В зеніті літа - 10 липня цього року старійшина творчої трупи Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича Людмила Євтушенко відзначить свій 80-літній ювілей. Перегортаю сторінки особової справи і перше, що кидається в очі - акуратним, каліграфічним почерком стисло виписана автобіографія, яка засвідчує:
“… Народилася 10 липня 1937 року в м. Богодухові Харківської області. В 1945 році пішла в перший клас середньої школи № 8 в м. Коломиї. Закінчила 8 класів і поступила до Коломийського педагогічного училища, яке закінчила в 1957 році. В 1966 році закінчила історичний факультет Ужгородського державного університету. Працювала в Коломийській школі-інтернаті (1957 - 1968). Потім - Заполяр’я (Нова Земля) за місцем служби чоловіка військового. Повернувшись до Коломиї, працювала в ПТУ №14 і, паралельно, реалізувала свій артистичний талант в драматичних гуртках і Народному аматорському театрі при РБК. З 1989 року незмінно в Коломийському академічному театрі.”
Співочий голос, блиск в очах, доброзичлива усмішка… Їй - 80!!! Але хіба це має значення?! Вона, прокинувшись вранці, дякує Богові, сонцю, світові за кожен подарований день в цьому земному житті. І нічого, що їх було вже так багато, але кожен новий день - неповторний, бажаний. Хочеться жити, хочеться дарувати людям позитив своєї присутності в цьому світі, ту невичерпну наснагу до життя і творчості, яку їй дарував Господь. Вона - актриса! Справжня! І в житті, і на сцені.
“Я люблю цю професію. Театр мені продовжує життя. Якщо б починати спочатку, напевно я б скоротила свій шлях до театру. Я б поступала не до історичного ВУЗу, а до театрального. А так свої уподобання і творчі задатки мусіла реалізувати паралельно зі вчительською роботою, аж поки остаточно справою мого життя став , його величність, театр. Перші свої творчі проби зробила ще будучи школяркою. Батько, зачудовуючись моїм співом, хотів мене бачити в консерваторії. Але не завжди доля складається так, що до мрії йдеш прямою стежкою. І в тому є і свої загадки Небесного Творця по відношенню до твоєї скромної персони. Він дає можливість кожному проявити всі свої задатки, реалізувати всі свої здібності. Вчительський фах і досвід не приглушили моїх театральних здібностей, але, навпаки, посилили їх певними педагогічними підходами, психологічними установками, які є дуже важливими для акторській професії. Та й, зрештою, я робила свою роботу з любов’ю, намагаючись кожен урок зробити маленькою прем’єрою. Я любила своїх учнів, вони відповідали взаємністю.”
Поринає в спогади, як в надзвичайно захоплюючу книгу життя - безмежну за географією і глибоку за сюжетом змісту. Від Коломиї до Заполяр’я; від скромної вчительки школи-інтернату, згодом - професійно-технічного училища, - до аматорки театру при будинку вчителя, потім Народного театру при районному будинку культури і, врешті решт, - артистки професійного, академічного театру. Свій акторський досвід почала набувати в драматичному гуртку будинку вчителя, яким опікувався, як керівник і режисер, світлої пам’яті, Володимир Рогужинський. До сьогодні пам’ятає роль Софії у виставі “Безталанна” і перше сценічне партнерство з Володимиром Романенчуком. Другим режисером стала Марія Агєєва: Вистава закінчена. Шанувальники творчості Марії Агєєвої завбачливо підготували величезний букет польових квітів: ромашок, волошок, маків, які вона дуже любила. А в Людмили Євтушенко - творчий дебют на сцені! Успішно зіграна роль! Агєєва з вдячністю підходить і цей букет, який був зібраний для неї, передає дебютантці. Зал підтримує такий жест режисера оваціями… Попереду ще буде багато квітів і аплодисментів, але ці, перші , запам’яталися назавжди. Це було визнання її артистичного таланту. І, звичайно, цей талант не міг залишитися поза увагою молодого, амбітного режисера, який прийшов до Коломиї, Дмитра Чиборака.
