Афіша

Неділя, 26.11.17


13:00 - м.Коломия театр. Ірина та Ян Златопольські "Дерев’яне диво"

18:00 - м.Коломия театр ( Прем’єра ). за п'єсою Ольги Кобилянської "У неділю рано зілля копала" драматична легенда


Вакансії у театрі:
- художник-оформлювач;
- художник з освітлення;
- буфетник (кухар);
- машиніст сцени (підсобний робітник)

- начальник електроцеху

 

 

Адреса театру: 78200, Івано-Франківська область, місто Коломия, вулиця Вічевий Майдан, б.7

Телефони для довідок: (03433) 47844; 50441

e-mail: kolteatr@gmail.com

Усі новини

З Ніжина театр повернувся з нагородами

2017-11-14 14:15:07

У Чернівцях прощалися з видатним буковинцем Василем Селезінкою

2017-11-13 19:10:26

"Гуцульський рік" отримав диплом "Краща вистава" на фестивалі "Золоті оплески Буковини"

2017-11-02 10:05:28

Коломия історична. Перший театр у Галичині та залізниця через центр міста

2017-10-28 10:20:59

Своєю автентичністю та магічністю вразила чернівчан вистава "Гуцульський рік"

2017-10-26 17:45:25

Містерія "Гуцульський рік" одна з топових у продажу на фестивалі "Золоті оплески Буковини" 2017

2017-10-19 10:30:05

На "Подільській ляльці" у Вінниці коломияни покажуть виставу "Дерев’яне диво"

2017-10-07 10:05:45

IX “Коломийські представлення”. День третій. “ЯК ЛИСИЧКА ПТАШКОЮ БУЛА” (м.Вінниця). Оцінки експертів та фото-звіт

2017-09-13 16:25:46

 Вінницький академічний обласний театр ляльок “Золотий ключик”

Олександр КУЗЬМИН

ЯК ЛИСИЧКА ПТАШКОЮ БУЛА”

(пригодницький мюзикл)

Режисер-постановник - Олександр СВІНЬЇН

Сценографія - Тетяна ШАБАНОВА

Музичне оформлення - В’ячеслав ПОЛЯНСЬКИЙ

Ну, знову ця лисичка! - скажете Ви, хлопчики та дівчатка, - про витівки цієї героїні українського фольклору ми знаємо все.
А ось і помиляєтесь, наша казка зовсім нова.

Отже, знайомтесь з героями пташиного двору: закоханий у себе Індик, хвацький танцівник Гусак, турботливі Півень із Куркою та їхні, довірливі та недосвідчені курчата, які так нагадуюсь нам, дорослим, Вас, любі діти.
Саме вони і потрапили в біду. I як добре, що в нашій казці у них знайдеться справжній, друг, адже у вірності Пса ніхто, мабуть, і ніколи не сумнівався.


 

 


Якась мудра людина театральна сказала, що актори в театрі - це діти. І коли актори сприймають ту енергію, яка іде із залу від дітей і віддають її дітям, іде така зчіпка як гачочок, як в’язка, то воно дуже щільно має зчіплятися, тоді висікається енергія з того, що ми називаємо театральність, буття театральне, театральна енергія.

Мені сподобалась вистава тим, що я люблю, коли в ляльках використовують живого актора на сцені. Тому що, енергія іде безпосередньо від живого актора і лялька бере участь як його душа, як його друге «я». А коли є сама лялька, вона неначе заміняє все на світі. Але це механіка.

Я не хочу, щоб так як у вчорашній виставі, що «ми всі маріонетки». Ні, це не правда, Аполлінер писав. Тому, що «Весь світ театр - і люди в ньому актори» - це Шекспір казав.

Але актори - діти. Оцей зв’язок, мені здається, я відчула.

Мені було цікаво як ідуть переміни, як рухають актори. Я би ще більше дала акторам, в цю уніформу вбраним, можливість рухатися, виходити просто на люди, так щоб діти могли доторкнутися тої ляльки, щоб діти точно знали «або-або». Якщо вони вкінці роблять цей жест - «ходіть сюди». Та най би діти пішли та доторкалися до того обійстя, того пташиного двору, того місяця. В тому є пізнання театру, в тому є пізнання світу через театр, так діти пізнають світ. Пізнають добро, пізнають зло.

Знаєте, коли я сиділа і думала: от цікаво - наші українські казки, вони обов’язково - от є зло - його треба бороти. Чи то Котигорошко, чи то Івасик-телесик - вони борють зло. Немає одного персонажа, Івана-дурака, який стає царем, нічого не робить, лінивий, витягне щуку і скаже «по щучому велінню». Ні, якісь моменти добра, і те що я відчула це добро.

Я, здається, вперше бачу Вінницький театр. Я люблю Вінницю, я люблю тих людей, я пам’ятаю ці гастролі, коли там проходили, як люди приймали. Вінницька земля славна іменами, славна людьми і минувщини, і будущини, і сучасності. Дай Боже їм добра, слави і здоров’я.

