Леся Українка
“ЛІСОВА ПІСНЯ”
драма
Режисер-постановник - Олег Жюгжда (Білорусь)
Сценографія - Леся Лучко
ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ:
Мавка - з. а. України Наталія Орєшнікова, Олена Пишка
Лукаш - Дмитро Малий
Перелесник - Микола Карпенко
Лісовик - Андрій Опіок
Русалка Водяна - Світлана Кобзиста, Світлана Котик
Русалка Польова - Елла Григор’єва, Тетяна Сударєва
Куць - Павло Проданюк
Дядько Лев - Андрій Опіок
Мати Лукашева - Елла Григор”єва, Тетяна Сударєва
Килина - Світлана Кобзиста, Світлана Котик
“Той, що в скалі сидить” - Павло Проданюк
Потерчата : Павло Проданюк, Елла Григор’єва, Тетяна Сударєва
Злидні: Павло Проданюк, Микола Карпенко
Соло на флейті - Аглая Жюгжда
„Лісова пісня” у виконанні закарпатських лялькарів звучить як поема екстазу. Саме тут розгортається дія, навіть дійство, мегнетичне, захоплююче і попри широку відомість твору Лесі Українки - непередбачуване. Зовсім по новому, без хрестоматійної театральщини звучить текст геніального твору, красивої трагічної лісової казки про те, як цариця ліса Мавка покохала простого селянина. Чари ліса не змогли відірвати людину землі від його повсякденної роботи і Мавка гине.
З виставою „Лісова пісня” колектив театру прийняв участь у: ХІІ Міжнародному фестивалі театрів для дітей „Інтерлялька-2010” (м.Ужгород, 2010), дипломом „За кращу жіночу роль” нагороджена актриса Наталія ОРЄШНІКОВА; Всеукраїнському фестивалі „Ні, я жива, я буду вічно жити!” (м. Львів, Україна, 2011); Всеукраїнському фестивалі вистав за п’єсами Лесі Українки (м. Луцьк, 2011), Диплом лауреата премії ЛМВ НСТД України „Галицька Мельпомена”.
ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ
 |
“Від зворотної вчорашньої вечірньої вистави, то режисер Олег Жюгжда подає цікавий сценічний матеріал для митців театр. Театр - це, власне, цілісна позиція та цікава режисерська концепція. Цей режисер, зміг побачити у драматичній поемі те, що трудно побачити рядовому читачу чи простому глядачу. Власне його вистави завжди парадокс, з його рішенням “Лісової пісні” можна погоджуватись чи не погоджуватись. Вона може викликати масу суперечень і тверджень, що вона нелінійна, несюжетне прочитання Лесі Українки. Висновок, це щось абсолютно своє і немає відношення до автора. Власне, режисер Олег Жюгжда і відрізняється тим, власним нетрадиційним баченням. Він дійсно бачить щось таке, яке можна часом назвати цинічним, але співставляє поезію і буденність. Ми поважаємо його через переконання, що класика справді є вічною. Однак важливим є відчитання алюзій, які доводять, що режисер - це окрема професія. Вона має своє бачення, своє розуміння, які виходячи з цього матеріалу швидше є поштовхом, а ніж сюжетним, лінійним чи традиційним прочитанням. Ми можемо сказати, що ця вистава є одна із найсуперечливіших, найнетрадиційніших у практиці театру. Театр живий, котрий пропонує нам, власне, такі підходи до прочитання класики. Навіть, якщо ми її не сприймаємо, але її сприймає митець і переконує нас у тому, що це його вистава, це його розуміння і бачення матеріалу. Митець є доказовим у цій виставі. Він переконує нас у своєму і робить це правдиво. Театр “Бавка” є справді експериментальним і цікавим для нас.”
|
 |
“Я маю ностальгічну ноту до Івано-Франківська і до його дорослого і лялькового театрів, до імені Марійки Підгірянки, яке він носить.
Щодо вистави, то вона світла, у ній є несподіванки. Разом з тим мені бракувало цілісності. Якщо у звукоряді виставі були мотиви карпатські, мелодії Східної України, мені б хотілося це бачити і візуально, тобто це мало б бути у костюмах. Сильно бракувало несподіваної пластики. І звичайно фінал… Він фінал чи не фінал?”
