Афіша


Вакансії у театрі:

- художник з освітлення,

- завідувач художньо-постановочної частини,

- адміністратор,

- машиніст сцени,

- водій автобуса.

 

Адреса театру: 78203, Івано-Франківська область, місто Коломия, вулиця Вічевий Майдан, 7

Телефони для довідок: (03433) 47844; 50441. 

Колективне бронювання за телефонами: 096 651 03 82, 099 198 57 70

e-mail: kolteatr@gmail.com

Усі новини

«Тричі мені являлася любов…». Актори Коломийського театру потішили прем’єрою.

25 серпня 2024 р.

Артисти Коломийського та Херсонського театрів презентували спільну постановку

14 серпня 2024 р.

Понад 120 дітей Коломийщини взяли участь у районному святі до Дня захисту дітей

02 липня 2024 р.

ХІІІ Всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення», присвячений 175-річчю театру

17 грудня 2023 р.

У Миколаєві назвали лауреатів Міжнародного театрального конкурсу Ноmo Ludens

12 жовтня 2021 р.

Озарківчани показали виставу "СТО ТИСЯЧ" у Ладижині

04 жовтня 2021 р.

Коломиський театр привіз нагороду з фестивалю "Вересневі самоцвіти"

26 вересня 2021 р.

IX “Коломийські представлення”. День перший. “НЕ ПЛАЧТЕ ЗА МНОЮ НІКОЛИ” (м.Київ). Коментарі глядачів та фото-звіт

11 вересня 2017 р.

 Національний академічний український драматичний театр ім. Івана Франка (м. Київ)

 Марія МАТІОС

 НЕ ПЛАЧТЕ ЗА МНОЮ НІКОЛИ”

(моновистава)


Юстина - народна артистка України Лариса КАДИРОВА

Режисер, художник, музичне оформлення вистави – Сергій ПАВЛЮК
Художник по світлу - Сергій ЯКОВЕНКО
Звукорежисер - Артем ДЕМЧЕНКО
Помічник режисера - Володимир МАЛЬЧІКОВ

 Вдова чекає свій останній день і ретельно до нього готується: все необхідне вже зібрано і залишається тільки перекладати речі з місця на місце, та провітрювати їх періодично, щоб вони сажею і пилом не покрилися.

Народна артистка України Лариса Кадирова в образі що побачила життя баби Юстини, спілкується з глядачами в залі, розповідає про своїх сусідів, дає своїм дітям настанови. Для неї смерть продовження, сутність, перед якою рівні, як багаті, так і бідні.

Актриса, звертаючись до глядача, мудро зауважує “яке в людини життя, така буде і смерть”.

Моновистава народної улюблениці Лариси КАДИРОВОЇ «Не плачте за мною ніколи»(«на біс») зірвала шквал емоцій.

Наші глядачі поділились враженнями:

Як справжня гуцулка скажу, це такий спогад в таке далеке і таке дуже-дуже рідне,те, що ми маємо знати. Це така правда. Найперше діалект є правдивий і глибокий. Так, як би людина народжена тут, знала всі наші звичаї, традиції і обряди. Вражає до глибини душі. Повірте, сльози були, і сміху було. Ви знаєте, колись казали, що на Гуцульщині грали “грушку”, сопілка грала, тобто не треба сумувати. Я це згадала собі. Хоч дійсно на похороні всі плачуть.

Неперевершено - це все що я можу сказати! І дуже повчально, до речі. Тому що я от тепер заглиблювалась сама і думаю: кожне слово є правдиве, воно життєве і його треба дотримуватись. І ми, молоді, мали би кожен день цю істинно народну, глибоку, віками вивірену народну мудрість, не губити. В залі були люди різного віку, а я дуже хотіла б, щоб цю виставу пані Лариса грала для молоді, щоб вона знала, навчалась, пам’ятала, зберігала і розвивала наші традиції.

