“Коломийські представлення”. День четвертий. Київський театр В.Завальнюка “Перетворення”. Фото-звіт та висновки експертів

“У виставі Шекспіра прекрасне враження від гри дівчини, що виконувала роль блазня. Вправна актриса, такий наповнений образ… Однак цей одяг графа Глостера… Що за чудернацькі тапочки? Що за штанці? Молодика в сучасній куртці ще можна зрозуміти, проте Глостера - аж ніяк.”

 “400 років тому Шекспір почав писати п’єси. Це був єдиний драматург на всі віки, який поєднав реальність із душею людини. Ба більше, закрутив це все у такому конфлікті, вирі, якого накрив думкою, що людина починає думати та розуміти, що вона є в цьому житті, світі і що світ є у ній. Якщо взяти історію постановки - це дивовижна історія. Нам дали чорний простір, на якому відбуваються події - це я обожнюю в театральному мистецтві. Дуже чітко видно актора. ПРОТЕ, якщо є чорний кабінет, якщо є актор без сценографії, то цей же актор повинен бути високим професіоналом. А якщо в нього каша в роті, не чути, що він говорить, якщо не володіє пластичністю, не може накреслити лінію в просторі. У виставі були символи і образи, які мені сподобалися. Були й інші цікаві знахідки, але чомусь все це не торкає душу і не болить.”

“Володимир Завальнюк каже, що будь-яка вистава є експериментальною і я з цим твердженням також погоджуюся. У будь-якій виставі є експеримент, незалежно від драматургічного матеріалу. Режисер народжує свій задум і це унікально. Виставою “Король Лір” підтвердив свій експериментальний підхід.

Вистава доводить думку, що акторам не потрібно декорацій та інших допоміжних речей. Можна вийти і промовляти текст. Можливо, через мінімум сценографачного оформлення він запропонував глядачеві вслухатися у шекспірівський текст. Інша розмова вже про те, хто як цей текст промовляв. Еклектика у костюмах теж говорить про те, що це п’єса на всі часи, країни і верстви населення.

Це чистий театр представлення. Коли актори дивляться на своїх персонажів зі сторони і не проникаються глибоко переживанням. Емоційного відгуку вистава у душі не знайшла.”

“Володимир Завальнюк - це режисер пошуку. Режисер, який все життя вкладав свої сили та душу в мистецтво, і ось про нього заговорили як про майстра своєї справи та неординарну особистість. Актори його театру серйозні професіонали. Ці люди віддаються роботі на повну, вони є фанатами своєї справи. Мене безумовно тішить, що випробування Шекспіра впало саме на театр “Перетворення” та центру цих людей, які займаються пошуком. І як на мене, пошук вдався. Адже чимало режисерів ламають голови над тим, як подати Шекспіра глядачам.

Звичайно ми можемо багато говорити про декорації: вистачало їх чи ні. Утім те, що режисер дав можливість людям замислитися над конкретнішим, дав їм “невиключеність”, яке так багато вартує та відверту знаковість є набагато важливішим.”

“Прочитання… я не побачив позитивного змісту, найперше про що я подумав це те, що ця вистава повинна викликати співчуття до короля Ліра. Єдина хто справді грає по Шекспіру - це Корделія, вона нічого не може змінити і хоче допомогти батькові. Загалом передбачалось,що сюжет знають всі, хто прийшов на “Короля Ліра”, особисто я не побачив єдиного цілісного змісту окрім статичних мізансцен, чому вони весь час перебувають на сцені?.. Я не прочитав цього режисерського ходу. Він хотів показати трагедію так, як ніхто до нього не робив.

Що ж я нового зрозумів… я так, скажімо, глядач спокушений, мене не легко здивувати, але ці люди, що прийшли, що ж вони нового взяли для себе, який гуманний зміст цієї п’єси? Я сам дуже довго не міг зрозуміти хто є хто, а коли розібрався, виникла думка: “А чого він так дивно себе веде?” Ну є і такі театри, епатажні. розраховані на шокування.

Загалом, я розчарований недостатністю змісту цієї вистави, всі ці образні, метафоричні мізансцени самі по собі цікаві, але позбавлені глузду. Скажімо. людина говорить одне, думає інше, а робить третє, в цьому полягає уся складність психологічної людини. А зрештою, ця вистава - урок, що Шекспір не така вже проста річ”.

“Це нове режисерське бачення, тлумачення спектаклю “Король Лір”. Я би назвала це не виставою, а художнім читанням драми Шекспіра. Мені подобаються експерименти, але цей експеримент заради експерименту… Він нічого не несе вражаюче нового. Навпаки, цей спосіб читання Шекспіра відволікає від самого сюжету. Важко оцінити гру акторів.

Заслуговує на увагу гра актрис, які грали ролі Корделії і Блазня.

Можливо, у режисера і був хороший задум, але невдале втілення. Шкода, що замість того, щоб отримати задоволення від перегляду вистави, ми напружували увагу, щоб розгадати загадки режисера. Досить запитань “чому?”, на які ми так і не отримали відповіді.”