“Мене ця вистава підкорила. Леся Українка була предтечею екзистенції в українському театральному мистецтві. Камю, Метерлінг, Гауптман, якому вона поклонялася, якому вона перекладала. Вона розуміла, що український театр має виходити на європейську сцену. Так як ми зараз хочемо вийти на європейську арену, ми хочемо жити в колі європейських країн і мислити, передчувати як європейці. Про це мріяла Леся. Коли вона в 1911 році, за два роки до смерті, за десять днів написала “Лісову пісню”. Вона вже не могла сидіти і напівлежачи вона її написала як мрію про те, що має бути гармонія між стремінням до високостей духом і тим як людина живе і мислить себе на цій землі. Вона мусить любити землю і вважати на неї, вважати на те, що на ній живе, що на ній росте. Вона мусить не топтати землю, а ходити по ній. Вона має дивитися на зорі, які є на небі і мати моральний закон собі самій. Ось це “Лісова пісня”. Мене підкорила “Лісова пісня” наших колег, тому що коли я дивилася цю виставу, я згадала, що у Латинській Америці один художник, який закохався у твори нашого Т.Г. Шевченка, намалював його так як неофіти, в які входить щось велике і геніальне. Він намалював його як дерево. Для нас це було дерево пізнання, древо нашого роду. Це зробила людина, яка непричетна до української культури. Те, що закарпатці зробили у своїй виставі мені нагадало це древо. Цей терновий вінець, якому піддавалися люди, коли вони переставали мати моральний закон у собі самому. Цей терновий вінець, то нависав над сценою, то він спускався… Дивовижна пластика акторів. Візуальна частина, сценографічна частина, звукоряд і мелодика, з якою вимовлялися слова Лесі Українки – це все співпадало з етичним і естетичним відчуттям сцени. Мені сподобалося.” |
 |
“На виставі “Лісова пісня” лялькового театру “Бавка” я подумала, що твір Лесі Українки якнайкраще можна втілити у ляльковому театрі, бо ця його природа, коли нібито природні сили, космос, вища сила керує людьми і їхніми долями як маріонетками, то це найбільше дотично до лялькового театру. Дуже цікаво вигадав форму знаний режисер Олег Жюгжда, який творить метафоричні об’ємні вистави за думкою, за втіленням. Це настільки гармонійно, що до нього не виникає ніяких питань. Дуже гарна атмосфера вистави, яка вирішена у білому кольорі, в стилістиці декадансу, салону. Це дуже вишукано. Можна сказати, що дух того часу живе у цій виставі. Рояль, на якому відбувається дійство – це сценографічний образ прекрасного, образ мистецтва. Коли забиваються цвяхи у рояль, то ми розуміємо метафору знищення культури і мистецтва. Від цього людина може перетворитися на вовкулаку. В теж дуже глибока думка, зроблена надзвичайно вишукано. Ця вистава глибока і цікава, здатна розкрити сакральний смисл і сакральний сенс драми Лесі Українки.” |
 |
|
 |
“Саме прізвище Жюгжді вже гарантує успіх виставі. Це режисер непересічний, це режисер з власним творчими обличчям, з власною позицією і у нього немає вистав прохідних. Я бачив у його постановці Шекспірового “Макбета” у театрі ляльок (!), - то була вистава. З приводу “Лісової пісні” - ця робота займає особливе місце в серці режисера. Я це знаю. Від створив Мавку не просто як екзотичний персонаж, а як людину-максималістку, яка ставить перед життям, там само і перед своїм коханим найвищі максимальні вимоги. Ну і тут прекрасно показано, що Лукаш не витримує цього максималізму. На його думку, світові рекорди не можна ставити щодня… він спробував піднестися над собою, але щодня так жити не може… У результаті він втомлюється і зраджує Мавку… зовсім не тому, що розлюбив, а тому, що більше так не може. Це є в задумі Лесі Українки, це я побачив і у прекрасній виставі Жюгжді.” |
 |
|
 |
“Це дивовижна вистава дивовижного театру і дивовижного режисера. Це той випадок, дуже рідкісний, на жаль, в українському театрі, коли ви можете дивитися будь яку виставу цього театру і ви будете абсолютно задоволені. Ви будете у захваті. Це я вам гарантую. Режисер зумів зробити, а актори зіграти надзвичайно цікаву річ. Складна структура вистави, багато прошарків і все загалом абсолютно цілісне. Насправді це дуже важко зробити. Найбільше мене вразило коли Килина, щоб прикрасити свою оселю, забиває цвях у рояль(стіну) і струни інструменту звучать, плачуть… Абсолютно простий прийом… В мене все тремтіло, я плакала… Якщо ви не бачили цієї вистави, то зробіть усе, щоб її побачити!” |
Більше інформації про фестиваль на http://teatr.kolomyya.org/kol_presentations/2014/
