Все добре колись та закінчується. Так і з Всеукраїнським театральним фестивалем “Коломийські представлення”, останню виставу якого, “Камінний хрест” за мотивами новел Василя Стефаника, переглянули вчора шанувальники нашого театру ім. Озаркевича.
До кола шанувальників прилучилися також владики УГКЦ Василій (Івасюк) і УПЦ КП Юліан (Гатала), завідувачка відділу театрального мистецтва Міністерства культури Олена Воронько, представники облради й облдержадміністрації, перші особи нашого міста й району. Виголосивши короткі промови з нагоди такої непересічної мистецької події, як фестиваль, вони вручили акторам грамоти, побажали подальших творчих здобутків на театральній ниві.
Що хотілося б сказати стосовно побаченого “Камінного хреста”? Що помилялися скептики, які вважали, нібито після “Марії Заньковецької” академічного театру зі Львова дотягнутися до такої високої планки буде неможливо. “Камінний хрест”, правда, постановка іншого характеру, ніж “Марія Заньковецька”, проте вона теж потребує абсолютної віддачі акторів, уміння входити в образ і зворушувати глядача. Роль центрального стефаниківського персонажа Івана Дідуха грали раніше, пригадується, Ігор Салій, Юрій Тодорів, які вже відійшли від нас, і грали з почуттям міри й такту. Вчора цю роль виконав Володимир Гелецький. Не скажеш, що актор затьмарив своїх відомих попередників, однак і не скажеш, що справлявся з роллю слабше.
Режисер-постановник вистави Дмитро Чиборак, який наслухався вчорашнього вечора чимало компліментів на адресу як свою, так і всього театру, дещо осучаснив “Камінного хреста”, трохи наблизив її до нинішніх реалій. Але як і раніше, постановка наскрізь просякнута символістичними картинами, епізодами, які западають у душу й змушують її, що називається, працювати. До найсильніших психологічно вмотивованих сцен належать сцена із злодієм у коморі, а також прощання Івана Дідуха з селом перед виїздом до Канади.
Тепер, масово виїжджаючи на далекі заробітки, так розчулено вже не прощаються. Можливо тому, що прив’язаність людей до рідного краю вже не настільки міцна, як за часів Стефаника. Добре це чи погано? “Камінний хрест” спонукає і до роздумів над таким запитанням.
А наразі кажемо фестивалеві “прощай”. Для тих, хто зумів викроювати час хоча б на вечірні вистави, це була чудова нагода долучитися до прекрасного.
