Майже чверть століття, кожні два роки Ольштин збирає любителів українського театру. Цього разу на ХІІ Загальнопольських днях українського театру увагу привернули передусім постановки творів «Камінний хрест» Василя Стефаника, «Мати-наймичка» Тараса Шевченка і «Гуцульський рік» Гната Хоткевича, які традиційно були показані на сценах Ольштинського драматичного театру ім. Стефана Ярача.
Вистави представили актори Коломийського національного обласного драмтеатру ім. Івана Озаркевича під режисерсько-художнім керівництвом народного артиста України Дмитра Чиборака. Візит українських артистів до Ольштина відбувся в рамках ХII Загальнопольських днів українського театру (12-13 жовтня), які організовують місцевий відділ та ланка Об’єднання українців у Польщі.
Коломийські актори повели ольштинську публіку стежкою рефлексії, задуми, сліз, але водночас – радості та сміху. Хто побачив усі три п’єси – пережив саме такі емоції. Аскетичною у сценографії, складною тематично й у сприйнятті була п’єса «Камінний хрест». Як і в оригінальній новелі Василя Стефаника, це – історія хлібороба, який змушений покинути рідний клаптик землі та шукати кращої долі в Канаді. Старий птах старого гнізда не покидає – говорить головний герой Іван, якому доводиться спростувати цей вислів. Усвідомлюючи, що дорога вестиме тільки в один бік, він ставить на пагорбі камінний хрест зі своїм ім’ям, іменами дружини та своїх близьких. Ґаздів (господарів – ред.) просить не оминати цього важкою працею виплеканого місця. Покинути рідне гніздо – це дилема й мільйонів сучасних людей, тому п’єса – абсолютно актуальна. Серед ольштинської публіки, мабуть, не було глядачі, який би не зіткнувся з розлукою та міграцією – комусь випала така доля особисто, іншим довелося прощатися з близькими. Однак сучасним Іванам усе-таки легше, бо наш світ став значно тіснішим. Відеозв’язок, який можна налагодити за допомогою інтернету, недорогі авіалінії дозволяють швидко повернутися до рідних і хоча б трохи «зарядити мігрантські батареї». Стефанників Іван, однак, прощався назавжди. І покидав найулюбленішу, рідну землю.
Актуальність вистави полягає ще й у тому, що і тодішнім, і сучасним українцям треба боротися за свої землі з московським агресором. Тим, хто вже 5 років займається цією справою, була присвячена фотовиставка, відкрита у фойє театру. Автор світлин – православний священик, капелан отець Андрій Дуда зі Львова. Його роботи фіксують життя воїнів на фронті. Виставка вже була показана у Польщі, у тому числі – й у кількох містах на Вармії та Мазурах. Голова Ольштинського відділу ОУП Степан Мігус нагадав, що від початку війни в Україні загинуло понад 14 тисяч людей, з яких – понад 4 тисячі військових та волонтерів. Цей сумний перелік поповнюють тисячі поранених, багато осиротілих дітей. Степан Мігус відзначив також, що надання особливого статусу Донбасу (передбаченого так званою «формулою Штайнмаєра» для врегулювання ситуації на Донбасі; обговорюється в рамках Мінських перемовин – ред.) означає зраду і капітуляцію України перед агресором. На думку Степана Мігуса, Європа, обстоюючи таке розв’язання, просто хоче позбутися проблеми.
– Питання не вирішене. Так триватиме доти, доки Європа не опам’ятається і не скаже рішуче «ні», – заявив він.
У свою чергу, віце-маршалок Вармінсько-Мазурського воєводства Мирон Сич прирівняв теперішню війну до Варшавської битви, коли московського агресора спільно зупинили українські та польські сили:
– Це – сумна виставка, але вона нагадує, що недалеко від нас постійно гинуть люди, віддаючи життя за вільну Україну та Європу.
Перший день театрального свята завершився урочистою подякою Віктору-Маркові Лейку за його 25 років роботи уповноваженим у справах нацменшин. Завдяки ньому при Вармінсько-Мазурському сеймику була створена комісія у справах таких спільнот. Він також є частим гостем українських заходів у регіоні, публічно виступає на підтримку України в боротьбі з Росією, є прихильником діалогу, збереження національної різноманітності та взаємоповаги між націями, критикує радикальні ідеології. Дякуючи за визнання, Віктор-Марек Лейк наголосив на тому, як тісно переплетені долі й співпраця поляків та українців. Зауважив також, що одним із його власних натхненників була і є дружина – професорка Тереса Астрамович-Лейк, яка зараз активно працює над розвитком наукового співробітництва між вищими освітніми закладами Ольштина та Львова.
