БАРНИЧ

Ярослав Васильович

(30.09.1896 – 1.06.1967 р.р.)

Народився в с. Балинці Снятинського району Івано-Франківської області. Місце смерті – Клівленд (США). Відомий український композитор, диригент, педагог, скрипаль, громадський діяч.

Диригент «Українського Народного театру імені Тобілевича» (1819 – 1921 р.р., 1929 – 1935 р.р.).

Ярослав Барнич народився в сім’ї директора школи. У 1906—1914 роках навчався в Коломийській гімназії. Коломиєю проходять шляхи багатьох видатних діячів української культури. Відомий український композитор Ярослав Барнич одержав у Коломиї початкову музичну освіту у відомого педагога професора Шнабеля.1914 року Барнич добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців. У жовтні 1915 року склав гімназійний іспит зрілості у Відні.

Разом із Михайлом Гайворонським Ярослав Барнич організував струнний квартет Українських січових стрільців, до складу якого увійшли Антін Баландюк і Роман Лесик. 1916 року Барнич став диригентом Українського театру товариства «Бесіда» у Львові (керівник А. Будзинський). Було поставлено «Хату за селом», «Гриця», «Наталку Полтавку», «Катерину», «Гальку» та ін.

У червні 1918 року театр «Українська бесіда» під керівництвом Катерини Рубчакової розпався. Частина трупи, серед них і Ярослав Барнич, опинилася у Коломиї і склала ядро трупи «Українського Народного театру імені Тобілевича», який очолив Василь Коссак. Ярослав Барнич, як диригент театру, працював в ньому з 1919 по 1921 роки. Відомий український режисер, актор Володимир Блавацький згадує: «Подією у житті міста восени 1919 року стали виступи театру Василя Коссака. Вистави проходили за суцільних аншлагів. Це був перший театр в Коломиї після війни, і зрозуміла річ, що успіх мав величезний. Заля «Щадничої каси», де давав Коссак свої вистави, була вся заповнена по береги глядачами». Далі, Блавацький пише, що супроти волі батьків, захопившись однією актрисою, він приєднується до театру, змінивши прізвище Трач на «Блавацький». Як усе це сталося? Коссак запропонував своєму диригентові двадцятитрьохрічному Ярославові Барничу випробувати вокальні можливості дебютанта, бо у репертуарі театру були в основному оперети і побутові драми зі співом. Таким чином, дане свідчення дає уяву про репертуар театру і роль в його творчості Ярослава Барнича, як диригента оркестру.

У 1921—1924 роках Барнич знову диригував в Українському театрі товариства «Бесіда» під керівництвом Йосипа Стадника, а також у Театрі Б. Овчарського (Львів).

1924 року Барнич закінчив Львівський вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка (викладачі Е. Зуна, О. Ясеницька-Волошин, Василь Барвінський). Ще декілька років пішло на пошуки роботи. Працював то в Ужгород, де був диригентом оркестру місцевого театру, то в Самбір, де вчителював.

В 1929 р. – переїзд до Коломиї, вчительська праця в школах, гімназіях, семінарії сестер Василіянок, державному Музичному інституті ім. С. Монюшка, польській Вищій школі ім. Ф. Шопена, диригування тамтешнім “Бояном”. Це був особливо творчий період композитора. Ось що пише про нього дружина композитора Ярослава Барнич: «Праці було багато, але він жив нею. Особливо успішною була праця зі шкільною молоддю. Із молодими співаками-учнями чоловік творив дива. Кожний шкільний концерт був подією … Саме в той час він розпочав компонувати музику легкого жанру. Пригадую, коли я з дітьми повернулася з одних вакацій додому, то Ярослав зробив нам несподіванку. Сів біля цитри (фортепіано ми ще не мали) і заграв дві свої композиції до слів проф. Романа Савицького — два танго: «Ой, соловію» та «Хлопче мій, хлопче». Ми були в захопленні і просто примусили його далі щось таке легке й мелодійне творити. За короткий час з’явилися такі його твори, як «О, гарна крале», «Запізно», «Молоді емерити», «Лист» і врешті — славне танго — пісня «Гуцулка Ксеня». Ярослав Барнич активно працює з місцевим театром - «Українським Народним театром імені Тобілевича». Так, у «Щоденнику актора» літописець Коломийського театру Р. Затварська пише: «1935 року у Коломиї у складі 25 акторів і оркестрантів репетирують і відіграють прем`єру оперетки «Дівча з Маслосоюзу» Ярослава Барнича. Навезли гуцульські кожушки, сорочки. Декорації створив художник Ярослав Лукавецький. На генеральній репетиції та на прем`єрі оркестром з 12 чоловік диригує Ярослав Барнич. Головні ролі виконують Микола Бенцаль, Олена Бенцалева, Іван Рубчак, Іван Карп`як, «тенор Нестерович». У результаті творчих зусиль творців і учасників вистави «гуцули дістають на сцені велике браво!». Час сказати, що так звані модерні оперети «українського Легара», як називали у Галичині Барнича, сповнені любові до рідного краю, почуття патріотизму, барвистих народних мелодій, одержали сценічне життя зі сценічного благословення Бенцаля. В 30-ті рр. з’явилися й усі оперети композитора («Дівча з Маслосоюзу» (1932), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936), «Гуцулка Ксеня» (1938), які були поставлені на коломийській сцені.

З осені 1939 р. Ярослав Барнич працював диригентом Станіславського муздрамтеатру, симфонічного оркестру філармонії, у 1940 р. створив Гуцульський ансамбль пісні і танцю. В роки німецької окупації він обіймав посаду диригента Львівської опери. В 1944 році,, будучи вже відомим композитором і диригентом, подався на еміграцію. Західна Німеччина (1944–1949), США (з 1949р.), праця в різних установах, батута над хорами, постановки опер і оперет, концерти і т.ін. У 1952 р. в Нью-Йорку створюється Український Музичний Інститут і а в одній із його філій — у містах Клівленді і Лорейні працює Я. Барнич, де викладає гру на скрипці та теоретичні предмети. Впродовж 15-ти років (1951–1966) Ярослав Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка (Клівленд, США) й провів з ним понад 100 великих імпрез (концертних виступів та сценічних постановок). В 1966 р. діаспора широко відзначила 70-річчя композитора, вручивши йому “Золоту батуту” із слонової кості та золотим окуттям. Своє вітання і благословення надіслали ювілярові Папа Римський Павло VI, глава УГКЦ Йосиф Сліпий.

А 1 червня 1967 р. Я. Барнича не стало. Похований у Клівленді (Огайо, США). Остання робота митця — п’єса-казка на три дії «Чародійна сопілка». На прохання його дружини, Ярослави Барнич текст «Чародійної сопілки» був дописаний Л. Полтавою, а музика — Б. Сарамагою та В. Овчаренком.