“Моїм третім режисером став молодий, енергійний випускник столичного ВИШу Дмитро Чиборак. Йому було - 20, мені - 40, - і так сталося, що театр пов’язав нас міцними узами Мельпомени до сьогоднішнього дня. Саме йому завдячую тим, що на сцені професійного Коломийського академічного драматичного театру ім. І. Озаркевича, практично, з часу відновлення його діяльності, і, з Божого благословення, зустріну свій високосний ювілей. Сьогодні коломийський театр - це мій дім!”
Вже на професійній сцені Людмилі Євтушенко вдалося сповна розкрити свій артистичний талант: і, немає значення, чи це серйозна драматична роль, чи роль казкового персонажу в дитячій виставі. До кожної ставилась з особливою відповідальністю. Намагалась не пропустити жодної дрібниці. Бажаючи вдосконалювати свою професійну майстерність, не чекаючи похвали, не соромилась після кожної вистави підійти і спитати в режисера, в колег по сцені, ба, навіть, в шанувальників - глядачів, що зроблено не так, де допущено найменшої неточності. Особливі творчі стосунки і приятельство пов’язали на довгий час з артисткою від Бога - провідною артисткою Коломийського театру Діною Жолобайло. За дивним збігом обставин, дні народження в обох співпадали. Як щирі подруги, могли поділитись своїми сумнівами і пошуками, порадити одна одній, підказати, оцінити, схвалити, або разом знайти краще вирішення своєї участі в тій чи іншій ролі, в тій, чи іншій мізансцені. З відходом Діни Жолобайло в позасвіти втратилося щось рідне, сокровенне, те, чого в душевному і сердечному сегменті не вдалось заповнити нікому.
Сьогодні Людмила Євтушенко - старійшина Коломийського театру. І вона з повнотою оправдовує цей свій статус перед молодою творчою трупою. Материнська любов, ненав’язливе наставництво, правдива людяність і доброта в ставленні до всіх і кожного; вболівання за спільну справу і постійне творче зростання театру, його перспективу - це ті основні чинники, які дають їй право гордитися своїм статусом.
“Що найбільше ціную в людях - це порядність. Не сприймаю пліток. Не можу спокійно реагувати на таку поширену в творчих колективах болячку, як інтриги і бесіди “поза очі”. Кажу правду в вічі, хоч інколи вона буває не солодкою.”
Стовідсотково позитивна натура - Людмила Євтушенко сприймає життя, як яскраву багатоколірну палітру, в якій, звичайно, переважають теплі, сонячні кольори. Уважна і педагогічно - прискіплива до кожного мовленого слова, культури спілкування, мовної грамотності,- вона веде оригінальні гумористичні денники, занотовані з окремих діалогів, кулуарних бесід, репетицій, гастрольних поїздок, - і щедро ділиться своїми записами зі всім колективом під час новорічних корпоративів. І це вже традиція! Всі з нетерпінням чекають почути в цих записах свої імена і разом потішитися своєю красномовністю.
Спілкуючись часто з молодими за віком людьми, ловиш себе на думці, що інколи в їхніх судженнях так багато нарікань, розчарувань, збайдужіння, безпідставного песимізму, якогось, аж надто цинічного, прагматизму, що мимоволі напрошується запитання: чи зуміла Людмила Євтушенко за такий вагомий життєвий відтинок часу вивести свою формулу життя?!
Дивлячись в її відкриті очі, що світяться глибиною життєвої мудрості, розумієш, що вдалося:
Правило 1. Не робити нікому зла!
Правило 2. Любити своє життя, цей світ, в якому Бог благословив Тебе жити, цей час. Любити людей і справу, яку робиш. Любити свій край, свою мову, свою родину і Батьківщину.
Правило 3. Навчитися розуміти мову своєї душі. Вона ніколи не зрадить. Вона стане мовою твого сумління і стане мірилом твоєї людяності. А це забезпечить тобі можливість завжди бути собою, завжди бути справжнім - і в житті, і на сцені!”
Ольга Руданець - керівник літературно - драматургічної частини Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича, заслужений працівник культури України.
