Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької (м. Львів)
Леся Українка
«БЛАКИТНА ТРОЯНДА»
драма
Художній керівник постановки – н.а. України, лауреат Національної премії України ім.Т.Шевченка Федір Стригун
Режисер-постановник – н. а. України Таїсія Литвиненко
Художник-постановник – Людмила Боярська
Оранжування українських пісень та запис – Сергій Рудей
Балетмейстер – Олена Балаян
Концертмейстер – Оксана Ржепецька
Помічник режисера – Михайло Рудко, Костянтин Шелест
У постановці використано авторські пісні – Лесі Тельнюк
В ролях: Наталія Поліщук, з. а. України Альбіна Сотникова, Валентина Мацялко, Христина Гриценко, Андрій Войтюк, Андрій Сніцарчук, Анна Марусяк, з. а. України Наталія Лань, Олександр Норчук, Мар’ян Кормош, Наталія Боймук, Мирослава Солук, Галина Далявська, н. а. України Ярослав Мука, Юрій Чеков, Інна Калинюк, Світлана Мелеш, Роман Гавриш, Назарій Московець
Я – жінка, отже я цариця.
Я підкорила світ. Я підкорила всіх.
Та, Боже, я вчинила
Один страшний, безглуздий гріх…
Я покохала….
Жінка… Жінка – ти пройшла крізь усі ці криваві століття, щоб зараз бути тією ким ти є? Ти була різною, такою мінливою і неймовірною, переливалась усіма можливими і неможливими барвами. Тебе убивали, ти народжувала, вірила, чекала, сподівалась, страждала, плакала, боліла, ти робила усе, щоб втримати Його. Кожного разу, коли тобі було страшно, коли тебе душили сльози і душа, блідла від самотності і понівеченості, ти все ж вірила у те, чого насправді не було і бути не могло. Ти чекала на Нього… Чекала завжди… Молила Бога своїми божевільними молитвами. Фатум – ось доля жінки, яка не може тримати на своїх тендітних плечах Землю. Не може, бо народжена, щоб бути коханою і кохати шалено та нестримно, поринаючи цілком у ці почуття.
На півтонах та візерунках вибудувала свою виставу н.а. України Таїсія Литвиненко. Жінка, яка зберегла свою жіночність та унікальність у бурхливому леті життя. Без сумнівів та вагань, лише правда, оголені почуття, сплетіння тіл, голосів та неймовірна музика…
«Блакитна троянда» - це історія у ритмі танго.
ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ
 |
Лариса Кадирова: “Не цього я чекала від цієї п`єси. Що я бачу на сцені: світла багато, біле все, світлі молоді обличчя так приємно все. Але режисер не дав їм зрозуміти про щось йдеться. Леся Українка не писала просто мелодраму, “Блакитна троянда” - це модернізм і символізм, нічого такого на сцені не було. Я побачила недовіру режисерську, непрофесіоналізм режисерський, недовіру до Лесі Українки, недовіру до акторів і почула недоречний музичний добір”. |
 |
Ніна Бічуя: “Після завершення першої дії мені здавалося, що це якась літературна композиція, абсолютно не має ніякого відношення до Лесі Українки. Мене здивувала програмка, на якій було написано: “Леся Українка “Лісова пісня”. Це була композиція чи-то літературна, чи-то театральна, яка зібрала у першій частині аби 50 речень із тексту Лесі Українки. Звучали також пісні на тексти Івана Франка. У кінці першої дії звідкись виник Павличко.
Актори працювали дуже напружено, але вони не могли змінити режисерський хід. На мою думку, це не те, до чого йшла Леся Українка у своїх найперших п’єсах. Пізніше вона зрозуміла своє завдання у драматургії. Я не побачила ані в фіналі, ані у взаєминах персонажів Лесі Українки.” |
 |
Надія Кукуруза: “Наталія Поліщук-Московець - справжня героїня! В ній поєдналось все голос, сценічне слово, пластика, душа. Чудова акторська робота. Гарні пісні сестер Тельнюк та інших українських композиторів…Бажаю національному академічному театру завжди залишатись взірцем для інших українських театрів і не тільки! Вперед до Європи!” |
 |
Микола Данько: “Я думаю, що спеціалісти, професійні критики, які є на фестивалі, оцінять і скажуть переваги і недоліки цієї роботи. Як художник, хочу відмітити гарні костюми. Мінус вистави - це сценографія, яка більше була концертною. Мені сподобалась робота актриси, Наталії Поліщук. Думаю, можливо, це нова зірочка буде в їхньому театрі.” |
 |
Юрій Мельничук: “Я вийшов із зали з дещо змішаними почуттями. З однієї сторони, я розумію, що п’єса Лесі Українки “Блакитна троянда” не є зовсім сценічним твором, але, на мою думку,коли театр звертається до такої драматургії, то режисер повинен чітко розуміти виклики, які є в п’єсі і намагатись театральними засобами долати їх.
