Афіша

Неділя, 26.11.17


13:00 - м.Коломия театр. А. Шиян "Івасик - Телесик" Казка

18:00 - м.Коломия театр ( Прем’єра ). за п'єсою Ольги Кобилянської "У неділю рано зілля копала" драматична легенда


Вакансії у театрі:
- художник-оформлювач;
- художник з освітлення;
- буфетник (кухар);
- машиніст сцени (підсобний робітник)

- начальник електроцеху

 

 

Адреса театру: 78200, Івано-Франківська область, місто Коломия, вулиця Вічевий Майдан, б.7

Телефони для довідок: (03433) 47844; 50441

e-mail: kolteatr@gmail.com

Усі новини

З Ніжина театр повернувся з нагородами

2017-11-14 14:15:07

У Чернівцях прощалися з видатним буковинцем Василем Селезінкою

2017-11-13 19:10:26

"Гуцульський рік" отримав диплом "Краща вистава" на фестивалі "Золоті оплески Буковини"

2017-11-02 10:05:28

Коломия історична. Перший театр у Галичині та залізниця через центр міста

2017-10-28 10:20:59

Своєю автентичністю та магічністю вразила чернівчан вистава "Гуцульський рік"

2017-10-26 17:45:25

Містерія "Гуцульський рік" одна з топових у продажу на фестивалі "Золоті оплески Буковини" 2017

2017-10-19 10:30:05

На "Подільській ляльці" у Вінниці коломияни покажуть виставу "Дерев’яне диво"

2017-10-07 10:05:45

Коломийські представлення”. День третій. Закарпатський обласний український музично-драматичний театр імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв. Фото-звіт та висновки експертів.

2015-09-10 15:00:40
В.Шершун
за мотивами драми І.Карпенка-Карого ”Безталанна”

 “ПРО ЩО ПЛАЧУТЬ ВЕРБИ”

музична драма на 2 дії 

Режисер постановник, автор версії - заслужений артист України Василь Шершун
Сценографія - лауреат премії ім. бр. Шерегіїв Людмила Бєлая
Режисер з пластики, балетмейстер - Віктор Бабука
Музичне оформлення -  Надія та Микола Петруні
 
Українські верби - носії вікових інформацій. Це можна збагнути, якщо торкнутись їх стовбура, чи крони, вслухатись в шелест - шепіт…
Верби вміють радіти за щасливих людей і вміють гірко плакати над загубленими долями.
 
У 2015 році І.К. Карпенку-Карому виповняється 170 років від дня народження. Митці закарпатського театру вирішили влаштувати видатну постать сценічною версією “Безталанної” - “Про що плачуть верби” (автор, та режисер - постановник - заслужений артист України Василь Шершун).
 
Пропонується глядачу драма - відгомін, у постановці якої багато сучасної пластики (балетмейстер - Віктор Бабука), використані найкращі композиції гуртів “Даха Браха” та “Перкалаба”, співи Іларія, Юліана… Сценографія від Людмили Бєлої підкреслює оригінальність прочитання.
 
    
    

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

    

 

        “Те, що нам показали в середу ужгородці, - це свіжий підхід до класики. Серйозна робота, відчутно, що всі зайняті в ній – відповідальні люди. Хоча досвід акторів різний, виконавиця ролі Варки, наприклад, щойно починає свій творчий шлях. Цікаве сценографічне вирішення, сучасне музичне оформлення. Це витвір мистецтва, його потрібно сприймати таким, яким він є. Хоча факт постановки спектаклю в залах музею не звільняє від необхідності органічного проживання своєї ролі кожним актором. Страждання, переконана, має бути аристократичним, випливати з душі. Як мені сказали, свою виставу ужгородці щойно випустили, вона ще свіжа, тож буде рости.”

 

           ”Під час перегляду вистави я відчула, що мені, мабуть, дуже багато років. Лишилося дуже багато спогадів. Лишилося позаду спогади хутора Надія, щемне відчуття геніальності сім’ї Тобілевичів, які були аристократами духу. Театр імпульсував у світ інтелігентністю. Я згадую грецьку актрису Папатанасю, яка грала Антігону. Я вперше побачила сьогодні на сцені можливість іншого погляду на нашу класику. Мені думалося прогрецьку трагедію, тому всі хлопці і дівчата могли бути хором, який чує, передчуває, пророкує. Це можна було зробити, була така можливість.

           Про пластику. Ми маємо слідкувати за тим, як тримати наше тіло. Дуже добре треба вивчати пластику, щоб не дозволяти розпускати себе в пластичних моментах, бо інакше ти себе розпускаєш емоційно, ти розпускаєш себе в мудрості, в розумі і те, про що хотів розповісти нам режисер. Те “про що” якраз нівелюється фіналом, коли все здригається у тобі, потім пішли віночки, танці, опускається і піднімається вінок на ту саму висоту, чого не мало би бути. І все розповзається. Режисер сам себе розписує.

Щодо звукоряду, то сюди вривається еклектика. Бо якщо включили праслав’янський спів, то не можна пов’язувати з моментами 20-их років.

