Експертна рада фестивалю
Професійні театральні експерти
Медіа-експерти
Громадські експерти
Ростислав КОЛОМІЄЦЬ:
Театр – це розвага, і не треба цього боятися. Хоча ми завжди думаємо: як розвага?! А як же великий виховний зміст театру? Але все правильно: через розвагу і викладається виховний зміст театру.
Сьогодні це продемонстрували черкащани. Блискучий хід використав режисер: актори в джинсах, відвертих париках, наліпках. Тобто режисер показує, що це ми сьогоднішні актори, сьогоднішні українські митці дивимось на те, якими ми є. Якими ми були і якими фактично є. Бо серед нас є і закохані, і люди, які живуть якимись іншими речами. Тобто я сприйняв виставу як виставу про нас із вами. Сьогоднішній погляд на нас: які ми є. Той п’є, той гуляє, той кохається. Вистава позбавлена будь-якого політичного звучання, і це прекрасно! Бо неможливо, коли політика так втручається у театр.
Ми бачимо українців, які вони є, українське мистецтво, яким воно є. З його гротесковими речами,з його справжністю. Бо є персонажі, які живуть справжніми почуттями. А відхилення від справжності подається у гротесковому вигляді. І це правильно, так воно є. Усі актори працюють прекрасно, дай Боже їм успіху! Так що вистава – це розвага зі змістом.
Іван ГАВРИЛЮК:
Враження після цієї вистави однозначно приємні. Відчувається, що актори не бояться імпровізувати на сцені, що немало режисерських знахідок. Браво!
Посперечався б з тими, хто вважає водевіль черкащан шароварщиною. Я й сам її не люблю, шароварщину, однак дійство на сцені мене аніскільки не дратувало. Актори добре володіють тілом, грають від душі. І режисура, й акторська майстерність висококласні, свідчення чому й бурхлива реакція зали на кожен вдалий епізод. А їх, вдалих, не бракувало.
Мирослава РЕЗНІЧЕНКО:
У нас тепер немало українських гумористичних проєктів, проте їхнім вагомим недоліком є те, що здебільшого це якийсь тупуватий гумор. А вистава Черкаського муздрамтеатру імені Шевченка яскраво ще раз довела, що українці розумні, талановиті, співучі люди. За що я вдячна всьому складу театру, зокрема Петрові Ластівці, а особливо Олені Ластівці, вона суперактриса.
Переглянувши таку чудову музичну комедію, стверджуєшся на думці: наш народ усе-таки непереможний, які б лихоліття не випадали на його долю.
Алла ПІДЛУЖНА:
Коли бачиш на афіші «Українські водевілі» й імена авторів-класиків, то зразу можеш передбачити, що це буде звична класика. Такий посил для глядачів може означати, що це традиційний український театр. Так часто буває. А коли бачиш, що режисер знайшов хід, завдяки якому глядачі залюбилися в класичний твір, відчули гордість і пошану до українського класичного театру, то це викликає високу повагу до самого режисера. Адже він здійснив те, що є найголовнішим у будь-якій виставі: знайшов вірний хід, рішення, яке зробило виставу живою, надзвичайно емоційною, відкритою.
Зробило з нібито відомих ситуацій і сюжетів свіжий погляд на нашу художню культуру і на те, як воно може бути все живо і по-справжньому. Звісно, свою роль грає чудова музична палітра, живий оркестр, народні пісні, які нібито нам відомі, але вони не заяложені. Гадаю, що театр багато над цим попрацював і відкрив для нас нові чудові пісні в такій цікавій інтерпретації.
Здавалось би, проста ідея – перекинути місток з сьогоднішнього дня, вдягнувши акторів у сучасний одяг, у звичні для нас усіх джинси, – і раптом вони перевтілюються в маленькі атрибути гриму, костюмів! І ось перед нами тодішні персонажі яскравого гумористичного, комедійного водевілю, в якому наш народ постає не комічним дурником, а народом, здатним на іронію, самоіронію, який уміє подати свою культуру яскравою, виразною і достойною поваги.
Два водевілі, дві різних частини, але вони об’єднані одними і тими ж акторами. Інша конфігурація персонажів, але кожен актор – справжній діамант: по органіці, по вокалу, по взаємодії з іншими персонажами. Все вибудувано на легкості, імпровізації. Відчувається, що акторам дуже подобається те, що вони роблять, тому вони працюють самовіддано, щиро, органічно!
