| |
|
 |
Вистава викликала в мене дуже багато алюзій. Перша алюзія - це те, що наша хата тримається не на землі, а на жінці. Друга алюзія - це те, що я бачила, їздячи по Карпатах, заходячи в хати і бачачи ікони на склі - той примітив, який так цінується в світі в Руссо, в Піросмані. Саме це я побачила в триптиху на сцені, та дерев’яна розмальовка мені нагадаласаме оцей іконописний примітив. Цей примітив проведений і в костюмах,стиль вистави був дуже щільно зроблений. І я дуже рада за режисера Мирослава Гринишина, за театр, за акторів, тому що вони асамблево, жанрово були єдині. І це мені було дуже приємно відчувати, спостерігати, розкладати якісь моменти для себе, вчитися в якихось моментах для себе.
Сьогодні другий день фестивалю, і бачимо, які неподібні вистави. Себто український театр - цікавий театр, глибокий театр, і його треба наполегливо інтегрувати в європейську культуру.
Ви бачили, як усе енергетично було закручено? Темпоритм був правдивий, притаманний, ія дуже дякую колективу, низький уклін їм за те, що вони вперше вивели комедію Федьковича на кін українського театру. Тільки хороші враження про цю виставу, дай Бог театру сили і здоров’я! До речі, це єдиний театр, який робить фестиваль комедії, і самі вони вміють грати комедію, - а це, повірте, дуже тяжко!Через побут, через різні історичні події, що відбуваються, театр каже нам: все одно ми з вами, ми - для вас…
|
| |
|
 |
Це смілива вистава, вирішена в жанрі фарсу. І в цьому жанрі вона послідовна, точна і смілива за вибраними засобами виразності. Вони цілком відповідають жанру фарсу, в якому все можна робити! Тільки одні це роблять органічно, а дехто…Хоча тут переграти не можна, бо температура почуттів дуже висока має бути, і тоді шафа теж грає свою роль. І мене абсолютно це не шокує, навпаки! Бо це такий жанр.
Все-таки це театр ярмарковий, традиційний український театр. Це український фарс, в якому завжди є двоє ведучих. Вони є на початку і в кінці, у них вся справа, саме вони зав’язують весь сюжет. Ці молоді людитрошки губляться. Вони повинні бути як ведучі, починати як актори і бути як актори, а не як персонажі. Це моє побажання.
І вони це можуть зробити. Але там таке кохання, що треба з цим щось робити. І тут треба мати “серйозність” в лапках, і тоді ця шафа буде ще більш органічною… А вони інколи трішки губляться. Грають реалістично, просто літають по сцені, і по мізансцені все правильно вибудувано, і вони ведуть, спрямовують дію. Саме цього хотілося б побільше. Це закладено у виставі, але є можливість вдосконалення.
Я давно не бачив таких вистав самогральних, де актор може собі дозволити багато. Бо сучасний театр скутий, дуже раціональний акторсько-режисерськими побудовами. А тут - фарс, ігрова стихія. Сценічна природа фарсу непроста: він потребує також імпровізаційного хисту. Комусь це вдається більше, комусь менше, отут і перевіряється рівень майстерності.
У цій виставі прекрасний актор, який по ролі затинається, це він дуже точно робить… А я подумав, що можна було зробити з цього “па-па-па-па-па-ра-ра-па-па” (наспівує - Авт.). І так буквально в кожній ролі може бути фантазійне продовження, і актори могли б це зробити. Тобто вистава може вдосконалюватись. І повинна вдосконалюватись, бо це вистава для відпочинку, розради глядачів, для позитивних емоцій, яких так бракує сьогодні нам усім. Позитивне вирішення проблеми кохання: прекрасна проблема і прекрасне вирішення. Вважаю, що вистава вдалася по справжньому і викликає емоційне сприйняття.
|
| |
|
 |
Комедія у постановці Чернівецького драмтеатру “Запечатаний двірник” за твором Юрія Федьковича мені сподобалася за своїм стилем. Я назвав би її українським водевілем, суть якого в народності. Хочу відзначити добру роботу режисера-постановника Мирослава Гринишина й художника-постановника Андрія Романченка і, звичайно, талановиту акторську гру. Знову на сцені було видно зіграний акторський колектив. Хотів би відзначити головного героя - двірника, якого втілив актор Назар Кавулич, а також жіночу роль шевчихи, яку зіграла Ксенія Король.
Особливість цієї вистави у дотепності, у відсутності нав’язування якихось інтелектуальних ідей, а все це разом робить її природньою, легкою для сприймання й водночас сучасною. Вдало доповнює комедію чудове музичне оформлення у виконанні оркестру,гарний співакторів. Я і сам дуже люблю музичні вистави, тому щиро вітаю цей театр з вдалою постановкою і бажаю успіхів у подальшій творчості.
|
|
|
|
 |
У виставі чернівецьких акторів вражає, передусім, її сценографічне вирішення. Ідея з головним предметом на сцені, шафою, продуктивна, це цікавий зоровий образ, він створює добру можливість для акторської гри. Та й режисерові комедії сценографія, вважаю, неабияк допомогла у створенні вишуканої стилізації. Тому що це чистої води стилізація під давній театр, під традиції театру корифеїв.
Звичайно, жанр комедії, обраний муздрамтеатром ім. Кобилянської, - це благодатний жанр, у глядача він майже завжди знаходить розуміння. Тим більше коли лунає жива музика, багато вокалу і танців, весело побудовані мізансцени. І навіть легко провести паралель з сучасними речами. Хіба не викликають у нас певні асоціації хай і дещо гіперболізовані образи сільських виборних епохи Юрія Федьковича?
Хоча я звернула б увагу на надмірне тяжіння творців вистави якраз до гіперболізації. Цим не грішить хіба Шевчиха (артистка Ксенія Король), гра якої принесла мені естетичне задоволення. Вона стовідсотково відчула манеру стилізації, зіграла філігранно, я б навіть назвала її зіркою сцени.
|
|
|
|
 |
Комедія “Запечатаний двірник” - передусім для глядача, а не для критика. Переглядаючи комедії, я зазвичай не сміюся, просто якось так складається, навіть, якщо смішно. А ось на цій виставі я щиро сміялася й для мене це стало справді великим показником. Хочу наголосити, що ця комедія - важкий жанр, оскільки сюжет п’єси простий і все відомо наперед.
Отож, за відсутністю складної інтриги, увагу глядача має тримати добра гра акторів, темп і ритм, які вони завдають. У цій комедії актори тримають шалений темп. Тому хочу зазначити, що актори перебувають у хорошій робочій, фізичній, а найголовніше - творчій формі.
Тут також видно добрий акторський ансамбль, а це свідчить про те, що театр перебуває в чудовому стані. Як на мене, зіркою вистави був актор Микола Гоменюк, який зіграв Зуха. Він не впав у шаблонність, він “витиснув” усе з цієї ролі, але водночас не перетягнув на себе всю увагу глядача й залишився в ансамблі.
Ще хотілося б відзначити роботу оркестру, учасники якого разом із диригентом Володимиром Шнайдером, немов також грали у виставі, підтримуючи емоціями події на сцені. Я отримала задоволення від перегляду вистави і вдячна акторам, які так яскраво й талановито працюють у жанрі.
|
