|
Я знала Мукачівський театр як дуже симпатичний колектив. Люблю це місто, замок, монастир, інші знакові міста. Що мене зворушило? Театр взяв дуже серйозну філософську тему, щоб поговорити про це з дітьми. Діти люблять тварин там, де їх люблять батьки, – знаю це з власного родинного досвіду.
Колись люди вміли зчитувати з каміння, з кори, дослухатись до вітру, розуміти тварин. Ми це втратили. Чому вовк став собакою? Йому прищепили психологію любові! І важливо, що театр порушив цю тему – ставлення людини до собак.
З чим я не погоджуюсь, так це зі звукорядом. Актори співають, а їх не чути. Треба попрацювати і над пластикою. Всі молоді, співучі, розуміють, що грають, – тому всі недоробки можна виправити.
Я вітаю колектив, директора. Мені в Коломиї дуже добре і я бажаю всім такого ж добра. Дякую Дмитрові за цей фестиваль, бажаю, щоб у нього все вийшло. Фестивалів в Україні не так багато. Є фестиваль «Мельпомена Таврії» – грандіозний, потужний, є мій фестиваль, більш камерний, куди можуть прийти всі, хто хоче. А сюди приїжджають такі театри, яких більше ніде не побачиш.
.
|
|
П’єса мудра і драматична. Приваблює тим, що наштовхує на роздуми про те, що собаки живуть як люди, а люди – як собаки. Отак усе заплутане в цьому світі, де настільки мало добра, що цей дефіцит драматично вражає.
І це передано мукачівськими акторами дуже сердечно, просто і без претензій на якісь надметафоричні речі. Тут усе зрозуміло, вони дуже тактовно грають собак, натякаючи на те, що люди схожі на собак – і не тільки в негативному сенсі.
Світом править любов, і в цьому розумінні собачий і людський світи перехрещуються. Як немає любові, то починаються різні драматичні недоладності в житті. Вистава гуманістична, добра, позитивно сприймається юними глядачами.
|
|
П’ятницю можна назвати з повним правом «закарпатським днем» у Коломийському драмтеатрі. Спочатку глядач мав змогу подивитися виставу Мукачівського драмтеатру «Собаки», а ввечері Закарпатський муздрамтеатр демонстрував драму Василя Шершуна «Білий нігер» за мотивами роману Карела Чапека «Гордубал».
З приводу «Собак». Ця п’єса дає багатий матеріал для роздумів над сучасним життям, оскільки доля собак перегукується тут з долею людей, так би мовити, проектується на долю людей. Недаремно ж кажуть, що собака — особа одухотворена. Правда, режисер разом з композитором змішали оперу і рок-драму, хоча це різні засоби художньої виразності. Рок і драма — поєднання непоєднуваного. До того ж суто драматичного наповнення в п’єсі обмаль, глядач від цього постраждав.
Склалося також враження, що режисер не особливо довіряє акторам. Актори начебто й пластичні, та більшість з них працює схематично. Недопрацював і художник, костюми акторів явно не драматичні.
І для якої аудиторії взагалі ця вистава? Для дітей, які заповнили залу, чи все ж для дорослих? Одне слово, запитань багато, як і багато невизначеності.
|
|
Драматургія гарна, сценічне вирішення також гарне, об’ємне, змістовне. Вистава цілісна, Езопова мова зрозуміла і доступна для глядача.
Щодо музичного оформлення, думаю, що вистава виграла б, якби актори співали наживо. Відомо, що глядач дуже допомагає грати. Вважаю, що цю виставу мали б дивитися діти від п’ятого класу і старші, бо молодші йдуть як на казку, а насправді твір значно глибший.
Усі на сцені працюють темпераментно, з захопленням. Характери собак виписані абсолютно точно – все як у людей. Про людей – собачою мовою. Езопова мова допомагає донести до глядачів важливі речі. Тож вітаю Мукачівський театр з гарною змістовною виставою.
|
|
Вистава Мукачівського театру була теж в розрізі теми нашого фестивалю, яка склалась випадково, може і не випадково з того напрямку як гостра актуальність. І це є теж притчева вистава в тому що, коли діють звірі, але ми розуміємо, що то діють люди і тут багато є тем: ставлення до звірів, до людей та як вони співіснують у такому складному світі і суспільстві.
Таке відчуття, що тут молодіжний акторський склад. Мені здалося, що треба акторам, можливо, і режисеру, ще спробувати попрацювати над тим аби зробити кожний образ і характер трішки об’ємнішим, бо, в результаті, кожен з персонажів вийшов нібито плоским, зробленим ніби однією фарбою, без якихось цікавих пристосувань акторських. Тому відразу все ніби зрозуміло. А від того що немає якогось фантазійного втілення характерів, воно стає не дуже цікавим.
Рішуче мені не сподобався музичний запис і взагалі ця ідея зробити мюзикл із цього. Коли записана фонограма і глядачі бачать це - воно є дуже неорганічно. І треба сказати, що фонограма не дуже гарної якості: не було чутно і не зрозуміло слова. Гарна ідея, але можна було б зробити краще художнє втілення.
|
|
Коли для дітей, юнацтва роблять вистави, то тут дуже важливо як вони сприймають. Коли я побачила як діти тягнуться до акторів, то це дійсно дітям потрібно, зрозуміло і цікаво. Тут хороший матеріал. Він достатньо нескладний для дітей, тому що ми маємо розуміти, що для зовсім маленьких маємо ставити наївні казки. Вони не завжди розуміють якісь такі речі. Дитина може не зрозуміти, що вона шось не розуміє, але вона відчує це. А такого не має бути. Дитина буде рости у театрі, але це має бути поступово, щоб вона невідчувала себе чужою тут. Коли мова чужа, а вона не розуміє її , - це дуже важливо, щоб суто психологічно такого не сталося.
Кажучи з професійної точки зору, трупа у хорошому фізичному стані. Вони такі гнучкі. І це не дивно, бо головний режисер цього театру є знаний фахівець з біомеханіки Мейєрхольда і всі молоді актори в нього займаються. І саме тому, я б сказала, що мені не дуже сподобалась робота балетмейстра. Я просто впевнена, що ця трупа може виконувати набагато складніші рухи і більш фантазійну пластику. Оцього мені не вистачило.
Мені здалося, що занадто гучна музика, але тут нічого сказати не можу, бо це чужа сцена. І якби вони взяли трішки жвавіший темп, трішки моторніше робили в цих драматичних епізодах, було б ще краще.
Але діти сприймали добре. І я також. Знала цей матеріал, але вперше бачила на сцені. Мені здалося, що пряма мова і образні моменти добре поєднувались у художньому полотні вистави. І дитину рухає у напрямку розуміння образної мови. Добре, що вистава така невимушена. Ще б додати фантазії балетмейстра, було б взагалі чудово.
|