І серед усіх акторів, які працюють на дуже високому рівні, пальму першості треба віддати Олені Ластівці. Вона – такий собі мотор, заводія, від неї б’є потужна енергія, вона заводить, тримає колег, чудово взаємодіє з оркестром. Дія не зупиняється ні на мить, усі весь час включені, взаємодіють, немає зон замовчування. Все вирує, дає нам поживу для розуму, для емоцій! І це неймовірно тішить. Тому що коли бачиш гарну виставу на українській основі, зроблену розумно, свіжо, вдумливо, то відчуваєш повагу, шану і гордість за наш мудрий, талановитий, багатий і щедрий душею народ, за українське мистецтво.
Світлана МАКСИМЕНКО:
Сьогодні день представлений українською класикою: зранку була вистава Черкаського театру ім. Т.Шевченка - казка для дітей “Малята-лисенята” Олександра Олеся. А ввечері - український водевіль за творами Кропивницького і Велисовського. І фактично, ми побачили як абсолютно різні в природі вистави: і дитячу музичну казку, і дуже слизький жанр водевіль. Ставити його — це така річ в театрі складна, бо можна втратити почуття міри. Тут сам автор, Кропивницький, пропонує, як казали раніше, “подражнить хохла”. І, власне, у двох виставах ми побачили абсолютно сучасний дуже живий, дуже святковий, майже комедія дель арте, прекрасний іронічний український театр, де актори бавляться у театр, де вони разом з режисером відчувають оцей дуже тонкий ключ ігрового театру, де вони бавляться у ситуацію, у характери, - і при цьому не втрачають характери. Тут прекрасні акторські роботи — Сергія Боброва, Олени Ластівки, і зрештою, можна всіх називати, і молодої актриси, яка грала у двох виставах - Галина Прохорчук, і звичайно, Олег Телятник, Петро Голубченко.
Хочу привітати театр, по-перше, з високою постановочною культурою, яка представлена абсолютно у всьому: і в звучанні оркестру, і прекрасному звучанні вокальному, і в тому як зроблена програмка, і в тому, яка репертуарна політика у цьому театрі. Ми побачили де майстерність поєднується з хуліганством, де культура не втрачається. І ми бачимо по реакції залу абсолютно сучасний підхід і сучасний іронічний погляд на нашу культуру, але із дуже важливою складовою — любов’ю. Це не була карикатура, це не був фарс, хоча сам матеріал це дозволяє.
Тому хочу привітати і нас з тим, що ми побачили сучасний театр і побачили режисера. Я не знаю чи є в українському театрі людина, яка так настійливо ставила українське: і Петра Дорошенка, і українську драматургію. І тут знайшла такий дуже цікавий ключ і хід до вирішення сучасного українського театру в класичному українському побутовому репертуарі, вирішивши його абсолютно позапобутово.
Це гарний вечір, гарна вистава. Вона фестивальна. Дай Боже всім нам мати таких вистав побільше і такого сучасного погляду на український класичний театр.
Охоче приєднуюся до хору тих, хто хвалить сценічну майстерність акторів з Черкас. Але, але…Марко Кропивницький, як і весь наддніпрянський «театр корифеїв» 19 століття, не мав іншого вибору, окрім як ставити водевілі на побутову тематику. Царський уряд зі скрипом, але дозволяв малоросам ставити «смішні вистави». Ну там про п’яних кумів, про дячка-ловеласа, про Наталку чи Галю, яких силоміць віддають за нелюбів… Вийти за межі цього побутовізму, порушувати якусь філософську або, боронь Боже, національну проблематику українцям не дозволяли.
Це було, повторюся, в 19-ому столітті. У 21-ому столітті, в епоху державної незалежності, на яку навряд чи й сподівалися творці «театру корифеїв», маємо цікавий феномен — «95 квартал». Цікавий передусім тим, що його творці зі сцени перейшли в найвищі державні кабінети. Майже вся країна проголосувала на виборах за російськомовний гумор саме такого характеру, «кварталівського». Чи не означає це, що сьогоднішні жарти українська публіка сприймає куди краще, ніж позавчорашні?
Тетяна КОБЕВКО:
Ввечері публіка отримала справжнє свято – щире і правдиве. Вперше в Україні Черкаський театр поставив музичну комедію-жарт «Бувальщина…Українські водевілі» Марка Кропивницького та Антона Велисовського на музику Кирила Стеценка та Марка Кропивницького, режисер-постановник та сценограф – заслужений діяч мистецтв України Петро Ластівка, художній керівник та директор театру.
Дві бувальщини з сільського життя «Дійшов до розуму» та «На чужий коровай очей не поривай» вийшли дуже веселими, сучасними, повчальними, хоча й написані у 19 столітті.
