Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка
Н.Річард НЕШ
“ПРОДАВЕЦЬ ДОЩУ”
(іронічна комедія на 2 дії)
Режисер-постановник - Микола ЯРЕМКІВ
Сценографія - Сергій РИДВАНЕЦЬКИЙ
Режисер із пластики - заслужений артист України Володимир ТАТАРІНОВ
Музичне оформлення Микола ЯРЕМКІВ
В охопленому засухою сільському містечку на Заході Америки в епоху депресії живе сім’я старого фермера Каррі. Його дочка Ліззі господарює в домі батька, де разом з ним живе ще двоє його синів. В цій місцині вже другий місяць немає дощу. Старого фермера хвилює не тільки ця проблема (турбота про тварин, котрі не витримують цієї засухи), але й те, що його вже й не така юна донька залишається самотньою. Поява Білла Старбака, людини, що вміє “викликати дощ”, коли йому заманеться за ціною 46 доларів, збентежує всю сім’ю, впливає на подальше вирішення їхніх проблем…
Біллі змушує сім’ю в часи депресії повірити в себе, повірити в те, що вони зможуть перебороти незгоди, а Ліззі те, що вона зможе бути щасливою…. Вірою живемо… і дощ піде.
ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ
З приводу ж «Продавця дощу» в постановці Черкаського муздрамтеатру можна сказати, що це відома п’єса, просто шикарна п’єса. Однак у ній не вистачає темпоритму, актори в деяких сценах надто кволі, провадять трохи задовгі нуднуваті бесіди.
Це прекрасна гуманістична п’єса, в якій ідеться про те, що людина має вірити в себе, в своє краще майбутнє. Бо без такої віри дуже важко жити в цій буденності.
Хід, яким вирішується ця думка, може здатися парадоксальним: з’являється якась таємнича фігура, постать, яка називає себе продавцем дощу. Це явно вказує на те, що п’єсу не можна вирішувати чисто в реалістичному ключі: тут потребується якесь вирішення на рівні душевних пасів, душевних рухів, які передаються не за допомогою слова, а за допомогою спілкування цієї таємничої людини з персонажами вистави.
Театр прекрасно це розуміє і пробує зробити. Інша річ, що не завжди це вдається. Постать продавця дощу все-таки не викликає в цих людей бажання стати кращими. І в чому полягає допомога, з його поведінки незрозуміло. Він виглядає дещо індиферентним – у плані психологічного проникнення в душі та проблеми кожного персонажа. І сама вистава позбавлена духовної напруги, задля якої вона написана. Вистава трохи провисає, особливо в першій дії. А далі вже сюжет спрацьовує. Так що тут є над чим працювати.
Щодо комедії Черкаського муздрамтеатру ім. Тараса Шевченка «Продавець дощу»: як на мене, нормальна драматична вистава в стилі кантрі. Є інтрига, продумані костюми, міцна акторська трупа, з якої варто виокремити хоча б Лізі. Уже на основі сказаного можна зробити висновок, що в фестивалі бере участь театр з розвинутою культурою.
Однак не можу не зауважити й певні провали в ході вистави, зокрема темпоритмічні. Залишається відкритим також питання: чи це фестивальна вистава?
Дуже гарна вистава, мені сподобалась акторським ансамблем, саме це мене вразило. Актори грають дуже переконливо, щиро, зі смаком. Кожному режисеру за щастя мати таких акторів у своєму театрі Це той театр, та гра, які мені імпонують.
П’єса давня, я її знаю, дивився не раз – і в Москві, і в Прибалтиці. П’єса унікальна, розкішна, і актори чудово справилися з цим матеріалом: зіграли по-українськи отой американський Захід. Хоча стосовно оформлення можна сперечатися. Я б, наприклад, оту бутафорську курку замінив живою. Хай би бігала, додавала колориту їхньої ферми чи фазенди.
Я вітаю акторів, Ластівку Петра, який очолив цей театр,і режисера вистави Миколу Яремківа. Це справжній майстер акторських діалогів, що видно зокрема по цій виставі. Просто клас! Всім спасибі і успіху.
Чудова п’єса до якої взявся Черкаський театр. Вона надзвичайно дивовижна. Мені дуже подобається своєю темою, тому що от знайти, вигадати такого героя, якого немає, але якого шукає кожна людина у собі. Якщо ти його знайдеш, ти зможеш знайти, можливо, щастя, і той благодатний дощ, який проллється на твою душу.
Я думаю, це добре, що є така вистава у репертуарі. Можливо при всіх перевагах вистави, в тому що є яскраві акторські роботи. Це, звісно, виконавиця жіночої ролі, виконавець молодшого брата - це такі перемоги акторські. Мені не вистачило трошки відчуття тієї таємниці і загадки, яка повинна оповити образ Старбака. Тому що трошки не вистачало виконавцю цієї ролі такої якоїсь подвижності, такої незвичайної інфернальності цього образу. Бо ми розумієм, що це надзвичайно дуже важко зіграти і реальну людину, і якийсь фантом. Але, можливо, йому треба було якось жвавішим зробити цей образ. Важко давати рекомендації. Можливо акторові дав таку рекомендацію та настанову режисер так працювати. Але от в контрасті з іншими акторами, головний герой трошки програвав.
Я думаю, що для того аби глядачі раз по раз у театрі зверталися до мрії, до упевненості у тому, що мрія може здійснитись, хай вони завжди приходять і дивляться такі вистави, про те що театр може подарувати надію на здійснення дива.
Коли ми ішли на виставу, то думали, що треба буде зважати на те, що два роки або й більше у цієї трупи нема своєї сцени, нема свого приміщення. І це, безумовно, я так розуміла, накладає певні обмеження. Їм важко працювати, важко підтримувати форму. Але коли я подивилась цю виставу, то я можу сказати, що можна не зважати на ці обставини. І це є безумовний плюс трупі.
Я не знаю цю трупу. Здається, я їх вперше бачу. Але я добре знаю їх нового директора і художнього керівника Петра Ластівку і я розумію, що велика заслуга у тому, що вони у хорошій формі є і його . Він нещодавно прийшов на посаду, але він вміє тримати трупу. Він дуже активна людина.
Безумовно дуже добре, коли ти бачиш хорошу драматургію. Коли драматургія погана і ніяка, не слід чекати хорошої вистави. Такого не буває. Мені сподобалась їх гра. Вони грали невимушено. Іноді у кращі моменти було враження, що вони тут живуть, а ми так зайшли і дивимось на людське життя. Така функціональна сценогація. Хоча мені б хотілося побачити такий яскравий візуальний образ дощу, коли іде дощ. Я бачила багато вистав “Продавець дощу” і завжди художник намагався зробити якийсь такий зоровий образ, коли іде дощ. Його можна зробити різним чином. Оці парасольки - це зрозуміло. Воно винахідливо, просто, але не дуже яскраво. От мені цієї яскравої зорової крапки трішки не вистачило, тим більше, що я знаю Сергія Ридванецького.
Скажімо, може режисер сховався за актором. Іноді не було видно режисера. Здавалося, що актори грають самі. Але, як на мене, це непогано. Коли актор грає, і коли режисер дає акторові пограти, дає волю, а актор вміє це робити, то це добре, це приємно. Акторам легко дихається у цій виставі. Хтось мені сподобався з акторів більше, хтось менше, але я не буду конкретизувати, тому що коли бачиш трупу вперше, то не дуже впевнений наскільки це у них випадково чи ні. От, скажімо, героїня на поклонах була азартна дівчина. Мені цього не вистачило. Але я ж її не знала. Думаю у виставі може було варто використати і роль тоді була б більш різноманітна.
