Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр
імені Ольги Кобилянської (м. Чернівці)
Айріс МЕРДОК
“СЛУГИ І СНІГ”
(детективна історія людських пристрастей поза часом і місцем дії)
Режисер-постановник – народна артистка України Людмила СКРИПКА
Художник-постановник – Наталія ТАРАСЕНКО
Композитор – Володимир ШНАЙДЕР
Балетмейстер-постановник – Неля ЗБЕРЯ
До старовинного родинного маєтку приїздить молодий господар.
Він іще не знає, що у будинку, крім 200 слуг, живе чимало таємниць, від яких залежатиме його подальша доля і життя.
ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ
Мене дуже важко здивувати. Але я сьогодні приємно здивований, я вражений бездоганною грою акторів, бездоганною режисурою і актуальністю цієї драматургії, цієї п’єси, яка вкрай необхідна на теперішній час. Вони просто вгадали. Цю виставу, саме таку виставу, треба возити по всіх містах України і не тільки України. Це просто велике свято. Я вражений і здивований.Є така давня сентенція: люди — це прекрасно, але як це й страшно… Як на мене, непоганий міг би бути епіграф для «Слуг і снігу». Я просто здивований виставою, вражений. Бездоганна акторська гра, продумана драматургія. Ця річ для підготовленого, вдумливого глядача, для того, хто усвідомлює, що чим ширше ти розкриваєш обійми, тим легше тебе розіп’яти.
Дуже актуальна вистава. Акторам легко було переграти, однак цього не сталося. Супер!
За що я люблю Коломийський фестиваль, так це за те, що тут є можливість бачити різні театри України, різні постановки, напрями, куди рухаються колективи та режисура, який матеріал використовують для діалогу з глядачем. З цього огляду мені цікаво, тому що є різні актори, і я їх всіх люблю. Я бачу, йдуть вони за режисером чи ні.…
Ось вони взяли цей матеріал. Я не знаю цього твору, і не все зрозуміла: хто маріонетки, в чиїх руках маріонетки?
І знову приємно здивували коломияни: вони йдуть до театру за будь-якої погоди, тепло приймають акторів, аплодують, вони вдячні акторам, які передають їм свою енергетику.
Чернівецький театр пам’ятаю ще з тих часів, коли на сцені йшла вистава «Вовчиха» за твором Кобилянської. Це був дуже сильний театр, а які люди довкола нього єдналися! Професура, зокрема.
Люблю Чернівці, захоплююсь дивовижною архітектурою, розписами, університетською церквою, вуличками давнього міста, особливо пішохідними. Це чудове поєднання української ментальності – щирої, емоційної – з німецькою педантичністю. Я буваю тут і щоразу кланяюсь пам’ятнику Ользі Кобилянській. Сюди Леся Українка приїжджала… Це дорогого варте. Театр існує в цьому середовищі, і це прекрасно. Я бажаю тільки всього найкращого цьому театру.
Я не люблю всіляких псевдонаукових тлумачень. Для мене є один критерій вистав: хвилює – не хвилює.
Це був дуже складний матеріал. Тут є моменти, які насправді хвилюють. Вимальовується історія ідеаліста, який хотів побудувати світ на законах справедливості. І ця думка проводиться доволі послідовно, насамперед зусиллями головного героя, якого грає Григорій Руденко. Що цікаво? Виявляється, це не так просто, збудувати новий світ. Ідеалістами були і Ленін, І Гітлер, але зруйнувавши старе, у них вийшло ще гірше.
Герой мав би ще більше віддаватися цій боротьбі за нове. Робити не так, як батько. Ця думка має бути більш прокресленою. Герой повинен енергетизувати, оптимістично налаштувати цих людей, переконати, що все в них вийде, захопити їх своєю ідеєю… І буде рух у виставі.
Вистава багатоасоціативна. Герої діють усвідомлено. Не механічно виконуючи завдання режисера, а самі знають, що роблять.
Справжній театр завжди співзвучний часові, це його покликання — бути співзвучним. Обраний Чернівецьким муздрамтеатром матеріал, відображаючи конфлікт між свободою і несвободою, доволі складний, там прочитується кілька пластів.
Що забракло у виставі особисто мені — то це місця для глядацького додумування, напівтонів. Все виглядало надто вже публіцистично, наче читаєш роман в особах. Забагато також режисерської фантазії, ця фантазія часто «заглушує» саму виставу. Хотілося б, крім усього, і менше шуму на сцені, менше звуку.
Вистава мені сподобалась своєю образністю, театральністю. Така фантасмагорія. І я бачу, що воно в єдиному стилі все витримано. І це найскладніше в театрі, коли ось так це проведено під однією лінією.
І тому я тільки вдячний колективу, театрові. Дай Бог їм всім здоров’я і наснаги творчої.
«Слуги і сніг» Чернівецького муздрамтеатру ім. Ольги Кобилянської - це своєрідна художня метафора вічної теми: людина і свобода, людина і суспільство, моральний вибір… Матеріал вистави концентрує цю тему наче в краплині води. Режисер знайшла цікаву ідею подачі людей-маріонеток, продумана сценографія, вдалий підбір костюмів. Неабияке смислове навантаження відіграє й шкатулка, в якій час від часу ховаються актори. Це, так би мовити, душа, що в ній заховані спротив або покора, заховано те, що робить людину людиною.
Вдало використано у виставі й образ снігу як невідворотності. Сніг - це завжди красиво, видовищно. Кожен глядач, думаю, прочитує сценічне дійство по-своєму, але всі наочно бачать рель тати фізичного й морального насилля. Увиразнює тему маріонеток також пластична палітра. На наших очах люди без власної волі, думки стають залежними від волі чужої, ними легко може управляти перший-ліпший диктатор. І він таки приходить у фіналі…
Дуже цікавий матеріал і дійсно це першопрочитання, бо я не пам’ятаю, щоб в українському театрі це ставили. Цікава режисерська робота і цікава трупа і, дійсно, цікаве образне вирішення і зоровий ряд, саме зоровий, він стильний, цілісний і різноманітний.
Проте, тут є два “але”, які є абсолютно пов’язані, тобто одне є причина другого. У них дуже багато крику. Це дуже видно і тут видно чому. Причина в тому, що вони не розробили систему акцентів. Вони акцентують абсолютно все. І тому, оскільки я не знала матеріалу, тобто я не читала цей матеріал, я ніяк не могла зрозуміти про що це. Думаю: “Що ж таке?”
Людмила Скрипка - це вона ставила, вона дуже досвідчена і талановита людина. І я ніяк не могла зрозуміти що коїться. А потім під кінець першої дії я зрозуміла. Тобто там всі теми абсолютно однаково акцентовано, і нема системи акцентів: що важливіше, що менш важливо і тому ти розгублюєшся, і тому саме вони кричать. Кожна тема важлива і кожну тему вони акцентують. Це велика проблема, але вона не нездоланна. І, оскільки трупа є досвідчена, і талановита і досвідчена режисер, а вона ж і художній керівник театру, я думаю, що вона це переварить.
