універсальною мовою спілкування людини з буттям. Це не просто професійне свято майстрів сцени, це свято мільйонів глядачів.
Ольга Руданець – керівник літературно-драматургічної частини
Коломийського академічного обласного українського
драматичного театру імені І.Озаркевича
