Вистава Омського державного Північного драматичного театру імені М.О.Ульянова
Антон Чехов
“КОШМАР”
сценічна версія оповідань А.П. Чехова “Кошмар”, “Вороги”
Режисер - Костянтин Рєхтін
Сценографія - Володимир Сафронов
Режисер з пластики - Ірина Горе
Музичне оформлення - В’ячеслав Курткін
Фото з вистеви можна переглянути тут.
ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ
 |
Роман Іваничук: “Новелістика Чехова – дуже психологічна. Епізоди, зображені у виставі, я би хотів накласти на розуміння сучасного життя: їхнього чи нашого. Я цього не побачив. У другій частині вистави йдеться про бідність, про допомогу, про егоїзм. Можливо, воно відображає російську дійсність, але не думаю, що це було б актуально у нас.
Цінність приїзду Омського театру не у їхній виставі. Це перша спроба не війни, яку провадить Путін (економічну, митну та інше), а єднання культур. Мені це дуже імпонує. Москва є потенційним історичним ворогом України. Так було колись і Путін провадить досі таку політику. Він всіляко намагається образити нашу націю і нашу державу. А от Омський театр подолав 4 тисячі кілометрів для того, щоб пізнати наш народ і переконатися, що тут нема головорізів, які вбивають росіян лише за те, що вони росіяни. Навпаки наші гості побачили, що ми приймаємо їхнє мистецтво. Вони полюбили нас, якщо вірити їхнім словам, а я вірю! Наші також сприйняли їх такими, якими вони є: добрими людьми, які хочуть мати культурний контакт з Україною. У цьому є великий сенс сьогоднішньої вистави.” |
 |
Ніна Бічуя: “Чехов – надзвичайно витончений, часом незрозумілий і його важко прочитати. У Чехова соціальна тема не є домінантною, вона доволі рідко зустрічається. Ми побачили, що у виставі вона була висловлена абсолютно відверто, відкрито і прямолінійно. Це – рішення театру. Вони кажуть: “Так! Людям погано. Люди голодні і живуть так само, як жили за часів Чехова”.
Це не той Чехов, якого показує театр Заньковецької, коли виїжджає на “Меліховську весну”; це не той Чехов, якого грає українець. Чехов є близьким до України, тому що він наполовину українець. Гоголівської трагедії з цього приводу у нього не було. Накладання елементу і відчуття українськості у Чехова присутнє. Його персонажі не завжди є суто росіянами, але у виставі ми побачили, що у режисерському вирішенні та у грі акторській вони є дуже російські. Мені цікаво, чи справді їм так голодно, погано і страшно? Інакше вони б не привезли таку інформацію про те, що відбувається. Це не задля Чехова привезено, щоб показати яким він був чи яким його сприймають тепер. Вистава “Кошмар” є задля них самих. Це є їхній внутрішній крик. Видно, що актори молоді, ще недосвідчені. Цікавою є символіка в оформленні. Довгі рукави – це як птахи, які хочуть кудись полетіти, але не можуть і залишаються у тому страшному побуті, у клітці”. |
 |
Надія Кукуруза: “Перекласти прозу на мову сцени надзвичайно складно, і режисер впорався з цим блискуче. Виявляється, що про моральні вади суспільства не завжди потрібно кричати зі сцени, можна робити це інтелігентно, по-чехівськи. Це вражає…Стискається горло. І найголовніше для мене – сценічна мова. Так, були підзвучки, але кожне слово філігранне. Актори ведуть глядача за собою без будь-якого натиску. Тепло, м’якість, делікатність ідуть від самого режисера і пронизують всю виставу. Вищий пілотаж. Нам є чого навчитися”. |
 |
Микола Данько: “Можна сказати тільки три слова про виставу: вишукано, благородно і правдиво!” |
 |
Юрій Мельничук: “Констянтин Рєхтін знайшов дуже цікавий спосіб, як подати матеріал - епічним шляхом. Йому вдалося об’єднати два оповідання актуальними і болючими як для російського,так і для українського суспільства темами: совісті, чесності перед собою, відповідальності за свої вчинки перед Богом. Ці питання вічні і дуже цікаво передані в сучасній манері Омським театром. Я вітаю колектив з хорошою роботою, мені було приємно спостерігати за російської акторською школою.” |
 |
Алла Підлужна: “Інсценізувати будь-яку прозу – дуже важко. Особливо психологічну, з найтоншими нюансами, з дуже детальним і прискіпливим дослідженням людської душі, як це робив Чехов. Тому тут цікавий той режисерський прийом, за допомогою якого він вирішив перетворити прозу на сценічний твір. Форма викладу через розповідь, не через дію, дуже важка річ. Актори чудово вписалися в режисерську конструкцію, було дотримано чистоту прийому. Чудово, що в усьому був мінімалізм: в сценографії, в стриманості рухів. Але за зовнішньою стриманістю пульсує психологізм, який вони достатньо передали. Проте, чистота прийому була дотримана не до кінця. Вони почали діяти через глядачів, чітко давали установку умовності того, що відбувалося. І тут раптом з`являлися побутові речі, які не вписувалися в структуру умовності. Не може бути справжнім стакан, чай і булочка. Це зруйнувало модель умовності.
Була присутня монотонність і бездіяльність. Акторів не можна звинувачувати, бо вони дотримувалися задуму режисера, але ж ми хочемо, щоб було більше дії. Я дивилася виставу і розуміла, що така гра притаманна російській школі театру і не характерна українській. Спектакль виконав основне завдання – показав, що людська природа незмінна, і характери головних героїв ми легко впізнаємо й сьогодні. |
 |
Лариса Кадирова: “Я дивилась виставу і думала, чому серед всіх п`єс взяли і показали студійну роботу? Чому вони підняли цю проблему в наш час? Значить щось негаразд в нашому царстві, якщо такі проблеми нам кошмарами сняться, якщо в наш час ми піднімаємо проблему голоду, голоду духу, не тільки шлунку. Про що це говорить? Я сиджу і думаю: “А у нас все гаразд?”. |
 |
Людмила Томенчук: “Дуже приємні враження. Хороша вистава, стильна вистава. Мені дуже сподобався режисерський хід. Безумовно, він мав бути, тому що взяли прозу, взяли драматургію. Те, що вони взяли спів, взяли звук як такий, звук голосів – це чудово. Звук може передати ті тонкі речі, які є в Чехова. Це цілісна вистава.” |
 |
Людмила Шевченко: “Те, як сприйняли цю виставу, свідчить про те, що вона й досі актуальна, порушує проблеми, характерні і для сучасного суспільства. Все дуже цікаво, дуже яскраво зроблено. Дівчата, які співали, задавали тон, темпоритм, створювали атмосферу. Дуже добре, ще звертаються до прози. Цікава режисерська та акторська робота. Умовно кажучи, навіть коли було двоє акторів, сцена була заповнена, тому що вони стояли окремо, спілкуючись через зал.” |
Оцінка глядачів: 
4,4
