_gallery.jpg)
Високе театральне мистецтво оголило всі свої тонкощі перед коломийським глядачем. Тут, в Коломийському театрі презентували малу сцену на 50 місць, де немає звичних помостів, а відстань від глядача до актора вимірюється одним кроком, поглядом, диханням.
Ця подія була довгоочікувана та передбачувана в світлі останніх років бурхливого розвитку театру. Тим паче перша вистава малої сцени вже багато років живе в репертуарі Коломийського театру – «Діалог, якого не було» за п’єсою Родіона Белецького «Звук позаду літака» в постановці чудового режисера Володимира Мартищука
За чотири роки життя ця вистава багато разів трансформовувалася: міняла акторський склад, музичне оформлення та сценографію, але завжди залишалася актуальною. Цього разу вона постала перед глядачем кардинально іншою. Якщо актора Петра Чичука ми вже бачили не раз задіяного в цій виставі, то для Максима Сидорова роль Ігоря стала першовідкриттям. Він в театрі грає трохи більше року, але за цей час встиг чимало: півтора десятка ролей, які розкривають в повній мірі різноплановість гри актора.
Вистава є улюбленою серед молодіжної глядацької аудиторії, тому, що її сюжет про сьогодення, про проблеми, які отримали соціальне звучання… Медичний шприц, наповнений наркотичним дурманом, поділив життя навпіл: радість кохання, приятельського спілкування, бізнес, улюблена робота – це у тому, першому житті… Безвихідь, біль, самотність і могильний морок – це його друга половина…
Герой Петра Чичука шукає для себе відповіді, шукає сенс життя, балансує по лезу між життям і смертю. В цей критичний момент з’являється друг Ігор, який вже відсмакував життя та поринув у пітьму, з якої нема вороття. Тоді і відбувається діалог, якого, по суті, не було. Події у виставі розгортаються протягом години. Сценки спогадів двох друзів примушують щиро сміятися, а за мить плакати, коли вони повертаються у сувору реальність. Постійна напруга не відпускає, захоплює кожне слово, кожен рух, кожен погляд. На малій сцені у фойє театру ця вистава отримала зовсім нове звучання.
Дмитро Чиборак, художній керівник озарківчан, розповів про довгий творчий шлях, який передував відкриттю малої сцени, про її необхідність в умовах сучасного театру. – З багатьма роками роботи театру в штатному, в професійному режимі ми відчули, що є глядач, - підсумував пан Дмитро. – Ми хочемо, щоб ця сцена відкрилася найдосвідченішому глядачеві з тонким театральним смаком. Мала форма театру саме для таких естетів.
Володимир Мартищук як режисер теж віддавна мріяв про заснування нової театральної традиції в стінах храму Мельпомени. Він переконаний, що п’єса Родіона Белецького «Звук позаду літака» була написана саме для камерної сцени. Лише в переобладнаному фойє вистава зазвучала по-справжньому. – Це є діалог… Двоє людей діляться спогадами, враженнями, проблемами і роблять з тієї розмови висновки, - переконаний режисер вистави «Діалог, якого не було». – Мені здається, що це сприймається для глядача набагато ближче, коли воно відбувається за один метр від нього.
Більшість глядачів, які прийшли на «першу пробу» малої сцени, вже неодноразово переглядали виставу. Проте вони були дійсно здивовані та зачаровані магією малої сцени. Велика гамма переживань, почуттів захоплює і примушує вірити акторам та співпереживати.
Це лише перший крок керівництва театру в напрямку модернізації, але він є найважливішим. На майбутнє в режисерів Коломийського театру є чимало задумів, проектів саме для малої камерної сцени. Їх реалізація залежить від того, наскільки стійким буде театральний дует акторів та глядачів, наскільки коломийська аудиторія буде співзвучна з відвертістю та близькістю оновленого театру.