           А що є верба? Верба - це гнучкість. Вона - не плакальна. Верба породила мавку. Тарас Шевченко - це верба.Мені шкода, що обидві хороші актриси, особливо Софія, часто-густо підміняють емоційний сплеск на невідповідну пластику, їм її дають. Правий був Пітер Брук, який писав, що часто ми безграмотні в тому, що є жест, рука, пальці. Ми часто не розуміємо яким є жест благання, а що є жест заперечення. Ми, на жаль, ідемо за тим, що дав нам хореограф. Так має бути не завжди. Треба деколи у супротив, бо тільки актор відчуває свою органіку.

          Все ж я хочу привітати цей театр, бо багато з ним пов’язано також спогадів.”

 

   

           ”Вистава Закарпатського театру, як не дивно, є прикладом для мене майже ідеальної вистави. У будь-якій класичній п’єсі кожен режисер шукає якусь свою тему. Багато бачила різних інтепритацій цього твору і щоразу була інша тема. Тут я зрозуміла тему: як інша негативна людська думка може вплинути і зруйнувати життя людей, як людина не захищена перед думкою інших людей.

           Режисер небанально підійшов до вирішення класичного твору в поєднанні з пластичним втіленням режисерської думки і вдалим музичним тлом, на якому все відбувається. Воно змогло гармонійно з’єднати класичний, поетичний дух з сучасною інтерпритацією. Завдяки вдалому музичному матеріалу вистава зазвучала по-новому, не архаїчно, не занудно. Режисер зумів знайти хитку грань між сучасністю і класикою. Мені було цікаво спостерігати за вишуканим небанальним пластичним малюнком.

          Все виглядало дуже просто, завдяки гармонійності. Наприклад, сцена двох весіль, коли вони в людському колі, яке весь час їх контролює і впливає на них, псує їм життя. Режисер показує нам: нема інших, це ніби-то їхнє весілля, яке не сталося. Ця трагедія зорово гарно вибудувана.

          Я рада за театр, що має тепер у своєму репертуарі таку виставу. Це можна назвати проривом у сучасне театральне мистецтво.”

   
 

 

           ”П’єса Івана Карпенка-Карого “Безталанна” є славнозвісною, я бачив багато різних інтерпритацій. Ця не гірша, але й не краща. Є музика, нове прочитання, пластичність, ритм тощо. Утім я відчув недопрацьованість вистави, її невибудовану до кінця ритміку. У кожній постановці повинні існувати кульмінація та розв’язка, яких в цьому випадку бракує. Актори грають дуже розбіжно, казкові образи разом з побутовими не дають “злитності”, цілісності. У плані стилю треба єдності. Якесь недовершення, що заважає дивитися і насолоджуватися. Є моменти опущені режисером, проте є куди рухатися та чого вчитися, чого я від щирого серця бажаю Закарпатському музично-драматичному театру.”

 

   

        “Я цілком підтримую задум режисера. Так прочитана п’єса, це цікаве рішення і, мені здається, цілком правильне. Вона сучасна, адже в наш час багато вчинків, які здійснені за безконтрольністю емоцій, така вже наша молодь. Гра акторів хороша, але інколи не вистачало душевності, яка була в оформленні, у музиці і в режисерському задумі; хотілося щоб усе це відбилося і у грі акторів. Я задоволений тим, що мені довелося споглядати різні варіанти і погляди в п’єсах про кохання, в різних його проявах.”

   

           ”Про що плачуть верби” - вистава про силу кохання, безперечно цікава, видовищна, заслуговує на існування. Цікава сценічна версія, режисерське бачення. Старий, але цікавий прийом: вистава у виставі. Заслуговує уваги сценографія, хореографія. Плавно поєднані і язичні традиції і віра в Бога. Вистава вражає. Але… Перша частина перевантажена галасом і метушнею… В другій дії невиправдано довготривалі мізансцени. Сподобалась гра артистки в ролі Софії. Хотілося б бачити кращу гру артистів в ролі Гната і його матері, яка явно перегравала.

               Не зовсім правильно складена програмка вистави.”

 

 

 
 

               ”Вистава ужгородського театру дуже сподобалася. Там є погляд на матеріал, є цілісна концепція. Цікавий, стильний погляд на класичний сюжет, за що режисерові плюс. Та й музичне оформлення цікаве, хореографія захоплює. Актори, відчувається, грають щиро. Але… У насиченій хореографії, зорієнтованій на язичницькі мотиви (як і зорієнтована на них уся вистава), трапляються певні зриви. Часом рухи танцюристів вибиваються зі стилю, іноді вони нагадують канкан, іноді - сучасні еротичні композиції. Тобто бракує стильового осмислення. Таких зривів небагато, та вони помітні в загалом хорошій виставі.

              Тепер стосовно виконавиці ролі Варки. Це складний психологічний сюжет, образ Варки несе і жіноче, і чисто відьмацьке начало, тут поєднано реалізм і міф. Щоб нести ці два начала водночас, виконавиці не вистачає поки що досвіду. Її Варка в кожній конкретній ситуації або жінка, або відьма.

              На закінчення скажу, що я вперше зустрілася з цим творчим колективом. Зустрічі рада, сподіваюся, що бачимося ми не востаннє.”

 

 

Tweet