Афіша


Вакансії у театрі:

- художник з освітлення,

- завідувач художньо-постановочної частини,

- адміністратор,

- машиніст сцени,

- водій автобуса.

 

Адреса театру: 78203, Івано-Франківська область, місто Коломия, вулиця Вічевий Майдан, 7

Телефони для довідок: (03433) 47844; 50441. 

Колективне бронювання за телефонами: 096 651 03 82, 099 198 57 70

e-mail: kolteatr@gmail.com

Усі новини

«Тричі мені являлася любов…». Актори Коломийського театру потішили прем’єрою.

25 серпня 2024 р.

Артисти Коломийського та Херсонського театрів презентували спільну постановку

14 серпня 2024 р.

Понад 120 дітей Коломийщини взяли участь у районному святі до Дня захисту дітей

02 липня 2024 р.

ХІІІ Всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення», присвячений 175-річчю театру

17 грудня 2023 р.

У Миколаєві назвали лауреатів Міжнародного театрального конкурсу Ноmo Ludens

12 жовтня 2021 р.

Озарківчани показали виставу "СТО ТИСЯЧ" у Ладижині

04 жовтня 2021 р.

Коломиський театр привіз нагороду з фестивалю "Вересневі самоцвіти"

26 вересня 2021 р.

IX “Коломийські представлення”. День восьмий. “УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ” (м.Львів). Оцінки експертів та фото-звіт

18 вересня 2017 р.

 Національний академічний драматичний театр ім. М. Заньковецької (м. Львів)

Іван ФРАНКО

“УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ”

(драма у двох частинах)

Режисер-постановник - Федір СТРИГУН, народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка
Режисер - Таїсія ЛИТВИНЕНКО, народна артистка України
Художники-постановники - Богдан ПОКРОВЕЦЬКИЙ, заслужений працівник культури України, Михайло МИХАЩУК
Костюми - Орест ГЕЛИТОВИЧ
Хормейстер - Оксана ЯВДОШИН
Танці - Олена БАЛАЯН

“Хто у кого вкрав щастя?” – питання навчальної програми до найрепертуарнішого твору Івана Франка. Замислившись над цим, навіть непрофесійні критики знайдуть декілька відповідей – брати, які віддали Анну за нелюба, Микола Задорожній, що став перепоною на шляху у закоханих, Михайло Гурман, увірвавшись у розмірене життя подружжя, та і сама Анна, яка так і не вгамувала своє серце. Театр, як організм спресованої критичної думки, вбачає в “Украденому щасті” привід для серйознішої розмови.


З неабияким задоволенням переглянув виставу заньківчан «Украдене щастя». Як завжди, мій улюблений театр виявився на висоті, феноменально справившись з відомою драмою Івана Франка.

Окремо хочу сказати про фестиваль «Коломийські представлення». Його роль важко переоцінити, оскільки фестиваль збирає ціле гроно талантів з усіх куточків нашої держави. Коломийський глядач має чудову нагоду оцінити найкращі здобутки різних українських театрів, долучитися до прекрасного, до справжнього мистецтва. Такі фестивалі необхідно всіляко підтримувати на рівні держави, адже чим більше мистецьких заходів, тим більше підстав говорити про те, що ми висококультурна, цивілізована нація. Бажаю Коломийському драмтеатрові ім. Івана Озаркевича так же успішно підійти наступного року до чергового Х фестивалю.

Володимир ФЕДОРАК - начальник управління культури Івано-Франківської облдержадміністрації

Надзвичайно приємно, що вже дев’ятий рік поспіль Коломийщина приймає такий прекрасний фестиваль у стінах нашого рідного драмтеатру. Сподіваємося, що «Коломийські представлення» житимуть ще багато років, і ще багато нових цікавих постановок, прем’єр ми побачимо на цій сцені.

Любомир ГЛУШКОВ - голова Коломийської райдержадміністрації


ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ


З приводу «Украденого щастя» скажу таке: Дуже поважаю Федора Стригуна, це першокласний режисер. Однак хотілося б бачити не традиційне трактування твору Івана Франка, а щось свіжіше, оригінальніше. До речі, як і в деяких попередніх фестивальних постановках, важко було інколи розібрати, що ж там говорять на сцені актори. А з самих акторів виокремив би виконавця ролі Миколи. Зіграно психологічно проникливо, щиро.

