П’ятий фестивальний день, четвер, був у повному розпорядженні акторів Полтавського академічного муздрамтеатру ім. М. Гоголя. Зранку вони потішили дітвору музичною казкою-грою “Царівна Ква-Ква”, ввечері ж подали на суд дорослої публіки мюзикл “Бог є любов, або Едіт Піаф”.
Французька співачка, біографію якої передали сценічними засобами полтавські актори, відійшла в інший світ ще тоді, коли президентом Франції був Шарль де Ґолль, а Союзом правив Микита Хрущов. І хоча пік популярності Едіт давно минув, її гіти не проти послухати навіть сучасне молоде покоління, виховане на музиці зовсім іншого характеру. Інакше в залі драмтеатру не було б так багато хлопців і дівчат, яким ця вистава напевно ж допомогла краще зрозуміти обставини творчого життя відомої в світі співачки.
Едіт Піаф — це символ Франції, сперечатися тут не доводиться. Досконало оволодівши замолоду мистецтвом вокалу, вона була настільки впевнена в собі, що вважала: навіть телефонний довідник можна заспівати так, що вся зала ридатиме. Проте саме її непросте життя переконливо підтвердило відоме правило: успіх на одній царині не конче означає такий же на іншій царині. Наркотики алкогольна залежність, автоаварії — які лишень нещастя не переслідували цю талановиту жінку.
А вона мала дивовижну здатність закохуватись і закохуватись. Пояснювала це тим, що постійний стан закоханості означає одне — порядок у її душі, навіть якщо все інше не дуже. Як у нас сказали б, такий єм си уродив, і то сі не лічит.
До речі, гіти для Едіт писав український єврей Норберт Ґланцберґ, уродженець містечка Рогатина. Він автор найвідомішого шансону “Padam… Padam”, він прищеплював співачці те, що називають перфекціонізмом, тобто вміння робити все витончено, делікатно, щонайестетичніше.
Маю, правда, до вистави одне зауваження. Навряд чи додали їй шарму пісні у виконанні Едіт суто українською мовою. Куди краще було б, мабуть, все-таки чути голос самої Едіт, а не української виконавиці.
І одне побажання. З Полтавського краю, як знаємо, походить дівчина, яку з повним правом можна назвати символом України, — Маруся Чурай. Було б чудово побачити на сцені саме образ цієї легендарної поетки. Тим паче що маємо поему Ліни Костенко…
Ну і як не згадати наостанок про вчорашнього гостя на вечірній виставі полтавців — Дмитра Павличка! Герой України привселюдно передав директорові коломийського театру Дмитрові Чибораку рукопис своєї п’єси, яку директор пообіцяв поставити до 90-их роковин пана Павличка. На що почув у відповідь: “Задовго доведеться чекати”.
