“Коломийські представлення”. День п’ятий. Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської. Фото-звіт та висновки експертів

“Більш ніж комедія - так визначив жанр вистави сам театр. Що може бути більш ніж комедія? У цьому випадку це може бути іронія. Якби театр підійшов з іронією до вирішення цієї драматургії, яка написана в жанрі комедії дель арте з характерними і типовими рисами і персонажами, то вийшов би глибокий твір. Те, що іронія тут була потрібна і режисер думала в цьому напрямку зрозуміло. Завершення вистави і фінальна сцена пародії на “Титанік”, який повинен затопитися і забрати із собою комічних персонажів. Можливо, це було б думкою, але до неї треба було підвести. Нам же показали надто гіпертрофовані ситуації. У цьому випадку комедійність вийшла у комікуванні. Дуже обережно поводитися з гумором “нижчим від пояса”, тому що можна скотитися до смакових речей низького штибу.

Любов Скрипка, крім режисури, винайшла музичне оформлення для вистави. Мені здається, що у музичному оформленні використані музичні теми, які дуже пов’язані з точними фільмами, з творчістю Філліні, вони впізнавані. Чи є сенс долучати такі відомі музичні теми до вистави? Для мене музика мало співвідносилася з тим, що відбувалося на сцені.

Єдиними вдалими персонажами, які тримали тему іронії, які могли допомогти зробити цю комедію легкою “смачною”, це були два персонажі з комедії дель арте: (!!!!!!!). Режисер спочатку спробувала піти правильним шляхом. Це була вистава у виставі. Вони програвали своїми персонажами реакцію на події на сцені якнайкраще.

Пластичний матеріал, який йде протягом всієї дії вкрапленими сценами, він виглядав як дві окремі вистави. Коли пластика не виникає дії органічно, як продовження дії, а як вставний номер, це ознака того, що глядача хочуть тільки розважити.

Дивлячись таку гротескову комедію, я подумала, що це міг би бути якийсь експеримент для режисера, якби зіграти комедію як серйозну п’єсу. Те, що ми бучили сьогодні на сцені, люди так не спілкуються у житті і не розмовляють, а якби цю комедійну ситуацію зіграти серйозно, то може вийти щось цікаве.”

“Яскрава, динамічна вистава, гарне оформлення. Але мені видається, що гротеск - це найскладніший жанр… це те саме, що йти по натягнутому канаті - один невірний рух, невірний жест і вже воно не сприймається. Якщо судити по реакції залу, то, вочевидь, якісь попадання були. Мені, наприклад, було не смішно. Ще хотіла б відмітити гру актора, який мені дуже сподобався і, як на мене, найбільш попав у жанр - це виконавець ролі директора банку Микола Гоменюк. І ще от трішечки бухгалтер Миронів(!!!!!) грав, якого втілив Віктор Барановський. От ці актори якось привертали увагу, їм хотілося вірити і були вони якраз у такому комедійному жанрі… більш-менш, а решта… ви бачили.”

“Легка комедія - важкий жанр. За зміст не сховаєшся, треба грати легко і бути задоволеним собою, тоді можна захопити зал. А тут ще й гротеск, такий гострий гротеск.

В мене немає ніяких запитань до режисера, мені дуже сподобалася режисерська робота. Робота художників, музика - все дуже добре.

Що стосується трупи… Гротеск - жанр, який не кожен актор може опанувати. Гротеск це або воно в тобі є, а якщо немає, то я не знаю чи можна це виховати. З тієї трупи, яка була на сцені, готові до цього жанру (гротеску) тільки двоє акторів: сеньйора Мироні і директор банку. Інші… Якби я добре знала всю трупу і бачила ще їхні гротескові роботи, то я б сказала, що вони не дуже вдало зіграли тут, не схопили отой нерв, не вхопили гротескову фарбу. Я просто не знаю, чи властивий акторам цей жанр, чи ні.

Тому я так обережно скажу, що сьогодні в жанрі працювали тільки двоє акторів, інші працювати не те що погано, вони були не в жанрі. Легкості та феєричності бракувало.”