 МИРОСЛАВА КОРНЕЛЮК - гуцулка, заступник начальника управління культури Івано-Франківської обласної державної адміністрації

 

Вражень від цієї вистави надзвичайно багато. Геніальна Лариса Кадирова, просто геніальна! І її проникність, її таланти, її глибина душі, її розуміння, її палке любляче серце - все це возз’єднане в єдино, настільки проникає в душу, зворушує від того, що вибрана саме така тематика, звичайно філософська, життєва і потрібна для нашого сьогодення щоб кожен задумався над собою, над тим, куди біжить і що робить, що потрібно, для чого живе і яка кінцева ціль. І цю тематику геніальна Лариса Кадирова донесла, без сумніву, до душі кожного глядача. Таких вистав треба побільше. І світ, напевне, перетвориться на справжній рай, вже на землі.

 УЛЯНА МАНДРУСЯК - завідувачка Коломийським міським відділом культури

Хоч я й трохи зле почувалася в неділю, та на відкриття театрального фестивалю була просто зобов’язана прийти. І що думаєте? Щойно переступила поріг театру - і погане самопочуття якось само собою пропало. Чи це така сила мистецтва, чи щось інше, не знаю, та навіть сумна в своїй основі моновистава Лариси Кадирової не змусила повернутися думками до своїх власних болячок.

А ось задуматися, і то серйозно, над тим, що творила на сцені народна артистка України, моновистава змусила. Я сприйняла цю роботу пані Кадирової дуже, можна сказати, індивідуально. А той епізод, де йдеться про воскову свічку, мене чи не найглибше вразив. Можливо, тому, що в мене вдома такої свічки немає. Я вже не молоденька, задумуюсь над прожитим, усвідомлюю, що ніхто на цьому світі не вічний, але ця свічка дуже врізалася мені в пам’ять. Треба взяти на замітку.

Ясна річ, у теперішній час відхід людини в інший світ не такий клопітний, як було ще за недалеких часів баби Юстини, образ якої майстерно втілила Лариса Кадирова. Раніше ж було все так, як зобразила артистка, суджу про це на прикладі й своєї бабці, і батькових сестер. Вони також готувалися до свого останнього дня заздалегідь, можна сказати, ґрунтовно. Я знову згадувала своїх рідних, спостерігаючи дійство на сцені, і думала, що йвони прожили життя, як баба Юстина, по-християнськи.

ВІРА ЯРЕМЧУК - викладачка фортепіано

 

Уже вдруге переглянув учора моновиставу Лариси Кадирової. Що тут сказати? Як на мене, ще глибше проникнення в образ, ще щиріше, талановитіше. Майстерно написаний текст Марією Матіос з не меншою майстерністю відтворила на сцені артистка, таке враження, наче й Кадирова, як Матіос, народилася на правому березі Черемошу. Шарму моновиставі додає й присутність Івана Гаврилюка, до якого артистка зверталася під час гри.

Одне слово, публіка побачила живий, повнокровний образ горянки. Побачила і почула, що не менш важливо. Достатньо було прослідкувати, як баба Юстина витирає вориння, як дбайливо протирає ганчіркою домовину, як вдало вплітає в свою не завжди веселу розповідь гумористичні нотки, щоб зробити висновок: перед нами справжній, неповторний талант.

 МИХАЙЛО АНДРУСЯК - лауреат Шевченківської премії

Я не читала цього твору і виставу у виконанні народної артистки України Лариси Кадирової «Не плачте за мною ніколи» побачила вперше. Актрису знаємо і любимо давно за всі зіграні ролі. Бачила її, зокрема, в ролі Марії Заньковецької. І от тепер - у ролі звичайної сільської жінки-гуцулки… Важко повірити, що людина, яка не жила поміж гуцулами, ніколи не розмовляла цим діалектом, так чудово володіє ним! Не підкреслює, як деякі інші актори, не смакує діалектизмами, а гармонійно і природно розмовляє…

Зал слухав і дивився, сприймав актрису на одному подиху. Панувала надзвичайна тиша. Всі завмерли і боялись поворушитися, щоб не пропустити жодного руху прекрасної актриси. А чого вартують її паузи! Ними Лариса Кадирова мовчки продовжує розмову з глядачем. Ми на її обличчі читаємо і розуміємо її образ, внутрішній стан. Згадала незабутнього Бучму, великого майстра паузи, якого бачила в Києві в свої студентські роки. І вона нічого не говорить, тільки дивиться на нас, і ми все розуміємо.

