Афіша


Вакансії у театрі:
- художник-оформлювач;

- художник з освітлення;

- завідувач складу

 

 

 

Адреса театру: 78200, Івано-Франківська область, місто Коломия, вулиця Вічевий Майдан, б.7

Телефони для довідок: (03433) 47844; 50441

e-mail: kolteatr@gmail.com

Усі новини

Театрові, який започаткував український театральний рух на західно-українських землях, виповнилось 170 років

2018-06-08 13:15:24

«Коломийські представлення-2017″. Голоси фестивалю

2018-06-04 13:00:38

«КОЛОМИЙСЬКІ ПРЕДСТАВЛЕННЯ-2017″. ТЕАТРАЛЬНИЙ КВАДРАТ

2018-06-01 10:05:14

«Мистецька палітра». Зіновій СИМЧИЧ (відео)

2018-04-02 14:05:02

Коломийський актор Зіновій Симчич відсвяткував 70-літній ювілей (відеосюжет)

2018-03-31 15:13:23

Зіновій СИМЧИЧ: "Діти повинні розуміти життя через казку"

2018-03-30 10:22:19

Гідний син славного батька

2018-03-29 18:45:13

«КОЛОМИЙСЬКІ ПРЕДСТАВЛЕННЯ-2017″. ТЕАТРАЛЬНИЙ КВАДРАТ

2018-06-01 10:05:14

Вісім днів дев’ятого коломийського фестивалю – це півтора десятки вистав п’ятнадцяти колективів з Києва, Ужгорода, Чернівців, Вінниці, Чернігова, Ніжина, Херсону, Тернополя, Черкас, Мукачева, Полтави та Львова. Це спектаклі драматичних, лялькових, студентських театрів. Різні імена, історії тематика, жанри… Якщо представити театральний спектакль у вигляді геометричної фігури, звичайно ж, це буде багатокутник. В ньому важливі усі складові, від режисури до музичного оформлення. Та все ж виділимо умовно ключові грані і персони, що їх уособлюють: драматург, режисер, актор і глядач. У спектаклях дев’ятого коломийского фестивалю на перший план виходить то одна, то інша з цих постатей. Як виглядає в цьому ракурсі фестивальна програма?

Глядач

Традиційна риса афіші «Коломийських представлень» – вистави для глядчів усіх вікових груп: дітей, молоді, дорослої аудиторії. Для наймолодших дев’ятий фестиваль приготував три вистави: лялькові «По щучому велінню» М.Кропивницього Закарпатського театру ляльок «Бавка» (режисер Олександр Куцик), «Як лисичка пташкою була» О.Кузьмина (режисер Олександр Свіньїн) Вінницького театру ляльок «Золотий ключик», та драматичний спектакль – рок-драму «Собаки» К.Сергієнка (режисер Євген Тищук) Мукачівського драмтеатру.

01-IMG_2439-винница

02-IMG_2492

03-IMG_2513-винница

«Як лисичка пташкою була» О.Кузьмина,
Вінницький обласний театр ляльок «Золотий ключик»
(режисер Олександр Свіньїн)

 

Вінничани акцентували сюжетну лінію вистави, ужгородці занурили сюжетну канву своєї казки у стихію гри, мукачівці обрали для свого спектаклю принцип балансу. Усі три вистави музичні, динамічні, добре поєднують пряме слово, звернене до маленького глядача, та мову образів, сюжетна обумовленість яких допомогала малечі розуміти смисл метафор. На жаль, у вінничан були проблеми з вокалом, хоча, на мій погляд, і в подібному випадку спів наживо прийнятніше за фонограму, тим більше що навички якісного співу все одно потрібно здобувати. Засмутила нецікава хореографія в «Собаках». Її особлива помітність спричинялась тим, що актори, які брали участь у виставі, пластичні і вочевидь здатні виконувати складну хореографічну партитуру, це зробило би виставу ще більш привабливою для маленьких глядачів.

04-IMG_3233-мукачево

05-IMG_3237

06-IMG_3267

08-IMG_3356-мукачево

«Собаки» К.Сергієнка

Мукачівський драматичний театр (режисер Євген Тищук)

 

Драматург

Постать драматурга вийшла на перший план у «Безодні» О.Огородника, зіграній артистами Ніжинського театру ім. М.Коцюбинського (режисер Орест Огородник) і в «Язичниках» А.Яблонської Тернопільського театру ім. Т.Шевченка (режисер Олег Мосійчук).

