Фото Василь ІВАНОЧКО
Професійні театральні експерти:
Світлана МАКСИМЕНКО, театрознавець, тележурналіст, кандидат мистецтвознавства, заслужений журналіст України (заступник директора дирекції художньо – мистецьких та музичних програм Філії ПАТ НСТКУ « Львівська регіональна дирекція»)
Сьогодні подивилась виставу “Мина Мазайло”. Коли я працювала у театрі Юного глядача, він був першим, хто на початку 90-х років, а, власне, ім’я Леся Курбаса ще не було зовсім реабілітоване і драматургія Миколи Куліша не була видана повністю, показував на сцені “Мина Мазайло ”. І з того часу я бачила дуже багато цих комедій. На мій погляд до сьогоднішнього дня не знайдено ключ до п’єси “Мина Мазайло”.
Тема сучасна, але, власне, у виставі студентській, незважаючи на технічну вправність акторів, мені бракувало цієї алюзії: заради чого вона була поставлена.
Ця робота мені видалась дуже чесною студентською роботою, професійною. Але власне є питання до режисера: заради чого вони обрали цей матеріал, яка лінія там переважає — громадянського було менше, ніж особистого. Тобто якщо мова іде про любовні, ліричні лінії, вони набагато чіткіше були вибудувані, ніж світоглядна філософська позиція. Можливо, це іде від того, що це не одна з найкращих п’єс у Куліша. Оця комедійно-фарсова ситуація. Тьотя Мотя - так, вона колоритна, дуже хороша акторська робота. А от до режисера у мене є запитання: “про що, заради чого і де були ці меседжі до нас сьогоднішніх.”
Я вітаю молодих людей, а ось до режисера це питання у мене є.
Медіа-експерти:
Отже, трагікомедія Миколи Куліша «Мина Мазайло», з якою прибули на «Коломийські представлення» студенти з Києва. Не сказав би, що вдалося побачити якісь сценічні відкриття чи оригінальне прочитання цієї класичної речі. Молоді актори грали так, як і належить грати людям, які наразі вчаться, тобто в одних моментах вдало, в інших не особливо…
Зрештою, ніхто від них і не очікував чогось надзвичайного. Похвально вже те, що приїхали вихованці університетської катедри Богдана Бенюка з виставою, актуальність якої, на жаль, не спадає ось уже сто літ. Причому не дуже й видно, щоб і ухвалений минулим скликанням Верховної Ради мовний закон поліпшував справи з українізацією України. Дійшло до того, що вже й самого слова «українізація» у нас соромляться, дедалі частіше лунають думки про те, що можна бути українським патріотом, ба навіть націоналістом, нехтуючи українською мовою.
Погляньте уважніше навколо — і ви переконаєтеся, що таких мазєніних з колишніх мазайлів на наших теренах аж ніяк не меншає. Колись, ще за часів Куліша, їх називали, як і належиться, перевертнями. Нині це слово також чутно вкрай мало. Схоже на те, що такі принципові громадяни, як Мазайлів син Мокій,переводяться, зате безпринципних більшає. Хоча при нормальному будівництві держави мало б бути навпаки.
Ось чому важко переоцінити суспільне значення постановки київських студентів, центральною темою якої є міщанство й українізація. Тобто значення теми, про яку потрібно говорити на повен голос.
Тетяна КОБЕВКО, журналістка, газета “ЧАС”:
Не зайвим буде повторити, що проведення акції «Мистецтво молодих» у рамках «Коломийських представлень» є дуже важливим. Для молоді, яка навчається акторській майстерності, вийти на коломийський кін – неабияке випробування. І сьогодні було помітно, як хвилювалися студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення іменi І. К. Карпенка-Карого, які винесли на суд глядачів, переважно, студентів Коломиї, п’єсу Миколи Куліша «Мина Мазайло», яка створена 1928 року, але сьогодні - як ніколи актуальна. І хоча це комедія, оповідь про фальшивих недалеких людей, котрі не цінують свою мову, культуру, ладні забути своє коріння, спілкуватися мовою ворога, забувши і зневаживши українське слово, змінити своє прізвище, додавши до нього «руськоє» закінчення, щоби отримати нікчемну посаду чи зарплату – чи це не сьогодення наше?
Сім’я Мини Мазайла розділилася на прихильників московщини та патріотів і любителів українства. Останні наче й перемогли в кінці, але легше від того не стало, бо спливло майже 100 літ, з яких де-юре ось уже 28 ми маємо незалежну Україну, а де-факто – існує реальна загроза її позбутися, адже втрачаємо мову, код нації. І суцільні «вулиці Мазєніних» – не така вже й вигадка. Актори-студенти це зрозуміли і показали. І ми їм повірили.
Попри певні сценічні прорахунки я б відзначила акторів, особливо в ролі Мини Мазайла, котрі пройнялися словом Миколи Куліша і зіграли дуже щиро – хтось майстерніше, хтось…тільки вчиться.
Дана ДЕМКІВ, артистка Коломийського театру до грудня 1962 року, керівник Народного аматорського ансамблю танцю «Покуття», з.п.к. України:
Дуже хороша студентська вистава “Мина Мазайло”. Відчувається що це молодь. Вони подавали все у легкій формі. Зрозуміло, у ті часи, мусили так легко трактувати, щоб не потрапити до тюрми наступного дня. Знаємо, чим закінчилось у автора. А тут можна було закцентувати на цій українізації. Тут мені хотілося б на жарті, на комедії, але точно подати її через підтекст, щоб молодий глядач, який сидів у залі, добре відчув реальну итуацію часу в проекції на сьогоднішній день. Настільки засліпленим був народ, - бо така тоді влада і така політика. Мені хотілось тут виразніше відчути підтекст. Але, в цілому, мені дуже сподобалось.
