Національний академічний український драматичний театр ім. Івана Франка (м. Київ)
Марія МАТІОС
“НЕ ПЛАЧТЕ ЗА МНОЮ НІКОЛИ”
(моновистава)
Юстина - народна артистка України Лариса КАДИРОВА
Режисер, художник, музичне оформлення вистави – Сергій ПАВЛЮК
Художник по світлу - Сергій ЯКОВЕНКО
Звукорежисер - Артем ДЕМЧЕНКО
Помічник режисера - Володимир МАЛЬЧІКОВ
Вдова чекає свій останній день і ретельно до нього готується: все необхідне вже зібрано і залишається тільки перекладати речі з місця на місце, та провітрювати їх періодично, щоб вони сажею і пилом не покрилися.
Народна артистка України Лариса Кадирова в образі що побачила життя баби Юстини, спілкується з глядачами в залі, розповідає про своїх сусідів, дає своїм дітям настанови. Для неї смерть продовження, сутність, перед якою рівні, як багаті, так і бідні.
Актриса, звертаючись до глядача, мудро зауважує “яке в людини життя, така буде і смерть”.
Моновистава народної улюблениці Лариси КАДИРОВОЇ «Не плачте за мною ніколи»(«на біс») зірвала шквал емоцій.
Наші глядачі поділились враженнями:
Як справжня гуцулка скажу, це такий спогад в таке далеке і таке дуже-дуже рідне,те, що ми маємо знати. Це така правда. Найперше діалект є правдивий і глибокий. Так, як би людина народжена тут, знала всі наші звичаї, традиції і обряди. Вражає до глибини душі. Повірте, сльози були, і сміху було. Ви знаєте, колись казали, що на Гуцульщині грали “грушку”, сопілка грала, тобто не треба сумувати. Я це згадала собі. Хоч дійсно на похороні всі плачуть.
Неперевершено - це все що я можу сказати! І дуже повчально, до речі. Тому що я от тепер заглиблювалась сама і думаю: кожне слово є правдиве, воно життєве і його треба дотримуватись. І ми, молоді, мали би кожен день цю істинно народну, глибоку, віками вивірену народну мудрість, не губити. В залі були люди різного віку, а я дуже хотіла б, щоб цю виставу пані Лариса грала для молоді, щоб вона знала, навчалась, пам’ятала, зберігала і розвивала наші традиції.
МИРОСЛАВА КОРНЕЛЮК - гуцулка, заступник начальника управління культури Івано-Франківської обласної державної адміністрації
Вражень від цієї вистави надзвичайно багато. Геніальна Лариса Кадирова, просто геніальна! І її проникність, її таланти, її глибина душі, її розуміння, її палке любляче серце - все це возз’єднане в єдино, настільки проникає в душу, зворушує від того, що вибрана саме така тематика, звичайно філософська, життєва і потрібна для нашого сьогодення щоб кожен задумався над собою, над тим, куди біжить і що робить, що потрібно, для чого живе і яка кінцева ціль. І цю тематику геніальна Лариса Кадирова донесла, без сумніву, до душі кожного глядача. Таких вистав треба побільше. І світ, напевне, перетвориться на справжній рай, вже на землі.
УЛЯНА МАНДРУСЯК - завідувачка Коломийським міським відділом культури
Хоч я й трохи зле почувалася в неділю, та на відкриття театрального фестивалю була просто зобов’язана прийти. І що думаєте? Щойно переступила поріг театру - і погане самопочуття якось само собою пропало. Чи це така сила мистецтва, чи щось інше, не знаю, та навіть сумна в своїй основі моновистава Лариси Кадирової не змусила повернутися думками до своїх власних болячок.
А ось задуматися, і то серйозно, над тим, що творила на сцені народна артистка України, моновистава змусила. Я сприйняла цю роботу пані Кадирової дуже, можна сказати, індивідуально. А той епізод, де йдеться про воскову свічку, мене чи не найглибше вразив. Можливо, тому, що в мене вдома такої свічки немає. Я вже не молоденька, задумуюсь над прожитим, усвідомлюю, що ніхто на цьому світі не вічний, але ця свічка дуже врізалася мені в пам’ять. Треба взяти на замітку.
Ясна річ, у теперішній час відхід людини в інший світ не такий клопітний, як було ще за недалеких часів баби Юстини, образ якої майстерно втілила Лариса Кадирова. Раніше ж було все так, як зобразила артистка, суджу про це на прикладі й своєї бабці, і батькових сестер. Вони також готувалися до свого останнього дня заздалегідь, можна сказати, ґрунтовно. Я знову згадувала своїх рідних, спостерігаючи дійство на сцені, і думала, що йвони прожили життя, як баба Юстина, по-християнськи.
ВІРА ЯРЕМЧУК - викладачка фортепіано
Уже вдруге переглянув учора моновиставу Лариси Кадирової. Що тут сказати? Як на мене, ще глибше проникнення в образ, ще щиріше, талановитіше. Майстерно написаний текст Марією Матіос з не меншою майстерністю відтворила на сцені артистка, таке враження, наче й Кадирова, як Матіос, народилася на правому березі Черемошу. Шарму моновиставі додає й присутність Івана Гаврилюка, до якого артистка зверталася під час гри.
