17 квітня святкує свій зрілий ювілей улюблениця багатьох шанувальників і симпатиків Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. Івана Озаркевича Оксана Курко.
Для прискіпливого статиста і кадровика її трудова книжка може сказати дуже небагато: Вся трудова біографія вписується в кілька записів – два з яких дуже красномовні – прийнята на роботу по закінченні навчального закладу і звільнена в зв’язку з виходом на пенсію. В пересічного обивателя така інформація може викликати кардинально протилежні роздуми: 1. Професійна зайнятість для неї була справою всього життя, улюбленою працею, яку великий мислитель Сковорода назвав сродною; 2. Або ж, як багато інших – здобула освіту і весь трудовий шлях чемно і скромно заробляла на хліб насущний в одному колективі ,за фахом, який здобула в юні роки. Якось так спокійно і рівно: для тих, хто її не знає зблизька, може видатися, навіть, нецікаво…
Та це не про неї – Оксану Курко – артистку Коломийського академічного театру, яка успішно помножила свій талант і, щедро дарувала і дарує його людям. Але, давайте, про все за порядком:
17 квітня 1959 року в сім’ї коломийських службовців Тетяни і Миколи Дмитренків народилася донечка, яку нарекли Оксаною. Батько працював вчителем фізичного виховання в Стефаниковій школі, мати – бібліотекарем в музичній школі. То ж не дивно, що з дитячого віку вчительська праця і музика для маленької Оксанки стали привабливими і визначили її подальшу професійну долю. Минають роки, але з пам’яті ніколи не зітреться захоплення , з яким ще зовсім маленькою дівчинкою ( а було тоді Оксанці десь біля 5 років), виконала роль Зайчика в дитячій опері “Пан Коцький” Миколи Лисенка, постановку якої здійснила , славної пам’яті , Галина Грабець. Цю оперу записали і показували по телебаченні. Вона отримала гучний резонанс не тільки серед освітян, але й музикознавців всієї України.
Після закінчення в 1974 році навчання в Коломийській школі №1 продовжила навчання в Івано – Франківському музичному училищі за спеціальністю викладача фортепіано і повернулася до Коломиї в музичну школу № 1, де і провела всю свою музично – викладацьку кар’єру з 1978 року і до виходу на пенсію за вислугою років в 2009 році. За цей час встигли замінити один одного декілька керівників: В.Анашкін, П. Терпелюк, М. Ковальчук, Б. Іванчук,- Оксана продовжувала захоплювати магією музики все нові покоління юних музикантів… Сказати, що учні любили її, – це не сказати нічого. Вони нею захоплювались, намагались наслідувати в усьому, не тільки в освоєнні музичної грамотності і пробудженні і розвитку музичного таланту. До них вона була по – материнському ласкава, і, водночас, вимоглива; цікава співбесідниця і оповідачка… Приваблювало все: навіть манера поведінки і стиль одягу. Тому проблеми набору підопічних до неї практично не існувало. Особливою повагою користувалась серед колег викладачів і керівництва. Легко вживалася в колективі, виділялась особливою інтелігентністю і толерантністю, тому й не раз була відзначена подяками, грамотами, преміями. До речі, про це більше записів в трудовій книжці ніж тих, які засвідчують її причетність до трудового колективу школи.
Але той талант, яким щедро наділила Доля, прагнув росту і багатограннішого самовираження. Вже з перших днів своєї праці в музичній школі вона стає учасницею народного аматорського театру при районному і міському будинках культури і у вільний від основної роботи час успішно розвиває свій артистичний талант. Ми могли не раз захоплюватись манерою її декламаторської майстерності , чи це в літературно – музичних композиціях . чи поетичних виставах спочатку клубу шанувальників поетичного слова, а, згодом,театру поезії «Орфей», який був зорганізований , світлої пам’яті, незабутнім Сергієм Козловим
Починаючи з 1993 року на різних умовах : договірних, за сумісництвом почала кар’єру професійної артистки в театрі. А з 2009 року, після виходу на пенсію за вислугою років в музичній школі, повністю присвятила себе театру і сцені.
За цей час їй вдалося зіграти більше 35 ролей у виставах різних режисерів, жанрів і для різних вікових категорій.
Не маю сумніву, що шанувальникам нашого театру Оксана Курко добре запам’яталась за ролями Параски і Василини в “Гуцульському році” Гната Хоткевича в постановці Дмитра Чиборака; Проні і Дружини Сірка у виставі “За двома зайцями” М. Старицього у постановці Дмитра Чиборака;
Олени Устимівни у “Фараонах” О. Коломійця у постановці Олега Мосійчука; Гертруди у “Гамлеті” В. Шекспіра ;Маргарити Андріївни у “Звідки беруться діти” Анатолія Крима і багатьох інших. Стовідсотковим попаданням в десятку було призначення її на роль Кривди у вертепній дивовижі Пантелеймона Куліша “Іродова морока”. Співучість і темперамент допомогли їй створити справді неперевершений образ. Захоплено зустрічала дітвора кожен вихід артистки в дитячих казках: і не важливо, то була роль Снігової Королеви, Злої Мачухи, Баби Яги, Лисички, Півня чи Мишки.
Мимоволі спогад вихоплює одну сумну сторінку з життя артистки: Коломийський театр вперше виїжджає на свій найвідповідальніший творчий іспит – всесвітньовідомий Фріндж – фестиваль до м. Единбург ( Шотландія). Практично вже на межі відходу у позасвіти знаходиться Батько Оксани. Замінити Оксану у її ролі було не так легко, адже це роль з акапельним співом, але все ж, директор театру і режисер вистави Дмитро Чиборак залишив рішення за Оксаною. На третій день нашого перебування в Единбурзі , якраз вже перед виходом на сцену, отримуємо звістку про кончину Оксаниного Батька. Не маємо мужності повідомити їй це до вистави. Потім молимося і сумуємо разом з нею. Вона постійно намагається усамітнитись, найближчі друзі намагаються не залишати її наодинці з горем. Режисер поспішно шукає варіант заміни, адже завтра знову вихід на сцену. А Оксана, зібравши весь свій біль у закутини своєї душі і серця , виходить на сцену. Вона була певна: її люблячий Татусь схвалив би такий вчинок Доньки, яку дуже любив і гордився її артистичним даром. Можливо вона, як люблена і випестувана Батьком Донечка, хотіла в такий спосіб зробити останній сценічний подячний поклін своєму Татусеві, що так щедро заохочував і благословляв її творчість.
В ці дні Оксана Курко зустріне свій ювілейний день народження в гастрольному турі. Незважаючи на зрілі літа всі, хто знає її зблизька, інколи можуть розгледіти в ній ще зовсім юну дівчинку, повну романтичних захоплень, максималістських суджень, захопленості людьми, творчим процесом і світом, вічного шукача гармонії… А за тим всім: літа їй тільки шарму додають!
