Фото Василь ІВАНОЧКО
Професійні театральні експерти
Ростислав КОЛОМІЄЦЬ, заслужений діяч мистецтв України,член-кореспондент НАМ України, театральний режисер та педагог (м. Київ):
Я цій виставі присуджую символічний Гран-прі нашого фестивалю. Створена вистава про театр. «Весь світ театр і ми актори в ньому»…
Ось про що вистава. Це вистава-свято, вистава про те, як актори грають ролі, а потім стають справжніми. А коли вони стають справжніми? Коли любов виникає. І це дуже мудро задумано режисером, розкуто зіграно акторами. Вистава сприймається позитивно і не викликає бажання висловлювати критичні зауваження.
Ми сьогодні були присутні на театральному святі, і бачили, як це сприймають люди. Я засмучений тим, що наш театр іноді перетворюється на побутове видовище. Театр – це розвага, але розвага зі смислом. Тут це рішуче заперечується. Театр – це свято, це чудо – чудо перетворення, чудо знайдення себе справжнього – чи то в ролі, чи то в житті. І це переконливо, щиро, темпераментно показано режисером і акторами. Пластичне вирішення виражає внутрішній стан героїв, які живуть на надвисокій температурі почуттів. Прекрасне аудіовирішення. Вистава заслуговує найширшого показу.
Іван ГАВРИЛЮК, народний артист України, кіноактор і режисер:
З прекрасними враженнями залишив театральну залу після вистави білоцерківців. Якось легко, приємно стає на душі, спостерігаючи за настільки талановито втіленим на сцені прозовим текстом. Очевидно, що так же приємно було на душі всіх глядачів, які часто переривали акторську гру бурхливими оплесками. А оплески — все ж вагоме свідчення майстерності акторів.Театр з Білої Церкви обрав для презентації в Коломиї, треба визнати, непростий жанр. Тут і буфонада, і елементи комедії…
Справитися з таким жанром — значить довести свою мистецьку зрілість. Режисура, декорації — все було на висоті, все було підпорядковане тому, щоб глядач гарно відпочив, насолодився справжнім мистецтвом. Правду кажучи, заходячи в залу, я не передбачав, що на мене чекає таке довершене дійство, що в Білій Церкві існує такий чудовий театр.
Щиро дякую артистам за розкішні хвилини, вони справжні молодці.
Мирослава РЕЗНІЧЕНКО – Народна артистка України ( м. Львів)
Надзвичайно сподобалася постановка театру імені Саксаганського. Таке відчуття, наче в серце проник атом сонця. Зворушена тим, як працюють на сцені актори, як говорять між собою, рухаються, водночас не гублячи дію…Я порівняла б сценічні фрагменти, що змінювалися один за одним, з розкішним намистом.
Мушу признатися: давно не відчувала щастя від того, що в нас є таке явище, як театр. А тепер, після «Примадонн», я, людина, яка давненько вже грала на сцені, могла б заявити: я б в актриси пішла. Бо те, що спостерігала останнім часом на різних сценах, відбивало в мене охоту бути актрисою. Звичайно, все наше життя — театр, усі ми в ньому — актори. Та сьогодні білоцерківці наочно довели нам, що можна бути не просто актором, а актором прекрасним. Тоді й реальне життя, думаю, ставатиме прекрасним.
Алла ПІДЛУЖНА, театрознавець, лауреат премії з театрознавства та театральної критики НСТД України , лауреат мистецької премії «Київ» ім. Амвросія Бучми:
Переважна більшість глядачів іде в театр за казкою. На цій виставі глядачі, шанувальники театру цю казку отримали – у найяскравішому, найдинамічнішому, найпривабливішому вигляді. Можна сказати, що режисер хотів зробити своєрідний гімн театральній грі, гімн бажанню людини перевтілюватися, відкрити свою природу через гру, вічне бажання людини бути кимось, приміряти на себе чиюсь долю…
Тут це відбувається нібито і в духовному плані, і в реальному фізичному. Неймовірна ситуація, неймовірні перевтілення, гіпертрофовані почуття, гіпертрофована система стосунків, але глядач із задоволенням дивиться, сприймає це, закриває очі на невідповідність того, що це не може бути насправді. В цьому і є чарівна сила мистецтва, коли ми хочемо вірити в неможливе. І на це здатен тільки театр, це живе мистецтво, коли ми розуміємо, що цього бути не може, але воно стається, і глядач у це вірить.