Комічні ситуації нанизувались одна на іншу, глядачі не встигали стежити за зміною подій, сміялись до сліз, адже дотепні імпровізації акторів викликали нестримні позитивні емоції. Актори грали легко й філігранно, вміло використовуючи власні вокальні, музичні, хореографічні навички.
Акторам було весело й драйвово, а глядачам передалися їхні енергія і емоційний запал. До того ж, звучали такі знайомі і такі забуті народні пісні, чудова жива музика. Словом, свято було на сцені, і свято було у глядній залі.
Актори і режисер зуміли, окрім хіба що єдиної сцени, не переступити межу, за якою починається вульгарщина і сороміцтво, адже характери і поведінка окремих водевільних героїв це передбачала.
Міра і тактовність творців вистави заслуговують на похвалу. З огляду на вище викладене, перехід через фестивальний екватор вдався на славу.
Коли глядач хоче подивитися на акробатів, він іде в цирк. В середмісті вистачає п’яниць - ставай і дивися. А театр - це храм прекрасного, сюди люди ідуть за високим мистецтвом, а не за обурливими діалогами про насилля над жінками та примітивними жартами. Для мене - це несмак. Отже, перша частина вистави,яка здалеку нагадувала фільм про Стецька , не зачепила нічого в душі і серці, а тому відверто не сподобалася. Ще й чимало російських слів дратували слух. Друга половина водевілю негативних емоцій не викликала. Цікавіший сюжет, інтрига, колорит . Такий собі український “Декамерон”. Глядачу було смішно. Вокальні номери - не дотягують до білоцерківських. А загалом, вистава віддає “шароварщиною”, від якої застерігав п.Коломієць, тільки в джинсах.
Михайло АНДРУСЯК:
Шостий день «Коломийських представлень» порадував музичною комедією-жартом у виконанні акторів Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка «Бувальщина… Українські водевілі» авторства славних Марка Кропивницького та Антона Велисовського.
Глядачі побачили два водевілі: «Дійшов до розуму» Кропивницького, в першій дії, та «Бувальщина, або на чужий коровай очей не поривай» Велисовського – в другій. Обом присутня динаміка розвитку подій, актори сипали дотепами, а ще співали й танцювали. Влучні українські вирази-фразеологізми підсилювалися майстерною грою черкаських акторів.
На сцені панували легкість, гумор, справжність… Все те, за що ми любимо театр. Згадалися мамині розповіді про сільські вистави-представлення в просвітянській читальні 1930-х років. Вона грала на сцені з дитинства. На них завжди панувала святкова атмосфера.
Режисер-постановник, усі актори заслуговують, на мою думку, найвищої похвали й тих бурхливих оплесків, які звучали в театральній залі. Українська нація сильна тим, що вміє жартувати й сміятися над власними хибами. Сміймося й будьмо здоровими!
Шевченківцям сердечно дякуємо за свято гумору й сміху.
Богдан ВОЛОШИНСЬКИЙ:
Ах водевіль, ах водевіль!
Дуже складне завдання зіграти класичний водевіль другої половини ХІХ століття на сучасній сцені першої чверті ХХІ століття, донести до глядача по суті архаїчний текст. І для цього, певно, замало у гардероб акторів ввести деталі одягу з джинсової тканини - деніму. Актори старалися і демонстрували чудову сценічну акторську техніку. Музика - дуже гарна. Вистава вдалась!
Дана ДЕМКІВ:
Надзвичайна вистава! Я відпочила. Настільки ми привикли, що сучасні спектаклі серйозні або важкі. А це водевіль, це Кропивницький. Мені подобалось, як вони підкреслили, з якою пошаною виходять на сцену музиканти.
А хто такі музиканти? Раніше це були найшанованіші гості, які проводили весь ритуал: чи це день народження, чи свята чи ігри. І вони були у дуже великому пошануванні. І тут так прекрасно, коли музиканти виходять, роблять поклін, як гостям, до яких вони прийшли грати.
Надзвичайно сильна хореографія, все продумано, легкість у виконанні і кожна дійова особа у своєму внутрішньому стані це так легко донесла до глядача. І хористи. Мені згадалось як раніше в селі ставали як до фотографії і руки закладали за руку і співали. Тут хористи так це відобразили! Спочатку думала, що це механічно просто, а дивлюсь — ні. Прекрасний вокал, і режисерська постановка, і виконання – все надзвичайно. Я в захопленні від цього, що черкащани якраз привезли нам водевіль Кропивницького.