09-IMG_2720-нежин

10-IMG_2732

11-IMG_2734-нежин

«Безодня» О.Огородника,

Ніжинський драмтеатр ім. М.Коцюбинського (режисер Орест Огородник)

 

«Безодня» – вкрай важкий для сприйняття матеріал через пекучу тему: російсько-українська війна, загибель людей, розпад сімей… В мене серце так боліло усю першу дію, що на другу сил не вистачило. Але річ не лише в темі. У виставі є суттєва проблема, обумовлена особливостями п’єси, а просто кажучи – її сер’озною вадою: практично уся перша дія – самісінькі розмови. Сюжет починає рухатись лиш перед антрактом, з появою брата жінки-біженки зі Сходу, коли з’ясовується, що він – сепаратист. Мало того, що матеріал емоційно важкий для сприйняття, та ще й сюжетного руху немає, тож глядачеві нікуди переключити свою увагу. Звісно, що і акторам важко грати в умовах бездієвості. Найбільш переконливим в цій непростій ситуації був для мене Юрій Муквич (Назар).

 

12-IMG_2857-тернополь

13-IMG_2871

14-IMG_2872

15-IMG_2909-тернополь

«Язичники» А.Яблонської,
Тернопільський український драмтеатр ім. Т.Шевченка
(режисер Олег Мосійчук)

Дуже слабкою є і п’єса А.Яблонської «Язичники». Я читала про неї схвальні відгуки професіоналів і навіть людей з репутацією, проте не маю сумніву, що все це – реакція на трагічну долю авторки, яка стала однією з жертв теракту в московському аеропорті Домодєдово у 2011 році. У творі для сцени ідеї мають бути втілені через дію, зіткнення характерів, а коли їх лише декларують, виникає відчуття фальші. Не дивно, що у грі тернопільців було стільки фальші і крику: там же нічого грати. А те, що актори добре можуть це робити, було видно по крихітному епізоду наприкінці вистави – у сцені Марини з дочкою. Як глибоко, щиро у цьому епізоді зіграла Ярослава Мосійчук страждання, біль матері, її радість, що дитина жива…

 

Режисер

Ми живемо у вік режисерського театру, тож не дивно, що у більшості вистав фестивалю перш за все привертає увагу режисерська складова. Особливо це було акцентовано у спектаклях «Слуги і сніг» А.Мердок Чернівецького театру ім. О.Кобилянської (режисер Людмила Скрипка) та «Як боги впадуть – безпечно не буде» С.Дімітрієвич Чернігівського муздрамтеатру ім. Т.Шевченка (режисер Вікторія Філончук). Такий акцент обумовлений особливостями драматургії.

16-IMG_2616-чернигов-боги

17-IMG_2642

18-IMG_2643

19-IMG_2646

20-IMG_2662-чернигов-боги

«Як боги впадуть – безпечно не буде» С.Дімітрієвич,
Чернігівський муздрамтеатр ім. Т.Шевченка
(режисер Вікторія Філончук)

У п’єсі С.Димитриєвич мати і її доросла донька ведуть нескінченні розмови про одне і те ж саме, ніби ходять по колу. Але в оболонці одних і тих же слів приховані різні емоції, різні смисли. З’єднати зовнішні повтори і внутрішню динаміку – завдання передусім режисерське. У зовнішньому плані – в пластиці, міміці, мові персонажів (Мати – Наталія Максименко, Дочка – Тетяна Шумейко) це завдання вирішене досить цікаво. Особливо виразні епізоди з тінню (сценограф Ольга Філончук). Але внутрішній сюжет, сенс змін, на жаль, не дуже зрозумілий. У анотації до спектаклю сказано: «Психологізм драми полягає у раптовій зміні в якийсь момент обставини дії». Цей момент перелому глядач відчуває, але що він означає, який сенс вкладає режисер в зміну? Особливо помітна внутрішня невизначеність в трьох практично однакових за текстом епізодах. Ясно, що втретє дочка говорить з померлою матір’ю, а от різниця між першим і другим епізодами залишається загадкою. Тому і в акторській грі, в цілому цікавій і психологічно достовірній, іноді відчутний взагалізм, коли грається не індивідуальний стан цієї людини в цій історії, а якась типова реакція на типові обставини життя.