Вийшов справжній мюзикл з обов’язковим вокальним супроводом. Акторам надзвичайно подобається грати, і це видно. Вони купаються в можливості побувати в цих карколомних ситуаціях, роблять це талановито, з задоволенням. Дуже достойна робота балету, вставних номерів, які гармонійно існують у канві вистави.
Мені здається важливим ще такий аспект. Можливо, за цим шаленим гармидером історій, які переплітаються, накочуються одна на одну, виходять одна з одної, автор заклав для розумного глядача ось що. Актори, які грали головних героїв, очевидно, з якогось мандрівного театру, грають Шекспіра! Вони виросли в цьому, це їхній духовний світ. Тобто, автор протиставляє високе мистецтво і масове – просте, доступне, розраховане на розвагу. І в цьому бачиться протистояння: що ж переможе – мистецтво високе чи масове?
Світлана МАКСИМЕНКО, театрознавець, тележурналіст, кандидат мистецтвознавства, заслужений журналіст України (заступник директора дирекції художньо – мистецьких та музичних програм Філії ПАТ НСТКУ « Львівська регіональна дирекція».)
Сьогодні ми маємо другий день і по контрасту. Вчора у нас була серйозна драма із такими глибокими темами, а сьогодні така яскрава театральна комедія із травестіями, з переодяганнями і ми знаємо, що грати театр у театрі — це дуже складно, тому що тут головне почуття міри, почуття культури внутрішньої, поняття смаку, яке може перерости у фарс, або у таку грубу клоунаду.
В даному випадку Київський театр ім. П.Саксаганського показав дуже молоду, дуже мобільну, динамічну та пластичну трупу, як внутрішньо, так і зовнішньо. Ми побачили повноцінну виставу, де є чоловічий і жіночий балет, де є цікаве режисерське рішення і молода, як на мене, внутрішньопластична трупа. Це є молодий театр по духу.
В принципі, це є комедія ситуацій і мені дуже шкода, що театр не привіз програмок, Це є дуже недобре. Скажімо так, для цього театру це є моветон, бо хотілось би назвати і режисера, і виконавців, зокрема цю молоду пару чоловіків-травесті, які переодягаються і грають у дуже хорошому ансамблі.
Я хочу привітати цей колектив із таким складним матеріалом і мені видається, що вони справились із ним достойно, професійно. Ми бачимо реакцію залу — люди давно стомились від таких серйозних речей, а тут вони просто відпочили. Хочу привітати театр із гарною професійною і молодою, енергетично-позитивною і темпо-ритмічною виставою.
Медіа-експерти
Дмитро КАРПʼЯК, журналіст:
Наскільки похмуро-гнітюче враження справляла недільна вистава Рівненського драмтеатру, настільки легку й веселу комедію сучасного американського драматурга Кена Людвига «Примадонни» запропонували коломийському глядачеві в понеділок, що його прийнято вважати важким днем, артисти з Білої Церкви. Маю глибокий сумнів у тому, що хтось із наших театралів залишився незадоволеним якістю роботи як режисера, так і акторів. За карколомними пригодами двох друзів, Лео і Джека, зала стежила то затамувавши подих, то гучно сміючись. І не лише тому, що кортіло довідатися, чи доможуться актори-невдахи добрячого спадку американської мільйонерки. Як неважко було передбачити з самого початку, доможуться, інакше який сенс був творити цю ексцентричну комедію.
Тут навіть не в щасливому для друзів-акторів фіналі розходиться. Розходиться в тому, що всю виставу трупа з Білої Церкви зіграла на одному диханні, нагадавши нам про карнавальну природу театру. Залишається подякувати гостям за приємний вечір.
