 |
Це перша вистава, яка мене «пробила». Чим? Ми маємо тяжку ситуацію, смерть за смертю. Десять тисяч загиблих, десять тисяч найкращих синів, вибраних природою, які люблять цю землю і не топчуть її, які могли дати потомство! А вони загинули, і це страшно.
Можна було відкинути зайве зі сцени, дати більше простору. Але я не буду розбирати, що так, що не так. Тому що вони б’ють головне: ти - людина! А людина тільки та, яка має пам’ять. Ми маємо пам’ятати про наших синів, історію країни, історію нашої культури. Вистава нам говорить саме про це.
Я вперше побачила Ніжинську виставу, яка звертається до нашого духу, до нашого серця. Раніше то було все щось легке, якісь комедії. Аллу я знаю давно, вона прекрасна актриса, співоча актриса, Муквича знаю також. І раптом побачила трагедійну актрису, чудового актора, побачила, як молоді актори працюють, ту щирість, яка нас зцілювала, яка переливалася через край сцени. І це те, заради чого театр існує в світі. А він існує задля обміну цією життєвою, життєдайною енергією. Жодна техніка, жодне кіно не може цього дати.
Хочу привітати Ніжинський театр, привітати Огородника, привітати наш Коломийський театр, який привіз цю виставу, показав цю виставу.
|
 |
Вистава Ніжинського театру - це перший відгук на ті болючі, трагічні події, які відбуваються в Україні. Як перший відгук, він заслуговує всілякої уваги й підтримки.
Вистава нерівна, але нерівності ці змістовні. Вона не може йти по висхідній лінії. Вона починає хвилювати, коли розкриваються людські долі, їх драматизм. Бо публіцистика сприймається розумом і не беззаперечно, а коли це торкається людських доль, то вистава міцно бере в обійми, хвилює, по-справжньому.
Тут усі актори грають від себе і про себе. І це прекрасно. Вистава викликає не лише хвилювання, а й роздуми. Бо все не так просто й не так однозначно в нашій історії. Оця суперечливість, непростота нашої історії, - про неї говорив ще Симон Петлюра, називаючи українців незрілою нацією. Але маємо усвідомити, що ми єдина нація, яка розвивається в єдиному потоці історії. Які б кордони нас не розділяли, але коли будемо єдині, то нам вороги не страшні. Спонукає до роздумів, а не просто оцінок: добре-погано, краще-гірше.
|
 |
Я знаю цю виставу, і хочу сказати, що в час, коли йде війна, цією виставою театр якнайкраще висловлює свою світоглядну і громадянську позицію. Тому можемо говорити про громадянську складову, яка не залишає нікого байдужим. Бо ставлення до війни, на жаль, обходить наших сучасних драматургів.
Я би відзначила драматургічну вправність Ореста Огородника, який є і режисером-постановником. Ми побачили дуже чесне ставлення акторів до цієї теми. Це жанр швидше трагедії, а не притчі, адже притча - це філософське переосмислення, а тут насправді - сучасна трагедія.
Оця чесність, правда існування акторів на сцені - це те що би я відзначила в культурі і громадянській позиції Ніжинського театру.
Стосовно режисури. Я бачила виставу у Львові, тож маю декілька запитань до режисера. Перше: час постановки вистави збігся з тією політичною актуальністю, коли прозвучали відомі слова Яценюка, які звучать на початку. Однак політична ситуація в Україні дає стільки тем, що режисер мав би на це зреагувати і не копіювати застарілий політичний месидж. По-друге, я би забрала регіональну складову - Львів, коли ми знаємо, що вистава з Ніжина і режисер сказав, що це за 140 км від російського кордону. Мені здається, від цього вистава б тільки виграла.
