09 вересня 2016 р.
Тернопільський академічний обласний український драматичний театр імені Тараса Шевченка
Микола Коляда
“ЗА КРОК ДО ТЕБЕ”
драма
Сучасна драма Миколи Коляди «За крок від тебе» у режисерській постановці Олега Мосійчука (сценографія Григорія Лоїка), психологічно тонко відтворює драму ілюзій. Усі герої вистави справді перебувають за крок від реального щастя, але продовжують жити у полоні ілюзій, які й руйнують їхнє життя. А, може, рятують? Усі герої в чомусь нагадують нас, середнє покоління: ми також вже втратили ілюзії молодості, і це нас об’єднує у відчутті часу, і того, який минув, і цього, в якому живемо.
Вистава – це безперервний внутрішній діалог з глядачем, справжній театр думки, за яким ми скучили, задля якого йдемо на вистави, театр душі…
Фото Оксани РИЖУК-ТКАЧУК
ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ
| |
|
 |
Дуже приємно було дивитися виставу тернополян. Добре знаю режисера цього театру і його потенціал. Вистава вийшла цікава й багатопластова. Актори добре працювали в багатопластовому рівні, відтворюючи конфлікт поколінь. Режисер вдало віддав сцену й сподівання акторам, він дав їм шанс зіграти долю людини в різних ракурсах. І якщо на початках вистави думалося, що, можливо, щось варто було б скоротити, то пізніше зрозумів - так і треба. Режисер правий, оскільки треба все показати, щоб глядач міг зануритися в нашу багатогранну дійсність. Долі людей виглядають трагічними, але та любов, про яку вони постійно говорять, лише під кінець перемагає. Тому дещо задовгий час вистави себе виправдовує. Я вітаю свого колегу, бажаю йому творчих успіхів. Знаю, що в нього багато планів і задумів, тому щиро бажаю режисерові й тернопільському театрові успішно втілити їх у життя.
|
|
|
|
 |
Драматургія Коляди сучасна, гостра, вона порушує важливі морально-етичні теми. Однак ця постановка зайвий раз переконала мене в тому, що Коляда - дуже російський автор. Пересилити цей суто російський менталітет неспроможними виявилися навіть деякі вкраплення начебто української сучасності. Вистава розкриває завжди болючу тему батьків і дітей. Та не покидає враження, що вона належить учорашньому дню. Маю претензії до сценографії і надіюся хіба на те, що побачене нами - неповний варіант сценографії, що є в розпорядженні театру. Спостерігаємо нагромадження слабко пов’язаних одна з одною речей, нелогічності, глибинного психологізму не відчутно. Він заховався, цей психологізм, за гіпертрофованою акторською поведінкою. Усе побудовано на крикові, що руйнує тканину вистави. Відчуття штучності того, що відбувається на сцені, - це провина насамперед режисера, який не поставив акторам належного завдання. Велике запитання викликає й музичне оформлення вистави. Це що, Україна? Тут мала б лунати зовсім інша музика…
|
| |
 |
Трупу Тернопільського театру я добре знаю. Вона - активна й енергійна, їхній режисер Олег Мосійчук працює з ними добре й постійно. Що ж до вистави, тут проблема в драматургії. Сюжет довго, довго набирає обертів і дуже повільно розкачується. А потім усе йде по наростаючій у шаленому темпі. Тому в другій дії багато трагедії, сліз і всього іншого… Перші п’ятнадцять хвилин першої дії можна було відрізати, навіть не дивлячись. Зрештою, з першої дії можна було без жалю ще багатенько чого викинути. Також вважаю неякісним і текст п’єси, тобто діалоги. Слів у тексті багато, а смислу - мало. Тому, особливо на початку, практично нічого не відбувається і дія не рухається. Це затягує виставу і садить її темпоритм. У таких діалогах артистові немає що грати. Наприкінці першої дії, а потім у другій дії було занадто багато трагічного. Тому в постановці мали б бути якісь перепади. А в цій виставі вийшло так, що початок - затягнутий, а далі все спресоване. Причина цього невдала драматургія п’єси, яка заважає театрові створити якісну виставу без провалів.
|
