Ганна Цибань
“ЦАРІВНА КВА-КВА”
музична казка-гра
Режисер-постановник - Влад Шевченко
Сценографія - Н. Ніколаєвська
Режисер із пластики - С. Мельник
Балетмейстер - Світлана Мельник
Музичне оформлення - Євгеній Кулаков, Г. Гладков
ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ
Цар Веселун - Сергій Озерянко
Старший Царевич - Дмитро Денисенко, Сергій Магазій
Середній Царевич - Тарас Краюха
Молодший Царевич Іван-дурень - Геннадій Продайко
1 Невістка - Людмила Повар, Ольга Філатова
2 Невістка - Наталія Кожухаренко
Царівна Ква-Ква - Анна Харченко
Кощій Безсмертний - Тарас Краюха
Баба-Яга - Ольга Чернявська, Анна Харченко
Метелик - Ольга Озерянко, Світлана Закірова, Олена Марфіна, Ірина Продайко, Євгенія Цекот
Вистава за мотивами народної казки “Царівна-жаба”. П’єса Ганни Цибань, пісні Евгена Кулакова, фінальна пісня на музику Г. Гладкова.
Залучаючи дітей до співтворчості, актори розігрують відомий сюжет про царських синів, які за допомогою сагайдаків і стріл подружжя собі шукали. У старших синів - дружини, як дружини, а у молодшого - жаба. Та виявилося - пощастило найменшому, але за щастя своє поборотися треба. Весела, жвава і дуже добра казка. Адже навіть Баба Яга і Кощій у ній не страшні, а “гламурні”, ще й душевно співають.
На юних глядачів чекають веселі ігри і подорож у світ анімації. За допомогою новітніх проекційних технологій діти потраплять у казкову країну ілюзій і чарівних перетворень.
ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ
 |
“Для дітей працювати найважче, це загально відомо. Я йшла з певною насторогою, адже це Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. Гоголя. Цей театр працює для дорослого глядача. Ставлення акторів, котрі працюють у дорослому театрі, у виставах для дітей є дещо не характерне для справжнього дитячого театру: це якась гра, “сюсюкання”, загравання, це часом навіть не розуміння дитячої психології. Мене завжди це настрожує, коли дорослий театр грає дитячу виставу. Це завжди складно. Це складно з огляду на те, що це інша специфіка театру,зовсім інший рівень розуміння і порозуміння з глядачем. Власне, в цьому контексті мене приємно здивувала вистава “Царівна Ква-Ква”. Тут не було зневаги до дітей. Тут було дуже серйозне ставлення до своєї професії. Вдало підібрана ігрова модель театру, де вони бавляться у цей театр, але роблять це чесно. На мою думку, це було прозавдання режисера. Дійсно серйозний інтерактив. Вони могли відмежуватися, але від цього вистава тільки б програла. Натомість актори постійно контактували з дітьми і врешті-решт володіли цією дитячою аудиторією. Полтавський театр взявся за казку, він вдало працює з акторами-універсалами. Я можу сказати сміливо, що цей театр дуже живий. Їхні актори універсальні: вони вміють працювати з дітьми, вони жваві, виразна пластика, створюють характерні образи засобами ігрового театр. Я приємно вражена виставою. Однак, у мене є певні зауваження до естетики театру, зокрема, до костюмів. Сценографічно ми побачили елементи ілюстрації, за залишковим принципом. Художник по костюмам частково недопрацював. Ми всі маємо пам’ятати, що дитина передовсім хоче чесності”. |
 |
“Я маю ностальгічну ноту до Івано-Франківська і до його дорослого і лялькового театрів, до імені Марійки Підгірянки, яке він носить.
Щодо вистави, то вона світла, у ній є несподіванки. Разом з тим мені бракувало цілісності. Якщо у звукоряді виставі були мотиви карпатські, мелодії Східної України, мені б хотілося це бачити і візуально, тобто це мало б бути у костюмах. Сильно бракувало несподіваної пластики. І звичайно фінал… Він фінал чи не фінал?”