Другого, останнього дня українського театрального свята в Ольштині творчий коломийський колектив представив два спектаклі. Опівдні на камерній сцені він презентував народну драму «Мати-наймичка» за поемою Тараса Шевченка. Понад сто глядачів, які заполонили зал, плакали над долею матері-покритки протягом усієї, понад двогодинної виставки. «У всякого своя доля»; у головної героїні Лукії, яку блискуче і переконливо зіграла Ольга Якубів, ця доля – зла і нещаслива. Украдена і втрачена любов до москальського корнета (військове звання у Російській імперії – ред.) Кіріла, слава «покритки», зневага, відречення близьких. А на руках покинутої – маленький хлопчик-напівсирота Марко (у ролі дорослого вже хлопця – Богдан Глік). Лукія підкидає сина старшому бездітному подружжю: Марті (яку зіграла Любов Моцок) та її чоловікові Якиму (його зіграв Володимир Гелецький), а сама йде до їхньою хати наймичкою, аби, працюючи у чужих людей, не залишати свого сина. Там її знаходить москаль, якого переконливо зіграв Артур Філімонов. Відвідавши родину, в якій виховується Марко, перше, що робить чоловік – витирає чоботи вишиваним рушником. Нещасною матір’ю-покриткою опікується Берегиня (у цій ролі – Оксана Гладирук).
Виставу до 200-ї річниці народження Тараса Шевченка підготував режисер Сергій Кузик. До сьогодні у рідному театрі вона збирає повні зали.
Натомість «Гуцульський рік», який на фінал ХІІ Загальнопольських днів українського театру в Ольштині підготував коломийський театр, присвячений побуту гуцулів: із чудово відтвореним регіональним вбранням та особливими характерами героїв. Це дійство – яскраво поетичне, з тугою за минулими традиціями і звичаями, віруваннями, чаклунством; особливу увагу привертає також вишитий одяг, який носили мешканці села, кожний аспект їхнього повсякденного життя. Святвечір, Різдво, Великдень, похорони, весілля – протягом року ці події об’єднують громаду. Вони показують особливості характеру кожного героя, починаючи від злої жінки Василини (її прекрасно зіграла Любов Моцок), яку не любить усе село, але зате любить… дяк місцевої церкви. Над цим спектаклем працював режисер-постановник, народний артист України Дмитро Чиборак, а прем’єра відбулася ще 18 років тому. Спектакль, нагороджений на різноманітних театральних фестивалях, у тому числі й міжнародних, захоплює публіку до сьогодні. Вісім років тому виставу презентували в Ельблонзі під час Українського фестивалю дитячої культури.
– Я відчув, що українська публіка ольштинського свята дуже любить театр і розуміє це мистецтво не менше, ніж наша, коломийська, – переконливо розповідає Дмитро Чиборак. – Нашому театру – 71 рік. А вас позбавили Вітчизни, отже, на довгі роки позбавили й доступу до цього високого мистецтва.
Глядачі й справді дуже емоційно сприйняли всі спектаклі, хоча дехто був незадоволений тим, що на сцені постійно… п’ють оковиту (горілку – ред.) – такі сцени були у виставі «Кам’яний хрест». Якби ці люди прочитали хоча б одне оповідання Василя Стефаника або поцікавилися минулим, у якому пани-зайди споювали гуцулів, то прикусили б язик, як підкреслив один із акторів. У виставі просто показані реалії тих часів.
Організатори театрального дійства стикаються зі щораз більшими проблемами під час проведення заходу такого масштабу. Ціни зростають, а спонсорів – усе менше. Як говорить Петро Табака, заступник голови Ольштинського відділу ОУП та голова міської ланки організації, все ж шкода було би відмовлятися від проведення одного з найпопулярніших на Вармії та Мазурах заходів. Отже, ХІІІ Загальнопольським дням українського театру – швидше за все бути і в 2021 році.
Фото Григорія Сподарика