Одне слово, публіка побачила живий, повнокровний образ горянки. Побачила і почула, що не менш важливо. Достатньо було прослідкувати, як баба Юстина витирає вориння, як дбайливо протирає ганчіркою домовину, як вдало вплітає в свою не завжди веселу розповідь гумористичні нотки, щоб зробити висновок: перед нами справжній, неповторний талант.
МИХАЙЛО АНДРУСЯК - лауреат Шевченківської премії
Я не читала цього твору і виставу у виконанні народної артистки України Лариси Кадирової «Не плачте за мною ніколи» побачила вперше. Актрису знаємо і любимо давно за всі зіграні ролі. Бачила її, зокрема, в ролі Марії Заньковецької. І от тепер - у ролі звичайної сільської жінки-гуцулки… Важко повірити, що людина, яка не жила поміж гуцулами, ніколи не розмовляла цим діалектом, так чудово володіє ним! Не підкреслює, як деякі інші актори, не смакує діалектизмами, а гармонійно і природно розмовляє…
Зал слухав і дивився, сприймав актрису на одному подиху. Панувала надзвичайна тиша. Всі завмерли і боялись поворушитися, щоб не пропустити жодного руху прекрасної актриси. А чого вартують її паузи! Ними Лариса Кадирова мовчки продовжує розмову з глядачем. Ми на її обличчі читаємо і розуміємо її образ, внутрішній стан. Згадала незабутнього Бучму, великого майстра паузи, якого бачила в Києві в свої студентські роки. І вона нічого не говорить, тільки дивиться на нас, і ми все розуміємо.
Я вражена і зворушена. Дякую акторці, дякую організаторам за фестиваль і за цю виставу. Це прекрасно, що почали фестиваль саме з неї!
ДАНА ДЕМКІВ - актриса Коломийського театру до часу його закриття (1962); керівник Народного ансамблю танцю «Покуття», заслужений працівник культури України, кавалер Ордену Княгині Ольги ІІІ і ІІ ступенів.
Ларису Кадирову знаю ще зі студентських років, коли вона працювала у Львові. Тоді було модно відвідувати театр, тож студенти-театрали знали весь репертуар театру ім. Заньковецької, де кожен актор був зіркою. І, навіть, у тому сузір’ї молода Лариса Кадирова вирізнялася яскравим талантом, красою, пластикою.
Вистава «Не плачте за мною ніколи» вразила правдивістю. З певного віку кожна людина починає готуватися до вічності - морально, фізично, чисто практично - щоб якнайменше клопотів залишити дітям та онукам, які хоронитимуть її. Героїня Марії Матіос приготувала не лише одяг, й труну. І в цьому, здавалось би, крайньо сумному ритуалі, знаходиться місце для гумору. Авторка-буковинка підмітила це, а актриса тонко передала цю народну філософію ставлення до смерті як неминучого фіналу життєвої дороги. І зал одностайно реагував на кожну репліку, жест, паузу актриси - то тишею, то сміхом, то сльозою…
Моновистава - непростий жанр. Зважитись на таку роль можуть лише великі актори. Лариса Кадирова - талант, яким пишаємося ми всі.
Особистим відкриттям для мене став спів пані Лариси. Не знала, що вона має ще й такий потужний голос, який непідвладний вікові ні акторки, ні її сценічної героїні.
ОЛЬГА ГАВРИЛЮК - член НСЖУ
Театральний фестиваль «Коломийські представлення» - це віха в культурно-мистецькому житті нашого міста. Стартував він з дуже серйозної моновистави Лариси Кадирової, з якою я знайомий ще від 1989-ого, коли пані Лариса провадила концерти нашої «Просвіти» в Києві.
Надзвичайно повчальна, потрібна людям вистава. По суті, це своєрідний заповіт людям, які вступають у життя. Без моралізаторства, без менторства. Звичайна собі жінка розмірковує зі сцени над життям, над стосунками між людьми, і ти ще рельєфніше відчуваєш, наскільки важливо бути на цьому світі людиною, берегти традиції предків, жити в любові й злагоді, не зловживати алкоголем…
Важко переоцінити й естетичне, і виховне значення таких постановок. А те, що вони доступні коломиянам, додає нашому прекрасному містові ще більшої унікальності, робить йому честь.
ВАСИЛЬ ГЛАГОЛЮК - голова ГО « Коломийське МРТ «Просвіта»
Як і Ларису Кадирову, так і Марію Матіос знаю особисто. Це помітні постаті на культурно-мистецькому полі України. Добре написаний текст Матіос отримав чудове втілення на сцені завдяки Кадировій, і глядачі, наскільки я спостерігав за залою, не залишилися байдужими. Це не просто вистава, це сповідь старшої літами жінки, вона не може не торкатися сердець і молодих, і людей з життєвим досвідом.Маю намір познайомити з творчістю Лариси Кадирової і глядача в Німеччині, - моновистава заслуговує того. Не лише українському, але й німецькому, взагалі європейському глядачеві варто частіше задумуватися над справжніми життєвими цінностями. І те, що над ними розмірковує звичайна сільська жінка, зайвий раз свідчить про високу моральну зрілість нашого українського народу.
ОЛЕГ СЕНІВ - режисер (Мюнхен, ФРН)
