 |
Враження від вистави настільки наповнили душу, що зразу і багато не скажеш. Насамперед, дуже цікаве режисерське вирішення і унікальна акторська польська школа. Унікальна, бо це своя естетика, майстерність високого класу, поєднання вокалу, пластики. Образ надзвичайно цікавий. Ось ці образи білого ангела, чорного ангела, які супроводжують людей впродовж всього життя, і боротьба людини за життя - це основна ідея, стержень цієї вистави, - і передана вона дуже цікаво. Взагалі, настільки вона емоційно заражає людину, глядачів, що я б її назвав виставою-реквіємом за убієнними під час війни. І не тільки євреями, а й іншими національностями: і українців багато загинуло, і поляків багато загинуло під час цього гітлерівського Голокосту. І це настільки зворушливо, що важко передати в кількох словах. Треба це все осмислити і тоді вкласти, так би мовити, на полички у своїх враженнях, у своїй свідомості.
|
| |
|
 |
Польський театр - це театр дуже високої культури: сценічної, акторської, режисерської. Він перебуває ніби на межі - театру форми і театру слов’янського - душевного, театру почуттів. Вистава “Діти Іова. Вік ХХ” - наглядний взірець цього. Себто, простір - чорний кабінет, а чорний кабінет дає можливість виразно відчути акторську пластику, актор може прокреслити лінію свого характеру, свого образу в цьому просторі. Вся вистава вирішена в чорно-білих тонах: кольорово, символічно, в костюмах. В іпостасі стихій є тільки вогонь у цьому чорному. Вогонь, який горить, коли згорає життя, вогонь як символ духу. А загалом з вогнем треба дуже обережно поводитись, бо він дає можливість нашим багатим асоціаціям.
Мені дуже сподобались актори і те, як вони створили і передали цю композицію тонально. Дуже красиві голоси, молодий актор дуже пластичний. Йому легко даються перетворення з одного образу в інший, про що говорив Лесь Курбас. Дівчині я би побажала в зонгах бути дещо пластичнішою. В неї приємний голос і зовнішність, але можна дати в зонгах все так, як подає молодий актор. Це вже залежить від режисера.
В старшого актора чудовий голос, а всі разом вони створили дуже стильну виставу. Вони “мають вуха”, розуміють мову символіки, мову асоціацій, як, до речі, і польські глядачі. Приємно вражена і коломиянами, котрі теж відчули і сприйняли цей символізм.
Поляки створили музично-літературну композицію про трагедію єврейського народу. Я слухала - і моя душа плакала: а коли ж ми створимо щось подібне про нашу трагедію - і 33-го, і 47-го, коли мільйони українців загинули через страшний голод?..
|
| |
|
 |
Про цю виставу не можна сказати: хороша вистава, прекрасна вистава. Всі ці епітети не виразять змістовного наповнення і того враження, яке залишає вистава “Діти Іова. Вік ХХ”. Дуже скупими засобами сценічної виразності розкрито велетенський зміст: доля єврейського народу, і розкрито це так, що театр скеровує нас на роздуми, а не тільки на співпереживання. Виникає питання: чому ж так сталося, що саме цей народ став жертвою всесвітнього терору? Звичайно, відповіді ми не отримуємо, та це і не потрібно; важливо спонукати людину до роздумів. І жанр притчі, який вибрали наші польські друзі, якнайкраще підходить для цього. Вони не грають сюжетні перипетії, а ставлять питання: чому? Давня біблійна історія раптом оживає в сьогоденні…
Безумовно, це вистава високого духовного змісту, яка спонукає нас думати. Одразу згадуються інші притчі, які розповідають про те, чому цей народ,такий талановитий і розумний, був розсіяний по світу? Виникає не лише ненависть до їх гнобителів, а й роздуми: а чи не могло бути інакше? І це прекрасно, що театр наштовхує нас на такі роздуми.
Робиться це скупими засобами, які не відволікають від основного. І навіть не знаючи досконало польської мови, зал зрозумів суть вистави. Я особисто переглянув її на одному диханні і для мене вона могла тривати й далі. Ми побачили високий клас польського театру, який існує навіть у маленькому місті.
|
| |
|
 |
Польська театральна культура завжди на високому, я навіть би сказав, світовому рівні. Відчуваю сентимент до польського театру, оскільки й сам маю польське коріння. Щоправда, мови не знаю. Весь час, коли дивлюся роботу польських театрів, мені здається, що це - театральна Мекка з високою культурою, де все витончено й виважено. Я люблю такий театр. Вистава “Діти Іова. Вік ХХ” Жешувського театру є доказом цього, тут усе легко, елегантно, просто. Артисти чудово володіють гарною мовою, музичним рядом і від цього отримуєш насолоду. Це справжня театральна школа, школа мистецтва. Приходь, дивися, вчися. Висловлюю вдячність режисерові й акторам, бажаю їм міцного здоров’я і нових здобутків на мистецькій ниві.
|
|
|
|
 |
Дуже цікаво було дивитися виставу польського театру. Він має впізнаване творче обличчя, перед нами постала притча, метафора ідеї людиноненависництва. Тема знищення єврейського народу в історії знакова, її сприймаєш і як змагання між чорними і білими силами, між Богом і дияволом. У полі цієї боротьби опиняється людина, страждання якої режисер передає і завдяки музичному оформленню. Музичні вставки б’ють по емоціях глядача, змушують його залучатися до процесу співпереживання.
Загалом у стриманій брехтівській манері вистави “Діти Йова. Вік ХХ” найвищої оцінки заслуговує акторська робота. Дійство на сцені потихенько починає розкручуватися, досягає свого апогею, виходячи на космічні узагальнення. Мимоволі згадався мені Освенцим, де я була раніше і де зазнала жахливих душевних відчуттів. Лаконічними засобами актори домоглися того, що я наче знову пережила перебування в Освенцимі, зазнала почуття безвиході.
Для нас, українців, вистава польських акторів на тему Голокосту звучить надзвичайно гостро. Ми виносимо з неї не лише естетичні враження, але й несприйняття всякого насилля, війни і породжених нею смертей.
|
|
|
|
 |
У мене специфічні враження від вистави “Діти Іова. Вік ХХ” у постановці Жешувського театру, оскільки я не розумію польської мови. Звичайно, сама тема зрозуміла, а ось якісь конкретні речі - ні. Крім того, ця постановка - не зовсім вистава, а скоріше літературно-музична композиція. Оскільки тут весь смисл передавався через текст, а не через суто театральні засоби. А специфіка вистав у тому, що все має бути зрозумілим і без тексту. Тому не відомо, який саме жанр представили постановники, які ще й крім того не подбали про програмки для глядачів, де було б зазначено, що саме вони презентують. А загалом, у мене не має претензій до акторів, вони володіють хорошою дикцією, добрим ритмом, вони гарно співають. Однак, мені хотілося б, щоб вони співали без технічних підсилювачів. З їхніми голосами, це цілком можливо.
Зазначу, що літературно-музичні композиції зазвичай нудні, але польські актори зуміли наситити свою постановку енергетикою. І не зважаючи на те, що вистава здалася мені дещо задовгою, хвилин на п’ятнадцять, і в ній трохи запізно була поставлена крапка, мені не було нудно. Отже, резюмуючи, наголошу, що постановка не виправдала всього свого часу за смисловим навантаженням, але енергетично вона була насичена.
|