Я вражена і зворушена. Дякую акторці, дякую організаторам за фестиваль і за цю виставу. Це прекрасно, що почали фестиваль саме з неї!

 ДАНА ДЕМКІВ - актриса Коломийського театру до часу його закриття (1962); керівник Народного ансамблю танцю «Покуття», заслужений працівник культури України, кавалер Ордену Княгині Ольги ІІІ і ІІ ступенів.

Ларису Кадирову знаю ще зі студентських років, коли вона працювала у Львові. Тоді було модно відвідувати театр, тож студенти-театрали знали весь репертуар театру ім. Заньковецької, де кожен актор був зіркою. І, навіть, у тому сузір’ї молода Лариса Кадирова вирізнялася яскравим талантом, красою, пластикою.

Вистава «Не плачте за мною ніколи» вразила правдивістю. З певного віку кожна людина починає готуватися до вічності - морально, фізично, чисто практично - щоб якнайменше клопотів залишити дітям та онукам, які хоронитимуть її. Героїня Марії Матіос приготувала не лише одяг, й труну. І в цьому, здавалось би, крайньо сумному ритуалі, знаходиться місце для гумору. Авторка-буковинка підмітила це, а актриса тонко передала цю народну філософію ставлення до смерті як неминучого фіналу життєвої дороги. І зал одностайно реагував на кожну репліку, жест, паузу актриси - то тишею, то сміхом, то сльозою…

Моновистава - непростий жанр. Зважитись на таку роль можуть лише великі актори. Лариса Кадирова - талант, яким пишаємося ми всі.

Особистим відкриттям для мене став спів пані Лариси. Не знала, що вона має ще й такий потужний голос, який непідвладний вікові ні акторки, ні її сценічної героїні.

ОЛЬГА ГАВРИЛЮК - член НСЖУ

 

 

Театральний фестиваль «Коломийські представлення» - це віха в культурно-мистецькому житті нашого міста. Стартував він з дуже серйозної моновистави Лариси Кадирової, з якою я знайомий ще від 1989-ого, коли пані Лариса провадила концерти нашої «Просвіти» в Києві.

Надзвичайно повчальна, потрібна людям вистава. По суті, це своєрідний заповіт людям, які вступають у життя. Без моралізаторства, без менторства. Звичайна собі жінка розмірковує зі сцени над життям, над стосунками між людьми, і ти ще рельєфніше відчуваєш, наскільки важливо бути на цьому світі людиною, берегти традиції предків, жити в любові й злагоді, не зловживати алкоголем…

Важко переоцінити й естетичне, і виховне значення таких постановок. А те, що вони доступні коломиянам, додає нашому прекрасному містові ще більшої унікальності, робить йому честь.

 ВАСИЛЬ ГЛАГОЛЮК - голова ГО « Коломийське МРТ «Просвіта»

 


Як і Ларису Кадирову, так і Марію Матіос знаю особисто. Це помітні постаті на культурно-мистецькому полі України. Добре написаний текст Матіос отримав чудове втілення на сцені завдяки Кадировій, і глядачі, наскільки я спостерігав за залою, не залишилися байдужими. Це не просто вистава, це сповідь старшої літами жінки, вона не може не торкатися сердець і молодих, і людей з життєвим досвідом.

Маю намір познайомити з творчістю Лариси Кадирової і глядача в Німеччині, - моновистава заслуговує того. Не лише українському, але й німецькому, взагалі європейському глядачеві варто частіше задумуватися над справжніми життєвими цінностями. І те, що над ними розмірковує звичайна сільська жінка, зайвий раз свідчить про високу моральну зрілість нашого українського народу.

 ОЛЕГ СЕНІВ - режисер (Мюнхен, ФРН)

 

Tweet