ВУЙНА АННА І ЛЕДІ ШУРА
Другий день театрального фестивалю “Коломийські представлення” минув, можна сказати, під знаком Івана Франка. Обідньої пори на сцені Народного дому виступив з драмою І. Франка “Украдене щастя” український народний театр з Риги, а пізніше, ввечері, глядачі мали можливість насолодитися ліричною комедією “Самотня леді” авторства Ігоря Афанасьєва у виконанні акторів столичного академічного театру ім. І. Франка. Де прозвучав, між іншим, і монолог Анелі з Франкового “Для домашнього огнища”.
Обидві постановки були для коломийської публіки певним відкриттям. Перша, “Украдене щастя”, — тому що це незнаний досі для нас театр з Латвії, другий, “Самотня леді”, — тому що це незнана досі для нас вистава маловідомого автора. І обидва відкриття, як на мене, залишили прегарне враження.
Так, самодіяльні артисти з Риги не ставили собі за мету якось по-новому прочитати відомий твір Франка. Так, цілком можливо, що такі знаменитості, як Карпенко-Карий і Микола Садовський, виконували колись свої ролі в “Украденому щасті” майстерніше, глибше. Проте мав би за гріх закинути народному театрові з далекої від нашого краю вже офіційно європейської республіки невміння триматися на сцені чи фальшиву гру. Навіть добре знаючи сюжет драми, яку охоче ставили й за Союзу, все одно дивився на сценічне дійство гостей з неослабною увагою. А пошани до ризької трупи лише додав той факт, що роль головної героїні, Анни, зіграла Оксана Січко. Старше покоління коломийців напевно ж пам’ятає представника цієї славної родини Василя Січка, який будив на зламі 1990-их національну свідомість галичан.
Чому за згаданого вже Союзу Франкова драма мала постійну прописку в репертуарах театрів? Відповідь тут лежить на поверхні — радянські літературознавці тлумачили нещасне кохання Анни й шандаря як результат несправедливого соціального ладу в колишній Австро-Угорщині. Це сміху варте, але так було. Як стоїть справа тепер? У всякому разі не доводилося читати бодай одне дослідження, яке б розглядало цю малоприємну історію під релігійним кутом. Тим часом у тексті драми — безліч звертань до Бога, якого наші предки таки остерігалися й намагалися поводитися гідно, не доходячи до гріха. Чому ж тоді богобоязлива сільська жінка Анна повелася аж надто виклично? Чи не основна причина тут у слабкій волі? Адже ж Франкової Анни ще й на світі не було, як пересвідчився народ: дай серцю волю — заведе в неволю.
Комедія київських артистів “Самотня леді” ще виразніше тримається на одній жінці, колишній народній артистці СРСР Шурі, роль якої грає народна артистка України Галина Яблонська. Але це вже далеко не той типаж, що в попередній виставі, це, сказати б, культурна, делікатна пані. Завдяки доброму серцю, людяності їй вдається розбудити таке почуття, як совість, навіть у банального злодюжки.
Коротше, перед нами доволі рідкісний на українській сцені екземпляр — справжня, якщо скористатися англійським словом, леді, чиї предки мали графські титули. Її українська мова — вишукана, її слух не сприймає цих “блін” і “тіпа”, що без них не уявляють собі мови нинішні молодики. Однак уже перша серйозна мовна похибка самої нашої героїні (замість “десять тисяч гривень” народна артистка видає зі сцени “десять тисяч гривнів”) змушує з жалем зітхнути: ну не надто полюбляє наша еліта, всупереч відомій настанові поета, заглядати в словники…