 
 
 

 


Хочу сказати, що, поки що, ранішні вистави у мене викликають почуття свята. Хоч вчорашня вистава була трішки затянута, ця була придумана мінімалістично. Власне це те, чим живе ляльковий театр.

Сьогоднішня вистава Вінницького театру для мене є знаковою, тому що це театр з хорошими і фестивальними традиціями. Свого часу вони започаткували театр «Подільська лялька». Сьогодні ми побачили виставу за драматургією Олександра Кузьмина, який є знавцем театральної справи, є дуже шанованим автором. І побачили міцну, як на мене, таку лялькову, дуже добротну професійну виставу. Я побачила, власне, класичний театр ляльок - це актори працюють з лялькою, це неживий план, хоча він поєднується.

Але що головне для театру ляльок - це вигадка, це лялька, яку актор повинен оживити. І, власне, отут це ляльковедення і оживлення ляльки, як на мене, в усіх випадках, було професійним, було добротним. І ми побачили як вміють режисер Олександр Свіньїн, актори створювати з цієї ляльки живий акторський образ.

Отут можна казати про кращі, досконаліші роботи. Мене просто захопив вокальний і акторський талант актора, що грає роль індика, який оживляв просто з джазовими такими віртуозними нотами. Вибачте, але немає програмок до вистави і це є мінус. Чомусь театри не привозять своїх програмок.

Як на мене, тут трошки статична декорація, яка не дозволяє акторам розгорнутися. Вонизамкнені у такому тісному просторі. Але, навіть, в цих мінімалістичних умовах, ляльковедення, професійність акторів говорить про те, що театр знає закони театру ляльок і вміє розмовляти зі своєю аудиторією. Він дуже щирий і професійний у своєму посилі. Тому дуже хочу привітати Вінницький театр з дуже симпатичною, гарною і добротною виставою.

 
 

 


Вистава одразу привертає дітей до себе. Актори з добрим, хорошим настроєм грають і цей настрій передається в глядацький зал.

Мені здалося, що трошки затягнута експозиція. Тобто історія про те, як Лисичка викрала курчат і їх потім рятував Пес, починається трошки запізно. Вони експонують усіх героїв без того що відбувається (без дії), проте глядач стежить за історією, за тим що відбувається, а вона починається трохи пізно.

Єдине, що мені хотілося б побажати наступним показам цієї вистави - скоротити експозицію і викладати саму історію.

Прекрасне оформлення в цій виставі, сценографія - функціональна, і декоративна, і святкова якась. Так що враження - найкращі.



 

 

 


Ця вистава Вінницького театру - просто ідельний варіант дитячої казки, бо всі складові дитячої вистави тут вивірено, надзвичайно точно зазначено. І перш за все, звісно, це режисерська задумка, яка підтримана дуже дієвою і такою конструктивною сценографією, яка дає можливість швидко змінювати мізансцени і весь час мати увагу дітей.

Чудова акторська робота, філігранна. Дуже добре, що вони працюють в живому плані: і співають, і музично. Тобто всі складові вистави у такому балансі, коли ми бачимо що вистава надзвичайно працює, діти відгукуються.

Коли вже все зрозуміло і дивишся на деталі, і якщо отакі маленькі деталі : такі як змінити озерце: як це зробити? Як потім його забрати? І в цьому відчувається така величезна сценічна культура. І увага до цих речей свідчить про високий професіоналізм цього театру.

        

 
 

Мені здається, що коли ми говоримо про дитячу виставу, то головне - як діти її сприймають. Це специфічна вистава і речі, які нам, скажімо, здаються чи занадто довгими, чи занадто короткими, чи ще щось, діти сприймають нормально.

Чудове сприйнятя сьогодні було. Ми це все бачили. І мені було цікаво. От я розуміла, що там десь щось задовго, там, скажімо, недосконалий спів, але мені, як музиканту, краще, щоб це був живий спів, а не отакий оперний. Актори самі співали як вони можуть. І діти все оце живе сприймають.

Що мені ще здалося - може там не було таких мізансценічних знахідок чи ще чогось, але вони знайшли вірний тон. І оцей тон став спільним знаменником всього, все покрив. І в дитячій виставі, я думаю, що якщо є точна інтонація, то буде вистава. І там хороший темп, хороший ритм. Ритм там хороший. Вони - молодці.

І я не думаю, що всі дитячі вистави мають бути такими вже винахідливо-концептуальними як вистави дорослі. Тому що, це розраховано на маленьких глядачів. І сама вистава для маленького глядача - може це перший його похід в театр. Театр має бути наївним. Коли дитина приходить в театр, коли ми створюємо виставу для малої дитини, яка може вперше зіткнетьсяз театром саме на цій виставі - вистава має бути тільки наївною. Вона має бути такою яким є театр, щоб дитина не звикала до того, що театр є тільки ось це і це, а без цього його нема. А театр - це людина, яка вміє розказати історію і все. Навіть, не показати, а розказати. І дитина має звикнути до цього. Саме з цього має починатися театр.

 

 

 

Tweet