Коли я побачив античний профіль Анни, я зрозумів, про що ця вистава: про трагічність неконтрольованих почуттів, про трагічність кохання, яке дає моменти щастя і моменти падіння в безодню щастя. Про це і написана, власне п’єса Франка. Про соціальні мотиви тут не йдеться.Де вона піднімається до рівня античної трагедії – української античної трагедії, – там це хвилює найбільше. Що я розумію під античною трагедією? Це коли оточення героїв перетворюється в хор зі своїм корифеєм, коли вони сповідують не тільки один перед одним, й перед долею, фатумом. Оце є об’єкт їхньої головної уваги. Вони не пасують перед долею, але її уникнути неможливо… Тут вистава сягає вершин античної трагедії. Саме цим вона цікава.Всі актори грають з розумінням мети, поставленої режисером, і грають на рівні трагедійного напруження. Це не драма, це трагедія, адже гине герой. І коли вистава піднімається з рівня побутово-психологічного до рівня трагічного, тоді вона хвилює і тішить нашу душу.

Дуже цікавий національний колектив. Акторська гра неперевершена. Хоча ззовні хотіли завадити театру довести до кінця ноту, крапку, яку вони поставили за мету, все таки актори грали далі. Глядачі зробили мобільну підсвітку, оскільки пропало світло. Тобто все робилося для того щоби мистецтво, а, особливо останній день, пройшов гарно.Вистава гарна і не можу більш нічого сказати. Слава режисеру! Слава акторам! Це ще раз говорить про український потужний театр, який такими речами рухає далі мистецтво.

Це знаковий матеріал для багатьох театрів. А, особливо, для театру Заньковецької, так як і для театру Франка.

Нам було запропоновано традиційний класичний український театр. Його риси ми побачили відразу у сценографії, в костюмах, в тій атмосфері. Але, дивним чином, у цю традиційність постановнику вдалося внести такий потужний могутній струмінь сучасності, що це виросло до такого узагальнення любовної історії цього трикутника.

І акторам, головним виконавцям, вдалося надзвичайне: пропусттии через себе всі емоції, і в класичних образах зробити сучасних людей. Тобто ці образи стали вічними.

Надзвичайно мені сподобалася оця ідея постійного присутності візуального трикутника, вершинами якого є ці герої, і як він переміщується, і як весь час він тримається . І тільки у фіналі ці точки змогли звестися в одну, але тоді, коли вже нічого не можна змінити.

Але є ключові сцени вирішень на найвищому рівні майстерності: і постановчої, і виконавської. Мене вразила сцена їхнього пластичного танцю (Михайла та Анни — прим.) - така кульмінаційна по емоціях. Ще одна пронизлива сцена, коли іде сварка і Микола хоче лягти на це сімейне ложе, з якого його вилучено, і він вже не ладний там бути. Це теж так пронизливо. Коли психологія з’єднується з емоціями і тоді викрешується щось таке дуже справжнє, театральне.

Я дуже радію, що в історії театру Заньковецької, де було кілька постановок “Украденого щастя”, з’явилась ось така сучасна, пронизлива, талановита вистава, яка зачепить душі і старших людей, які звикли до класичного театру, і молоді, яка зможе відгукнутись і знайти якісь паралелі зі своїм сьогоднішнім життям.



Це, звісно, потужний колектив і актори. Це дуже видно. Їх майстерність - очевидна. Хороша вистава. Вона і наповнена, і різноманітна, і цікава.

Єдине що, саме на сьогоднішній показ, здалося, було трішки не співпадіння темпу вистави: вона така з подробицями, деталями, і темп в неї повільний. Для того, щоб відчувати наповненість кожної миті, мені здається, не дограли середину. Вони були досить формальними. Формально добре грали, а середину не наповнили сьогодні. Я сподіваюсь що це тільки сьогодні і вона більш тепліша, бо сьогодні формально досить було багато речей. Кінець був хороший. А все інше мені трішки не вистачало. Треба було або її швидше грати, а так не буває, тобто такі речі не можна змінити. Темп не змінюється, бо всі деталі мають бути промовлені. Тоді їм треба було наповнити душею, душевним внутрішнім станом, якого мені не дуже вистачало, особливо у Гурмана.

Tweet