Якщо говорити про те, що сьогодні театр порушує політичну, громадянську тему, яка болить кожного, то я би привітала театр, незважаючи на деякі несуттєві недоліки вистави. Бо театр тоді актуальний, коли те, що на сцені, болить глядачеві. І в контексті цього фестивалю це дуже болюча, дуже потрібна і своєчасна вистава.
|
 |
Перш за все хочу привітати колектив. Не знаю чи є на сьогодні подібні такі матеріали. Ця тема дуже болюча для нас, для українців. І це не просто слова, - я на Донбасі виріс, я знаю що це таке. У мене родичі там. І я знаю, що це непросто все.
І, звичайно, драматургічний матеріал і сценічне втілення воно, подано так, як відчули композиційно ці люди. Композиція - це мається на увазі створення саме драматургічного матеріалу і як воно поділено.
Може щось і не зовсім досконало. І я розумію, що воно, але це перше таке враження. Воно є сильне, настільки емоційно, настільки потрібне. Мені здається, хай воно буде може не сильно досконале, але треба дивитися і нагадувати, що війна не закінчена.
І це хвала і честь їм, акторам, що підняли цю тему. Дай Боже їм здоров’я і продовжувати далі.
|
 |
Вистава «Безодня» ніжинців - з розряду т. зв. документального театру. На сцені демонструють наше сьогоднішнє життя, його болючі точки, все те, про що ми довідуємося з теленовин, що хочемо і разом з тим боїмося чути. Я акцентувала б на сильному психологізмі вистави, актори передають художню дійсність як власне життя. Кожен образ тут впізнаваний, органіка кожної долі добре передана. Причому трепетно, пронизливо, зал це серйозно зачіпає.
Драматургії твору цілком відповідає сценографія. Лаконічно висловлено образ розрухи, відчуття того, що світ зруйновано і на його осколках вимушені тулитися люди. Драматург і режисер завершили цю пронизливу історію на чудовій оптимістичній ноті. Так, з ворогом потрібно розділити хліб і сіль, це ще біблійна істина. Момент прощення і є спасінням для нашої країни - висновок, який логічно випливає з усієї вистави.
|
 |
Вчора на собі відчула, що минуле - то є минуле, а сьогодення - то сьогодення. Ти все це розумієш розумом, але коли воно торкається тебе особисто, то якось воно…
Змушена була піти після першої дії, бо у мене просто серце не витримало, тому що, те що вони говорять, в мене накладається те що хлопці гинуть. Оці конкретні реальні хлопці. Хоч один в день, хоч один в тиждень - немає значення. Але вони гинуть, чиясь дитина гине і я нічого не можу зробити. Це просто настільки страшно, що я як закінчилась перша дія просто не змогла витримати.
Можу говорити тільки про першу дію. Чула, що говорили ті, експерти, що залишились. І вони сказали, що там абсолютно різні були дві дії. Другий акт був дієвий. Там усі смисли передавались через сюжет, через зіткнення характерів і т. ін. Це те, що має відбуватись у драматургії в театрі. А у першій дії була проблема, яка полягала у тому, що перша частина - недієва. Там самісінькі декларації. А коли актор декларує і нічого не відбувається, то воно буває фальшиво. Воно завжди буває фальшиво. Йому не дав драматург можливості, якось це розгорнути у дії. І тут я не можу пред’явити претензії акторам, тільки драматургу.
Наскільки я зрозуміла, що розказали про другу дію. Там вийшло так, що половина вистави - це експозиція. І зав’язалось тільки під кінець, коли прийшов брат Лариси (героїні - прим.) і він виявився сепаратистом. І все. Все інше було укласти у 5 хвилин. І якби це зробив драматург, він як режисер, міг би поставити це все інакше. І акторам було б що грати.
Я досить добре знаю цей театр. Це хороша трупа. Але те, що я вчора бачила у першій дії - мене вразив Юрій МУКВИЧ. Він дуже добре зіграв, при тім що я розуміла, що це неможливо обскакати в таких обставинах, що запропонував автор. Він відпрацював на всі 100%.
Це все що я можу сказати з урахування того, що я бачила тільки першу дію - дуже недосконала драматургія. А втім, я не можу пред’явити претензій акторам.
|
