10 вересня 2016 р.
Волинський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка
Альдо Ніколаї
“ЛЮБОВ ДО СКОНУ”
Комедія з елементами чорного гумору «ЛЮБОВ ДО СКОНУ» за п’єсою італійського драматурга Альдо Ніколаї “Не П’ята, а Дев’ята…” представляє любовний трикутник - Бруно, Маріо і ….
Вона приголомшлива. Якщо вона кохає, то віддається чоловікові повністю, заповнюючи життя коханого увагою і турботою, з ранку і… до ранку. Вона не Беатріче, не Лаура, не Клеопатра… Вона - Єва. З нею у вас буде все - достаток, небезпечні пригоди і… нові шкарпетки. Але того ж Єва чекає і від своїх коханих - повного розчинення в ній і її бажаннях. Ця Єва приходить не з яблуками, їй достатньо двох слів, щоб перекинути світ чоловіка з ніг на голову…
Фото Василь Васильович
ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ
|
|
У творі італійського драматурга є вдале поєднання форми і змісту, а це прекрасне поєднання. Звичайно, якщо суворо оцінювати художні достойності комедії, то можна знайти певні погрішності. Але головне - як реагувала на побачене зала. Реагувала жваво, сприймала дуже добре, і мабуть, не в останню чергу тому, що подача драматургічного матеріалу для такої форми, як етюди, була незвичною.
|
| |
 |
Площа Лесі Українки у Луцьку, де стоїть театр, церква, пам’ятник Лесі Українки, університет - це святі для мене місця. Ті конференції, які вони проводять і на яких я не раз була - все для мене дороге і все освячене іменем Лесі Українки. Чекала, що театр привезе. Це вистава Альдо Ніколаї “Любов до скону”. Режисер і актори добре розуміють ритм, цю комедію характерів, ситуації. А коломийський глядач дуже добрий, радо приймає і аплодує гостям. Я вітаю Луцький театр на цій землі і дуже рада, що Коломийський театр цим фестивалем ніби зв’язує Східну Україну, Волинь, Київ… Колись я досліджувала Тараса Шевченка: він ніби птах, крила якого з’єднують Західну і Східну Україну в своєму родоводі. Це благодійна справа, вона дає людям віру, дає надію. Схиляю голову перед Дмитром Чибораком за те, що він робить, як тепло приймають нас у Коломиї. Я тут душею відпочила, тут набираюсь сили для подальшої праці.
|
| |
 |
Волиняни у комедії “Любов до скону” за п’єсою Альдо Ніколаї показали високу сценічну культуру. Показали у виставі жінку, любов, високі почуття… Що любов - це пристрасть, вона може і підняти на вершину блаженства, і опустити дуже низько… І спонукати до низьких вчинків. А жінки - отакі, як вони є. І яких ми любимо. Актори добре зіграли свої ролі. У виставі дуже вдало використано персонажів другого плану. Любов - це пристрасть, і цим все сказано…
|
| |
 |
У комедії “Любов до скону”, яку привіз Волинський музично-драматачний театр, рішення просте, цікаве й зрозуміле. Мені вже доводилося бачити цю виставу, але у постановці інших театрів. Волиняни, безумовно, знайшли свій хід. Я назвав би це перестановочним вар’єте, коли змінюються декорації. І ось мені не вистачило у виставі, щоб під час перестановок усе відбувалося в однаковому ритмі. Звучали затягнуті діалоги. А той ритм, який вносять люди від театру під час перестановок, дисонує з ними. Звичайно, є й цікаві діалоги, особливо між чоловіками, де, можливо, й не треба великого ритму. Але сама канва і сюжетна лінія побудована так, що її ведуть через головну героїню, тому через неї і треба було робити цей ритм. А загалом я задоволений роботами режисера Дмитра Мельничука, який завжди веде інтелектуальний театр. Ця вистава, на скільки мені відомо, є новою постановкою, і режисер прислухавшись до зауважень і побажань, вдосконалить її.
