Афіша

Неділя, 26.11.17


13:00 - м.Коломия театр. Ірина та Ян Златопольські "Дерев’яне диво"

18:00 - м.Коломия театр ( Прем’єра ). за п'єсою Ольги Кобилянської "У неділю рано зілля копала" драматична легенда


Вакансії у театрі:
- художник-оформлювач;
- художник з освітлення;
- буфетник (кухар);
- машиніст сцени (підсобний робітник)

- начальник електроцеху

 

 

Адреса театру: 78200, Івано-Франківська область, місто Коломия, вулиця Вічевий Майдан, б.7

Телефони для довідок: (03433) 47844; 50441

e-mail: kolteatr@gmail.com

Усі новини

З Ніжина театр повернувся з нагородами

2017-11-14 14:15:07

У Чернівцях прощалися з видатним буковинцем Василем Селезінкою

2017-11-13 19:10:26

"Гуцульський рік" отримав диплом "Краща вистава" на фестивалі "Золоті оплески Буковини"

2017-11-02 10:05:28

Коломия історична. Перший театр у Галичині та залізниця через центр міста

2017-10-28 10:20:59

Своєю автентичністю та магічністю вразила чернівчан вистава "Гуцульський рік"

2017-10-26 17:45:25

Містерія "Гуцульський рік" одна з топових у продажу на фестивалі "Золоті оплески Буковини" 2017

2017-10-19 10:30:05

На "Подільській ляльці" у Вінниці коломияни покажуть виставу "Дерев’яне диво"

2017-10-07 10:05:45

IX “Коломийські представлення”. День третій. “ЯК БОГИ ВПАДУТЬ - БЕЗПЕЧНО НЕ БУДЕ” (м. Чернігів). Оцінки експертів та фото-звіт)

2017-09-13 17:00:59

Чернігівський академічний обласний український музично-драматичний театр

Сельма ДІМІТРІЄВІЧ

ЯК БОГИ ВПАДУТЬ - БЕЗПЕЧНО НЕ БУДЕ”

(пошуки розуміння в 4-х картинах)

Мати - заслужена артистка України Наталія МАКСИМЕНКО

Донька - Тетяна ШУМЕЙКО
 
Постановка та музичне оформлення - Вікторія ФІЛОНЧУК
Сценографія та костюми - Ольга ФІЛОНЧУК

П’єса про усвідомлення того, що наші батьки – люди не ідеальні – в якийсь момент (котрий настане швидше ніж ми думаємо) зникнуть із нашого життя.

Це щире та дещо гротескне зображення стосунків матері та її дорослої дочки, яке розгортається від чесних, відвертих розмов про повсякденність до істини їхніх непростих стосунків.

Психологізм драми полягає у раптовій зміні в якийсь момент обставини дії, що несподівано відкриває ніжність, яка може міститися в рутинних вчинках і словесних кліше.
Це розмова тривалістю в життя, сконцентрована в одній годині.

 

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

 
 

 


Ця вистава претензійна, на мій погляд. Розумом можна зрозуміти, що відбувається, але воно не відбувається. Актори грають інформаційно, грають щось своє, між ними немає ніякого зв’язку. Рух сценічної дії не відбувається. Немає історії цих стосунків. Все іде в текст. Це, загалом, не театральний твір, це літературний твір.

Говорити про якісь емоції, які викликала вистава, не доводиться. Бо є дуже прості критерії для визначення якості вистави: хвилює -не хвилює. Все інше – від лукавого. Парадокс у тому, що актори грають, але не відкривають потаємних мотивів своєї поведінки. І тому дія «стоїть на місці».



 

Поки що для мене вистава чернігівців - найкраще з усього побаченого на фестивалі. У нас багато говорять про сучасний театр, сучасну драматургію. А як підходити, щоб було сучасне? Чернігівський театр знайшов, як на мене, правильний підхід, розігравши в чотирьох ситуаціях життя всього двох людей, матері й дочки. У цих епізодах їхнє життя передано дуже точними виражальними засобами, які мають властивість повторюватися. Мати в ході вистави стає дочкою, дочка - матір’ю, життя обох, з’ясовується, близьке за змістом… Усе це психологічно майстерно вибудувано, театр можна лише привітати з творчим успіхом.

