Ростислав КОЛОМІЄЦЬ, заслужений діяч мистецтв України:
Я в принципі не дуже цнотлива людина, для мене немає тем, які не можуть підійматися в театрі. Я знаю що таке оголене тіло, я обожнюю це: Венера Боттічеллі, яка народжується на Кіпрі. Усе це мені зрозуміло. А ця розважальна вистава претендує на який зміст? Цього змісту я не побачив в ній. Дивно просто, багато пошлості і, при чому, відношення акторів не видно до цієї пошлості, а вони грають це серйозно, мені здається. А це єдине, чого я, нецнотлива людина, не приймаю у виставах — пошлості. Не сприймаю цього абсолютно.
Чи має право ця вистава на існування? Ну, зараз такий час, що право на існування має все, ми ж так розуміємо демократію, так? Роби що завгодно, роби як завгодно і таке інше. Це моя особиста думка.
Це прекрасні актори, я їх знаю. Вони грають в межах того задуму, який їм заданий режисером і грають більш-менш пристойно.
Я не розважився на цій виставі, сприймав її не те що з подивом, а розвівши руки. Знаєте, як кажуть? І таке буває… І це мій, так би мовити, остаточний висновок.
Ця вистава, як ми бачимо, користується успіхом, заграючи не на витончених смаках публіки.
І таке буває…
А далі — тиша…
Алла ПІДЛУЖНА, театрознавець, лауреат премії НСТД України у галузі театрознавства та театральної критики:
Мукачівський драмтеатр своєю виставою «Шахрайки» звернувся до сучасної української драматургії. У цій комедії запропоновано карколомний каскад неймовірних, неправдоподібних ситуацій, в які потрапляють герої. Драматург віртуозно й парадоксально закрутив інтригу, в якій «накручено», як по спіралі «все вище й вище» … по емоціям й несподіванностям. Глядачі бачать на сцені нібито знайоме життя, що вирує за стінами театру і багато в чому впізнають реалії, в яких існують. Безгрошів’я, безробіття, безвихідь… Скрасити враження від цих жахливих умов може, хіба що, комедійний погляд на події. Так і вирішує постановник цю історію - в комедійному, фарсовому ключі, коли в усіх сценах умовність бере верх над реалістичністю. Досить оригінальний прийом сценографічного рішення полягає в тому, що елементи декорації несподівано з’являються з-за куліс і комедійно «грають» , підтримуючи дію. Тема п’єси балансує на межі дозволеного, розважальним, легким жанром театр прагне розвеселити глядачів. Актори органічно існують в жанрі комедії, проте кожний з виконавців веде свою тему і про ансамбль не йдеться. Створенням колоритного й яскравого образу хазяйки квартири вражає актриса Вероніка Тищук. Якщо всі інші образи – типажі з досить прогнозованими характерами, то образ Марії Петрівни – несподівано психологічний, точно вивірений, з яскравими знайденими нюансами й комедійними моментами. Звісно, хочеться сміятися над цим запропонованим сюжетом і над тим, на які вчинки штовхають людей обставини життя. Але ці гіпертрофовані сценічні веселощі примусили згадати знамените гоголівське: «Над ким смієтеся?»
Лариса КАДИРОВА, народна артистка України:
“Хочу сказати, що коломийському глядачу треба співати оду. Коломияни настільки добрі, не тільки тому, що відгукуються і завжди готові допомогти, вони раді жарту, раді сприймати, вони вдячні за найменші емоції зі сцени. Вони завжди повертають сторицею. І сьогодні я сиділа в залі під час вистави і бачила, наскільки вони відкриті до творчості колективу з Мукачева”.
Валерій Невєдров, народний артист України, театральний режисер (м.Київ):
Я знаю цей театр давно, пам’ятаю найстаршу актрису ще коли вона була молодою, у всякому разі вона була героїнею театру, вона грала всякі такі соціальні ролі. Мені подобається цей театр, я знаю, що він трансформувався з російського в український, а це вагомо.
Театр гарний, актори гарні, вони пластичні. Майже увесь успіх вистави належить акторам і, звичайно, режисеру, який поставив, повірив, дав ролі і це основна заслуга колективу. А от щодо драматургії я, мабуть, не буду говорити…
Петро КОБЕВКО, заслужений журналіст України, головний редактор газети “Час” (м.Чернівці)
У виставі Мукачівського театру ми побачили маленьку комедію, де висвітлено певні пороки, які є в світі. З часом сценічної дії вони набувають серйозного значення завдяки добрій грі акторів і режисерському трактуванню. Єдине зауваження - це те, що даремно, як на мене, афіша сповіщала про те, що вистава для тих, кому за 18. Нічого аж такого сороміцького там не було, все начебто в рамках пристойності. Театр подарував нам приємні хвилини відпочинку, суджу це і по собі, і по бурхливій реакції глядачів, які довго не відпускали акторів зі сцени.
Що й казати, молодці, мукачівці!