Тамара ПРИХОДЬКО, головний редактор ТРК НТК:
Переконана, глядачі (і я поміж них) сьогодні отримали неабияке задоволення від чудової роботи режисера та акторів Київського театру ім.Саксаганського. У виставі “Примадонни” естетичним було усе: декорації, костюми, вокальні партії та танцювальні номери, діалоги, емоції, гра молодих талановитих акторів. Дивишся цю виставу й наче поринаєш у атмосферу Бродвею і його мюзиклів. А чи не це надихнуло режисера зважитися на першопрочитання п’єси? Мабуть.
Творча команда попрацювала чудово. Костюми і зачіски яскраво передали епоху “американського шику”, поєднання музичних творів різних стилів (“Ромео і Джульєтта” і Елвіс Преслі …) вдало доповнювало й акцентувало репліки та почуття героїв. Примадонни” - це вистава-свято, покликана дарувати глядачам гарний настрій та позитивні емоції. Бурхливі овації аудиторії підтвердили - “саксаганцям” це вдалося.
Громадські експерти
Михайло АНДРУСЯК, письменник, Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка:
Після вчорашньої драми «Останній строк» з важким сюжетом – на сцені театру – феєрична комедія-шоу «Примадонни» американського драматурга Кена Людвіґа. Привіз її на фестиваль до Коломиї Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені П. Саксаганського з Білої Церкви. Сценічне дійство повертає до далеких 60-х років. Два бідні актори-авантюристи Джек і Лео надумали заволодіти спадком багатої жінки. Для цього мусили перевтілитися в дівчат – небог старої багачки. Крім звичної комедії з тонким гумором, вибагливий коломийський глядач мав змогу насолоджуватися музикою, піснями й танцями. Їх було багато, а ще – динаміка дійства. Швидко змінювалися декорації, хутко перевтілювалися головні герої, не було довгих і нудних монологів чи діалогів… Пластичні танцюристки (і танцюристи) демонстрували іскрометні танці. Навіть стара пані, яка вже ледь не помирала, не втрималася, щоб не кинутися в танець.
Маленька глядачка в залі підтанцьовувала в проході разом з акторами. Особливого шарму виставі додавала музика 1960-х років, яка свого часу заполонила світ, композиції «короля рок-н-ролу» Елвіса Преслі. Проте вона не викликала ностальгії в старшого глядача, а лише безжурний сміх. Попри загальну веселість і, здавалося б, легкість, актори продемонстрували високу майстерність, за що отримали бурхливі оплески від вдячних глядачів.
Вистава, на мою думку, «саксаганцям» вдалася. Браво!
Богдан ВОЛОШИНСЬКИЙ, член НС краєзнавців України, дослідник історії Коломийського театру і її видатних постатей:
Про талановите треба говорити коротко: свіжо, красиво, оригінально і професіонально.
Коломия заслужила на такий спектакль - прекрасний, розважальний в жанрі комедії. І своїми оплесками коломийська публіка сказала молодій трупі : “Приїжджайте до Коломиї ще”.
Дана ДЕМКІВ, артистка Коломийського театру до грудня 1962 року, керівник Народного аматорського ансамблю танцю «Покуття», з.п.к. України:
Я в захопленні! І в балетної групи, і в самих акторів настільки велика пластика, настільки оця легкість рухів. І тут же виразна подача тексту через внутрішній стан … Це надзвичайно! Глядач сприйняв це сценічне дійство з великим захопленням…
Вся вистава пройшла ніби на одному подиху, хоча тривала майже три години. Акторський ансамбль, дуже цікавий і сильний, був як одне ціле. І не можна було вибрати, що хтось один кращий. Ні. Вони всі були неперевершені. Настільки все, що відбувалось на сцені, відбувалось легко і невимушено. І я не зауважила як минув час. Я не відчула його, коли дивилась на ті прекрасні танці, на балетну пластику. І режисерська робота, і балетмейстерська — прекрасні!
