Напруженість суспільно-політичної ситуації у країні не налякала організаторів престижного українського театрального фестивалю “Мельпомена Таврії” — Херсонський муздрамтеатр ім. Миколи Куліша. Його творчий колектив на чолі з директором, незмінним президентом фесту Олександром Книгою, зібрав театри з України, Угорщини, Латвії, Португалії, об’єднавши всіх актуальною нині думкою про єдину і цілісну нашу країну.
Окрім перегляду вистав, відбулися музичні вечори, відеопокази, флеш-моби, доброчинні дитячі акції… На відкритій Green-zone пройшли творчі зустрічі з акторами та режисерами — Ларисою Кадировою, Ігорем Сиговим, Дмитром Богомазовим, Олександром Мельником, відбулися читання п’єс сучасних драматургів — білоруса Андрія Курейчика, українців Тетяни Іващенко та Анатолія Крима.
14 афішних вистав за емоційним впливом розділилися для мене на два творчі напрями.
Яскравою актуалізацією сюжетів вирізнялися роботи господарів — Херсонського театру ім. Миколи Куліша. Режисер Влада Бєлозоренко у виставі “Весілля Свічки” Івана Кочерги події минулих років — боротьбу українського народу за вогонь свічки, тут символу волі, — переносить у простір Майдану, який став для наших сучасників знаковим місцем протистояння народу та влади.
Історія римського прокуратора, який скарав Ієшуа на смерть у виставі “Понтій Пілат” за М.Булгаковим, постановником Сергієм Павлюком трансформувалася в реалії сталінських репресій. Тема безправ’я, беззаконня та беззахисності людини перед владою проводиться режисером жорстко, натуралістично, з відвертими алюзіями. Присутність живих стихій: води, вогню, землі підсилюють відчуття ідеальності високої біблейської притчі, максимально наближеної до реалій життя.
Немов у потойбічний світ потрапляє головний герой “Мертвих душ” Гоголя. Обличчя персонажів вистави Миколаївського українського театру драми та музкомедії (режисер І.Славінський) присипані білим тліном понівечення власних душ. Не життя, а суцільний банкет, презентація власних убогих талантів. Як символ глузування — пластикові тарілки у руках панства вищого світу.
Земля в однойменній виставі Ольги Кобилянської Коломийського українського драмтеатру ім. І.Озаркевича (режисер Д.Чиборак) стає предметом розбрату. Брат убиває брата… Епічний лаконізм цієї сценічної оповіді дає можливість глибоко відчути трагедію роду Івоніки та спроектувати її на сьогоденні події. Не менш асоціативні події вистави “Білоксі-блюз” Н.Саймона Дніпродзержинського муздрамтеатру ім. Лесі Українки (режисер Олександр Варун), яка розповідає про підготовку до війни молодих солдатів. І хоч це американські хлопці, але паралелі очевидні.
Протистояння особистості та режиму — вічна тема. У “Малюнку Пікассо” Д.Хетчера Португальського Театру міста Брага (режисер Е.Толентіно) — це особистість геніальна, але від цього не менш уразлива. У психологічному дуеті художника та співробітниці гестапо актори Анна Бусторфф і Руї Мадейра в камерному просторі програють детективну історію створення шедевра генія, який нацисти вирішили публічно спалити.
Пластична драма Т.Шевченка “І мертвим, і живим, і ненародженим…” Криворізького театру “Академія руху” (режисер О.Бєльський) стала візуально-пластичним гімном творчості Кобзаря, уславленням величі України, образною думкою про те, скільки ж ще Україні та її народові нести хрест розбрату і протистояння.
Квінтесенцією сценічної розповіді про себе став моноспектакль “Політ” Андріса Буліса (режисер Г.Поліщук). У власному тексті, поєднаному із текстом Клима, актор здійснює подорож у своє дитинство. На очах глядача народжується мистецтво, яке переходить у життя, а життя стає театром.
На зіставленні культур і відносин Сходу та Заходу будується інтрига вистави “Ідзанамі” Тетяни Іващенко (режисер С.Павлюк). А в “Дуже простій історії” Марії Ладо Дніпропетровського театру “Віримо!” (режисер В.Петренко) люди та домашні тварини “перевіряються” на свою душевну висоту.
Про складні переплетіння людських доль, ефемерність почуттів, парадоксальність міри бажаного та дійсності, розповідається у п’єсі майстра психологічного театру Т.Вільямса “Скляний звіринець” Національного театру ім. І.Франка (режисер Т.Аркушенко).
Вершиною акторського існування став психологічний дует Олексія Вертинського та Станіслава Боклана у виставі “Загадкові варіації” Е.-Е.Шмітта Київського Молодого театру (режисер Андрій Білоус). Вистава відзначена винагородою “Мельпомени Таврії” як найкраща.
Попри майже воєнний стан у нашій країні, музи Фестивалю “Мельпомена Таврії” не мовчали. Всі його учасники зробили свій творчий внесок до ідеї єднання країни, необхідності миру, загального розуміння. І надовго в серцях у всіх залишиться той емоційний момент, коли багатометровий прапор України на майдані розгорнули сотні рук.