 

 21-IMG_2125-слуги-и-снег

23-IMG_2219

22-IMG_2153

24-IMG_2237

25-IMG_2315

26-IMG_2366-слуги-и-снег

«Слуги і сніг» А.Мердок,
Чернівецький український муздрамтеатр ім. О.Кобилянської
(режисер Людмила Скрипка)

«Слуги і сніг» – рідкісний для нестоличних театрів приклад постановки інтелектуальної драми. До речі, здається, ця п’єса А.Мердок на українській сцені поставлена вперше. У чернівчан вийшов яскравий, стильний спектакль, в якому багато виразних образів і мізансцен. На моє відчуття, їх навіть занадто багато. Ця надмірність спровокована п’єсою, в якій всього багато – тут і мікс декількох жанрів, купа літературних паралелей, і різні аспекти основної теми – влади… В такому матеріалі віднімати потрібно – щось брати в постановку, від чогось відмовитись. А чернівчани, навпаки, ще й додали свого: ввели у спектакль прийом театру в театрі. І в результаті глядач опинився перед вибором: або ти просто дивишся на сцену і отримуєш задоволення від режисерської фантазії і стильного видовища, не замислюючись, про що це, або спроба зрозуміти нескінченну низку символів і метафор забирає усі сили і час, і їх вже не вистачає, щоб отримати задоволення від цікавої роботи театру. Мабуть, через перенасиченість сенсами, образами, незрозуміла і система акцентів. Таке відчуття, що в спектаклі акцентується все, звідси і багато крику у акторів., а головне, глядачеві, який не читав п’єсу, важко зрозуміти, що відбувається на сцені.

 

 27-IMG_2959-черкассы

28-IMG_2970

29-IMG_3008

30-IMG_3013

32-IMG_3109-черкассы

«Продавець дощу» Р.Неша, Черкаський драмтеатр ім. Т.Шевченка
(режисер Микола Яремків)

Коли я побачила на афіші назву Черкаського драмтеатру ім. Т.Шевченка, відразу пригадались негаразди цього багатостраждального колективу, який кілька років не має нормальних умов для регулярної роботи. І це мимоволі налаштовувало на поблажливий лад, тим більше що черкащани привезли в Коломию не якийсь пустячок, а «Продавця дощу» Р.Неша (режисер Микола Яремків). Але виявилося, що трупа не потребує поблажливості: актори в хорошій формі, грають психологічно переконливо, з хорошим почуттям ансамблю. А от режисерської присутності в спектаклі вочевидь недостатньо. Мені не вистачило індивідуального погляду постановника на цю історію, через що вона вийшла занадто побутовою, а її казковість – що є суттєвою рисою цього сюжету, – навпаки відчутна недостатньо. Враження, що впівсили спрацював і художник Сергій Ридванецький. В його сценографії помітно бракувало виразного вирішення головного образу – дощу. Не вистачило мені у виставі цієї зорової крапки, тим більш очікуваної від такого знаного винахідника, як С.Ридванецький, без яскравого, несподіваного образу дощу у цій казці для дорослих обійтись не можливо, бо ж дощ тут – справжнє чудо, без нього і казки немає.

 

33-IMG_3381-ужгород

34-IMG_3382

35-IMG_3397

36-IMG_3407

37-IMG_3457

38-IMG_3527-ужгород

«Білий нігер» за мотивами романа К.Чапека «Гордубал»,
Закарпатський муздрамтеатр ім. братів Шерегіїв
(режисер Василь Шершун)

Відчуття недостатньої присутності у постановці особистого бачення режисером сюжету виникло у мене і на виставах «Білий нігер» за мотивами романа К.Чапека «Гордубал» Закарпатського муздрамтеатру ім. братів Шерегіїв (режисер Василь Шершун) та «Украдене щастя» І.Франка Львівського театру ім. М.Заньковецької (режисер Федір Стригун). Можливо, за цієї причини ужгородській виставі іноді бракувало точної реакції персонажів на події, що відбуваються, а також занадто відчутні були паралелі із актуальними проблемами сьогодення – заробітчанством на Заході і внаслідок цього розпадом сімей, і, навпаки, трохи змікшовані виявились загальнолюдські смисли і мотиви історії Юрая та його сім’ї. Втім вистава в цілому та гра акторів справили приємне враження, особливо виконавець ролі Юрая Олександр Мавріц.