Симпатично, що режисер продумав певний дивертисмент, що звучали прекрасні вокальні твори. Дуже багато знайомих українських романсів у виконанні львівських акторів звучали на дуже хорошому рівні. Але драма почалась тільки із середини другої дії, тому жанрово дивертисмент, можливо, не в’язався. Виставі бракує цілісності в режисерському підході, хоча актори добре тримають планку. Ми знаємо заньківчан, як хороших акторів, які володіють своєю професією, прорахунки були суто режисерські.” |
 |
Алла Підлужна: “Перед тим як взятися за таку глибу як драматургія Лесі Українки, режисер повинен чітко розуміти для чого він це робить, яку мету переслідує і чи здатен осягнути всесвіт такої великої поетеси.
Після побаченого, в мене склалося враження, що режисер подивилась на цю глибоко-філософську п`єсу дуже легко, схематично вивівши оцю любовну історію в побутову площину і зробила з неї полегшену версію. “Вражає” підбір музичного матеріалу, такого строкатого, не виваженого переліку музичних творів. Вийшло не підняття брили драматургії Лесі Українки, а якийсь музичний концерт по заявкам. Дивовижно одноманітна режисура і режисерський прийом(якщо це взагалі можна назвати прийомом), танці і робота трьох пар. Відчувалась режисерська безпорадність. Такий підхід до Лесі Українки це зниження величі цього твору. Не було зрозуміло про що це, для чого створено цей твір. Шкода було акторів, котрі робили такі душевні затрати і не розуміли для чого вони це роблять. Одна радість, і це не має відношення до Лесі Українки, це можливість послухати чудовий спів акторів-заньківчан. Цей літературно-музичний концерт немає ніякого відношення до Лесі Українки і “Блакитної троянди”, і того пласта філософської драми, котру хотіла до нас донести Леся Українка. Апогей дійства був, коли актор вийшов танцювати в зал. |
 |
Тетяна Умріхина: “Ми сьогодні подивилися трагічну романтичну чудесну історію кохання. Прекрасна гра акторів, особливо Любов Олександрівна - чудова. Багато було прекрасних українських пісень, видно колосальну роботу хореографа, майстра з вокалу. Звісно, друга частина була куди сильнішою, але це задум режисера, його воля. Хочеться більше Лесі Українки та самої ідеї “блакитної троянди”. |
 |
Людмила Томенчук: “Мені здається, що ця п’єса Лесі Українки невдала: в ній дуже мало дії і дуже багато слів. І режисер, на жаль, не зменшила цю бездієвість, а збільшила її. Ці пластичні епізоди та пісні чудові, але недоречні в матеріалі без дії. Треба було розвивати саме дійову сторону. На мій погляд, це невдала вистава, але я б не стала щось закидати акторам.” |
 |
Людмила Шевченко: “Я люблю творчість цього колективу і розумію, що ця вистава за темою підходить цьому фестивалеві. Сама вистава починається десь у другій дії. За формою вони звертаються до шоу-бізнесу, але до Лесі Українки це не має жодного відношення. Немає наскрізної дії, головні герої та головні події відійшли на задній план. Співають дівчата гарно, але їхня манірність лише зашкодила цій виставі. Їй не вистачає цільності. Навіщо було включати стільки пісень, які нічого не несуть? Твір Лесі Українки досить складний, а тут ми бачимо лише фрагменти. Мені було дуже прикро, що я побачила таку виставу у виконанні цього театру. Потрібно було знайти іншу форму, тому що вистава не відповідає жанру, який був заявлений.” |
 |
Олег Мосійчук: “Блакитна троянда” продемонструвала любов, кохання, зраду. А говорити про такі найвищі людські почуття в оповідальній формі досить важко. Тому дуже достойно, що це робить молодь, і робить це на рівні усвідомлення, відчуваючи найпотаємніші частини сюжету. Не в кожному театрі молоді актори здатні осмислювати те, про що вони декларують зі сцени. Тому я гадаю, що в одного з найкращих театрів України є майбутнє.” |
Оцінка глядачів: 
4,3