“Для чого люди приходять у театр? Люди приходять у театр, тому що йде живий обмін енергією залу, публіки, акторів, емоцій, думки. Колись Станіславський сказав, що треба для дітей працювати краще ніж для дорослих. Те, що я сьогодні побачила, коли діти були не тільки учасниками. Вони посилали свої емоції, свої думки. У цьому великий плюс цієї вистави. Що би хотілося побажати? Більш цікавої пластики, більш цікавого візуального вирішення у смислі декорацій, але вигадка тут є: вони використали цікаві світлові ефекти. Актори завжди підуть за режисером і за думкою. Треба, щоб вони повели за думкою. Курбас наполягав, що актор має бути мудрим Арлекіно. Мудрий Арлекіно – це актор, який точно знає, передчуває і сам працює над тим, що буде. Арлекінство полягає у тому, що ти володієш голосом, інтонацією, тілом, звукорядом. Хочу звернутися до акторів театру, новітнього театру, експериментального театру, театру конструктивного, про який мріяли Леся Українка і Лесь Курбас – це кшталт європейського театру, себто мудрості і арлекінства.” |
 |
“По-перше, Полтавський театр, можливо, використав гарну ідею - інтерактивної вистави, щоб задіяти дітей у дійстві. Вона тут зруйнувала саме дійство, бо якщо герой в образі виходить з сценічної дії і спілкується з дітьми, це, можливо, дітям цікаво поплескати у долоні, постукати ногами, але для маленького глядача зруйнувалася структура казки, вистави. Я думаю, що діти лише запам’ятають як вони стукали, кричали, а самої казки, її суті і моралі діти не знайдуть. До речі, це сталося від того, що надзвичайно проблематична пластика героїв, музичний матеріал, спів записаний фонограмно, тому що коли негативний персонаж співає у казці приємним голосом, це розбиває правдивість образу. Взагалі, всі ці образи схематично згадані. Король не робить драматичного, психологічного спрямування своєї ролі. Йому треба сказати, що цей хліб поганий і він навіть не доходить до того, щоб його спробувати, а потім вже зіграти результат того. Він відразу грає результат. Така схематичність свідчить про те, що у театрі до цієї вистави підійшли спрощено у тому плані як її запропонувати глядачам, тому і вийшло, що актори, граючи результат, не сподіваються на співучасть душевну, а тільки на співучасть зовнішню. Звісно, вона має успіх, але якщо говорити про серйозний твір, то є багато запитань.” |
 |
“Залишаюся прихильником дитячого театру. В якому розумінні? Мене так навчали: для дітей треба грати як для дорослих, тільки краще. Я не можу сказати, що актори погані, чи ще щось… Сьогодні, в час театрального, технічного прогресу ця еклектика мене зовсім пригнітила. Присутність відео під час вистави було не допомогою, а відхідом назад. Склалося враження, що було назбирано звідусіль по трохи, але жодного відношення до театру, як виду мистецтва, не мало. Мені не зручно про це говорити, адже це колеги, це титанічна праця, але це було ні до чого. А це загравання з глядацьким залом? Така собі інтерактивність. Це не та активність, це паплюжить смак театру. Загравання із глядацьким залом це вже вчорашній день. Куліси одні, на задньому плані відео, згодом якийсь танок, ніби палац, а позаду ще якесь відео на додаток ….це так виглядає жалюгідно. Актори пластичні, талановиті, але все це направлено не так. Краще б вони цими зусиллями поставили нормальну казку, як свого часу Станіславський поставив “Синюю птицу”. Це була серйозна річ і актори не перебільшували, не говорили як у мультфільмах… Мені прикро та соромно, що я був присутній при витраті величезної енергії та коштів…, а воно “в пусту”. Ніхто не відкриває для себе нових ідей в дитячій творчості. Я за нормальний, серйозний театр. Театр повинен забути ці старі штампи і грати як для дорослих, але краще!” |
 |
“Прекрасна, добра казка, яка викликає співчуття до людей, які творять добро і нормальне ставлення до тих, хто творить зло. Цей театр виконує свою функцію безпосереднього зв’язку з глядачем і цей зв’язок природній - діти стають співучасниками дійства. Тому воно й так сприймається – наївно, проте мудро. І поки що ця робота є моїм найбільшим враженням від фестивалю.” |
 |
“Як згадувала раніше, основним критерієм успіху дитячої вистави є реакція маленьких глядачів. І ми з вами бачили, як вони реагували, як вони із задоволення брали участь у грі. Це дуже щира вистава-гра і діти відчували цю щирість. Я й сама отримала неймовірне задоволення, спостерігаючи і за грою акторів, і за реакцією у залі. Тут навіть немає бажання шукати якісь режисерські недоліки. Цьому колективу хочу побажати тільки успіху!” |
 |
Це справді дитяча вистава, це було видно по реакції дітей. На початку зал був шумним, але актори взяли його в руки. У дитячій виставі потрібно вміти захопити глядацький зал і вони це зробили. Мені сподобався інтерактив. Ось ці моменти спілкування із залом були добре вмонтовані в сюжет. Дуже цікаво. Здалося, що було трохи забагато затягування сюжету. Саме в ці моменти зал втрачав цікавість. Але актори швидко реагували. Інтонація, інтерактивні прийомі збалансували ці затягування.” |
Більше інформації про фестиваль на http://teatr.kolomyya.org/kol_presentations/2014/
