07 вересня 2016 р.
Полтавський академічний обласний український
музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя
Іван Карпенко-Карий
“БЕЗТАЛАННА”
драма на 2 дії
Дія вистави розгортається в українському селі. Молодь збирається на вечорниці аби гарно погуляти, та саме там, через жарт і наговір виникає непорозуміння між Гнатом та Варкою. Так зароджується славнозвісний любовний трикутник, до якого раптово потрапляє сором’язлива, добра і щира Софія. Та не даремно в народі говорять: “На чужому горі щастя не побудуєш”, не склалося щасливе життя у жодного з героїв цієї історії. Гримуча суміш з пристрасті, ревнощів і гордині зруйнувала долі Варки і Гната, позбавила життя безневинної Софії.
Сучасний стиль постановки гармонійно поєднав стилізовані костюми і модерні танці з народними піснями етнічного гурту “Стрибожі внуці”, створивши при цьому справжній український колорит. Переплетення гумору з трагедією сюжетної лінії дозволяє глядачеві і сміятися, і співчувати водночас. 
Фото Оксани РИЖУК
ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ
 |
Сьогодні було дві вистави. Спочатку власне вистава, а потім була друга - вистава дружби і любові. Я люблю Україну, люблю наш народ, люблю Полтаву, гоголівські місця, люблю Полтавський театр. Багато спогадів з цим пов’язано. І я люблю тему, яку ще Шекспір зачепив, - тему віри, легкої віри в недобре. Ця тема дуже чітко проходить у Шекспіра через Яго, і тут ця тема зачіпляється.
Це така геніальна п’єса! Я стільки разів її бачила, і стільки разів дуже тяжко її охопити і дуже тяжко її провести, прокреслити цю лінію у просторі і часі, цю лінію і зради, і любови, і безвіри, і віри. Так що я рада, що і полтавці доторкнулися до цієї теми - по-своєму її висвітлили сьогодні. І я люблю коломийського глядача, який так сприймає, так любить те, що актори несуть зі сцени. Це неймовірно.
|
| |
|
 |
Я радий, що знову зустрівся з чудовим Полтавським театром, який давно знаю. Цей театр має великий потенціал. Якщо, скажімо, “Наталку Полтавку” вони ставили хрестоматійно, дотримуючись історичної постановки, то “Безталанну”, яка також належить до класики, вони зуміли поставити в сучасному руслі водночас зберігаючи народність. Усе, що вибудувано у драмі, підкреслює емоційну природу українського театру з його неповторним колоритом. Тому схиляю голову перед полтавцями і прочитання “Безталанної” у їхньому виконанні вважаю найкращим з усіх, які мені довелося бачити. Я щиро вітаю цей театр і бажаю йому нових творчих здобутків.
|
|
|
|
 |
Коли театр береться за класичний твір, важливо знайти своєрідне, оригінальне вирішення відомого сюжету. У виставі полтавців знайдено свій оригінальний хід, що дозволяє сюжетові не бути нудним. Відчувається щира психологічна основа, на якій діють персонажі, передусім головні з них - Варка, Софія і Гнат. Вдала сценографія, багатозначний образ моста. Маємо таким чином умовність і реальність, елементи села проектуються на задник і нібито виникає саме село…. До речі, коли на самому початку вистави Варка зустрічається з Софією на цьому мосту, режисер дає глядачеві зрозуміти - одній з них не жити, вони зійшлися на смерть.
Вразив образ Варки у виконанні артистки Тетяни Любченко. Здавалося б, це з тих жінок, що їх прийнято вважати фатальними. Але актриса дає цей образ у розвитку, і виходить, що Варка не фатальна жінка, а звичайна дівчина, яка заплуталася, думала, що пожартує і на тому стане. Випало ж їй стати вбивцею. За розвитком Варчиного характеру дуже цікаво спостерігати.
Гарна ідея режисера полягає і в тому, що він наклав цей сюжет на українську пісню. І сюжет, таким чином, висвітлюється й через пісню. Символічна фінальна сцена вистави з тим же мостом, який раніше то роз’єднувався, то переміщувався, існував як ще одна дійова особа. У фіналі міст з’єднався, Варка перемогла. Та чи втішила її роль переможниці?
|
| |
 |
Вистава “Безталанна”, безумовно, цікавий твір, зрештою, як і цікавим є акторський склад Полтавського театру і їхній режисер. Ця вистава надзвичайно видовищна й припаде до смаку сучасному глядачеві. Відзначу вигадливий зоровий ряд вистави, який вдало налаштований на сюжет. Режисер добре розгорнув і подав тему відьомства Варки. Адже зазвичай в інших постановках це проходить, так би мовити, на узбіччі й тоді глядачеві не зовсім зрозуміло, що ж там відбувається за сюжетом. Видно добру роботу балетмейстерів, вдало поєднано обрядовий момент, гарні пісні. Хотілося б, щоб пісні звучали наживо, але розумію, що на виїзді це складно. Хороший хід також полягає в тому, що детально розроблено драматичну частину і гумористичну також. Але є суттєве зауваження - було забагато Гнатової матері, особливо в другій дії, що створювало величезний дисбаланс і зіпсувало загальне враження від вистави. Сподіваюся, режисер врахує ці побажання і виправить ситуацію.
|