|
|
|
 |
Альдо Ніколаї надихнувся, як на мене, ідеєю класичного твору Захер Мазоха “Венера в хутрі”. Жінка вважає, що вирішує всі проблеми на свою користь, а закінчується це жорстоко, її вбивством, яке звільняє чоловіків від тягару цієї жінки. З цього вічного протистояння чоловіків і жінок італійський драматург зробив сучасну комедію положень, з буфонадним каскадом пікантних ситуацій. Фінал для глядача, не ознайомленого з сюжетом п’єси, виглядає надто несподіваним. Якщо оцінювати обрану режисером форму вистави, то вона видається трохи примітивною. Можливо, вона трохи й рухає дію, та, інколи, хотілося б, щоб випадкові речі дію не перебивали. Бо якщо перша частина вистави динамічна, з психологічним двобоєм двох персонажів, то друга половина дещо провисла, актори з психологічним навантаженням справляються не особливо, оскільки прагнуть грати комедію. Глядачам, відчувалося, вистава сподобалася, вони раділи комедійним ескападам, реплікам жінки, яка так природно говорить про вбивство свого чоловіка. Та варто, мабуть, трохи й задумуватися над тим, з чого смішно. Сміємося все ж таки з жахливої речі, вбивства. Нехай би воно відбувалося тільки на театральних підмостках, а не в реальному житті.
|
| |
 |
Сюжет цієї п’єси відомий, його ставлять інші театри і є можливість порівняти. Мені сподобалася героїня, яка добре зіграла таке собі наївне дитя. Зате здалася не дуже вдалою гра чоловіків. Маю зауваження й до пластичних сцен. Зрозуміло, що вони функціональні й за цей час героїня переодягається. Оскільки такі сцени не мають змістовного навантаження, а несуть суто функціональне, вони мають бути цікавішими й красивими. Тоді є можливість переключитися з сюжету на гарну картинку. На жаль, цього не було. Самі актори працювали непогано, а ось хореографія була млява. Головна проблема вистави, на мою думку, полягає в її повільному темпі. Такі легкі комедії, які не мають глибокого змісту, вимагають швидшого розвитку подій. Тоді вистава весь час тримає увагу глядача. Ось це й потребує доопрацювання.
|
ОКРЕМА АВТОРИТЕТНА ДУМКА:
МИХАЙЛО АНДРУСЯК - письменник, видавець, перекладач, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, почесний гість фестивалю.
Емоції переповнюють. З Луцьким театром зустрічаюся не вперше, вже, мабуть, втретє чи вчетверте. Із його акторами, із молодим режисером, який, хоч себе не називає режисером, є водночас і актором, і режисером.
Враження неповторні! Все дійсно пройшло на одному подиху. Це, мабуть, те, що найбільше глядача захоплює. Не претендую на якісь професійні оцінки, але як на непрофесійного глядача, скажімо, я не член Ради експертної і не театрал великий, але сприймаю чисто емоційно як людина творча. Так ось вельми і вельми подобається і враження переповнюють. Хочеться побажати молодим акторам, а також режисерові творчих успіхів, творчих злетів і нових цікавих постановок!
Олена ВОРОНЬКО - начальник відділу театрального мистецтва і кінематографії управління сценічного і візуального мистецтва Міністерства культури України;
Я була присутня на багатьох “Коломийських представленнях”, і можу відзначити, що фестиваль дорослішає, набирає ваги в фестивальному просторі України; він став відомим і багато театрів намагаються потрапити в фестивальну програму. На превеликий жаль, цього року не всі закордонні гості змогли приїхати, з незалежних від театру причин, але я сподіваюся, що на наступні фестивалі вони таки приїдуть до Коломиї.
Фестивальна програма дуже різноманітна. Мене тішить, що в програмі є вистави для дітей. Наразі йдуть суперечки щодо того, чи на фестивалях для дорослих показувати дитячі та лялькові вистави, чи фестивалі мають бути жанровими, тобто, окремо фестивалі музичних, окремо музично-драматичних, лялькових театрів тощо. Але я впевнена, що це необхідно, що наш час диктує свої правила гри. Бо коли маленькі глядачі знають і про фестиваль, і про те, що в театрі відбувається свято, що сюди приїздять колективи з різних регіонів, з новими виставами, найкращими акторами, то вони змалечку долучаються до театру, він стає потребою їх життя. Тоді ми можемо казати, що театр має майбутнє - вихованих для себе глядачів, які знають, люблять театр ходитимуть на вистави, а в майбутньому приведуть своїх дітейта онуків.
Коломийський театр має унікальну історію, а сьогодні рухається в ногу з часом, розвивається. Його запрошують, в тому числі за кордон, і він запрошує інших… Це не тільки показ фестивальної програми - це обмін думками, це зустрічі митців, акторів, обговорення актуальних проблем, це мистецька платформа, яка поєднує творчі особистості, різні напрямки театрів. Це дуже позитивна тенденція, коли відбувається отакі фестивалі. І коли восени Коломия проводить театральний фестиваль, то сюди приїжджають глядачі навіть з інших міст, і це має позитивний резонанс, і не тільки фестивальний, а й творчий, мистецький.