 

39-IMG_3660-львов-украдене-

40-IMG_3682

42-IMG_3740

43-IMG_3750

44-IMG_3763

45-IMG_3907-львов-украдене-

«Украдене щастя» І.Франка,
Львівський український драмтеатр ім. М.Заньковецької
(режисер Федір Стригун)

У красивій, різноманітній виставі заньківчан, де львівські актори знову продемонстрували свою майстерність, відчувався якийсь внутрішній холодок, відстороненість виконавців від своїх героїв. Мені не вистачило душевної, внутрішньої наповнености характерів. Якби індивідуальне ставлення постановників до драматургічного матеріалу в «Білому нігері» та «Украденому щасті» було чітко виявленим, їхнє сусідство в одній фестивальній афіші було би дуже цікаво через безліч сюжетних паралелей (їх стільки, що це фактично варіанти одного сюжету).

Актор

Особистість всюди і завжди потрібна, а творчості без ніеї і взагалі-то не буває. Та акторська особистість – окрема «стаття» в мистецтві театру, бо лише актор напряму взаємодіє із глядачем. Не знаю, як було в інші часи, але зараз, в епоху засилля сірості, нікчемності, коли яскрава людська особистість – рідкісне явище, моновистава займає особливе місце в театрі. Наскільки можу судити, за радянських часів моновистав у театрах було мало, вони відчувались жанровою екзотикою. А от у пізньому совку та після розпаду СРСР виникла мода на моновистави, – це я вже добре пам’ятаю. Спочатку здавалось, що такий жанровий віраж спричинений нашою бідністю: менше виконавців – менше витрат на постановку, та й вона мобільніша – легше вивезти на гастролі чи на фестиваль (хоча і тих, і тих було обмаль). Але згодом прийшло розуміння, що річ не в браку грошей, а в тузі за особистістю…

Моновистава – жанр водночас звичайний і дивний. В ній діють ті ж самі закони, що в інших театральних жанрах, та є і суттєві відмінності, пов’язані із значним впливом на жанр не естетичної, а людської складової актора. У моновиставі ніщо не може замінити людської особистості виконавця, компенсувати її недостатність. Так само як жодна складова моновистави не має виправдання, якщо затуляє людську особистість актора, відвертає від неї увагу глядача. Людина на сцені і людське в ній – центральна складова моновитави. Принаймні так мені відчуваються акценти, що ставить наше сьогодення у цій темі. Дев’яті «Коломийські представлення», як на мене, відтверджують таке відчуття.

46-IMG_1984-кадырова

47-IMG_2013

48-IMG_2027

49-IMG_2034-кадырова

«Не плачте за мною ніколи» за твором М.Матіос,
Київський драмтеатр ім. І.Франка
(режисер Сергій Павлюк)

 

 50-IMG_3545-полтава-голуб

51-IMG_3553

52-IMG_3558

53-IMG_3586-Полтава-Голуб

«В степу безкраїм за Уралом» за творами Т.Шевченка,
спільний проект Полтавського муздрамтеатру ім. М.Гоголя
та Коломийського театру ім. І.Озаркевича
(режисер Василь Голуб)

Окрасою фестивалю стали моновистави Лариси Кадирової та Василя Голуба, – два прекрасні монологи, фонтануючий прояв яскравої людської особистості у оправі акторської майстерності. Можна просто дивуватись їм і радіти, і дякувати долі, що подарували присутність на цих вастиавах. А можна зробити професійний аналіз спектаклів Київського театру ім. І.Франка «Не плачте за мною ніколи» за твором М.Матіос (режисура та сценографія Сергія Павлюка) та «В степу безкраїм за Уралом» за творами Т.Шевченка, спільний проект Полтавського муздрамтеатру ім. М.Гоголя та Коломийського театру ім. І.Озаркевича (режисура Василя Голуба). І ми побачимо, що їхні художні достоїнства сприяють сплаву і прояву у виставі людського і професійного, життя і театру.

 

54-IMG_1900-люди

55-IMG_2751

56-IMG_1879

57-IMG_3120

58-IMG_2776

59-IMG_3117

 

Джерело: http://www.art-oko.com
Автор: Людмила ТОМЕНЧУК
Tweet