Не випадково між глядачами і сценою не відчувалося жодної дистанції. Хоча юних глядачів навряд чи можна зарахувати до просвічених театралів, сценічне дійство їх зачепило. Суджу про це хоча б тому, що чула в деяких епізодах схлипування своїх молодих сусідів. Всього дві актриси, які побудували дійство, по суті, відсутність декорацій - а такий ефект. Після цієї постановки мимоволі задумаєшся над життям, яке видається і таким простим, і таким водночас складним…

 

Вистава дійсно є незвична, і по сценарній лінії. Я звиклий до більш емоційного театру. Те що відбулося сьогодні, мені нагадало читку по ролях. Такий варіант. Це не значить що це є погано. Ні, такий варіант жанру може існувати. Він існує, як радіовистава чи ще щось. Але, звичайно, той пошук, який вони привезли, заявили як самостійну роботу, яка презентована Британською радою. І тому, я думаю, цей експеримент може бути і, мабуть треба, щоб ця драматургія поступово входила і в європейський варіант.

Але, мені здається, що все таки можна було зробити у виставі більш якісь емоційні кульмінаційні моменти, щоби темпоритм вистави був більш витриманий, яким не, є м’яко кажучи. Тому є такі пробуксовки текстові - повтори ідуть - це не значить, що якщо є у драматургії оці повтори, де розкривається шизофренія якась, то не значить, що темпортм вистави повинен бути таким же чином вибудуваний.

Думаю, що автори і режисура, звичайно знають для чого це поставили. Але мої враження є ось такі. Дай їм Боже творчої наснаги. Бо пошук - це є пошук. Не завжди попадаєш у «десятку». Але, як якийсь етап для творчого пошуку - це може бути.

 

 

 

 


«Як боги впадуть - безпечно не буде» у постановці Чернігівського муздрамтеатру ім. Тараса Шевченка - це приклад сучасної драматургії. Молодий режисер, використавши нестандартні форми, домігся психологічного дійства на сцені, в якому людські взаємини споглядають ся ніби з трьох боків. Цей прийом, повтор, надає оповіді певної обємності, актриси вдало переживають кілька вимірів психологічних станів.

Слід також звернути увагу на лаконізм сценічних засобів, використання відеопроекції як засобу проникнути в пам’ять, душу героїнь. Цим досягається ефект простоти і щирості оповіді, дуже необхідний для театру, якщо він хоче бути справжнім театром. 

        

 
 

Коли є хороша вистава, і коли публіка дивиться і сприймає її краще, ніж критик, то це є дуже добре. Тому що це хороше для них переважило те, можливо не дуже хороше, яке зауважив критик, проте йому це теж не завадило добре сприйняти виставу.

Я б сказала так: тут проблема втім, що молодий режисер - є недосвідчений. Там є три фрагменти, які майже однакові. Значить вони мали б якось відрізнятися. Третій фрагмент ясно, що героїня померла і донька говорить із померлою матір’ю. Річ у тім, що абсолютно неясно по тому як вони грають. Тобто зорово різниця між першим і другим фрагментом є. В другому фрагменті вони показують з тінями, а по тексту, по інтонації актори грають майже так само. І неясно яка ж різниця по суті між першим і другим фрагментом. Третій тайм він чітко відділяться тим, що героїня померла. А другий тоді як?

Якби було тільки два тайми, то тут у них діалог в житті, потім в неї діалог з померою мамою. А по середині тоді друга частина як? Яка різниця між першою і другою? Зорово ми бачимо, але що це означає, чесно, я можу щось нафантазувати, алепо виставі чесно і відверто - я не зрозуміла різницю між першим і другим фрагментом. Це проблема режисера. Це проблема її недосвідченості. Вона ще молода людина. І чи вона не змогла для себе концептуально це зрозуміти, цю різницю і тому не змогла це показати. Або вона концептуально зрозуміла, а щоб показати, ще не мала режисерського досвіду. Тому я не думаю, що це вада акторів, які є досвічені. Вони абсолютно майже однаково зіграли першу і другу частину. Це вада не акторів, це вада режисера. Вона не змогла їм чітко пояснити, або взагалі не змогла пояснити суттєву різницю між першим і другим фрагментом. От і все.

А матеріал є хорошим і вистава також. Я недарма сказала, що головне, коли хорошу виставу глядачі дивляться і їм сподобається, більш ніж мені, професіоналу - це добре. І ми, професіонали, коли ми пишемо, маємо це згадувати і на це зважати. Бо все ж таки ми маємо пам’ятати, що театр робиться для глядача, а ми є специфічний глядач.


 

Tweet