Минулої недiлi у Коломийському академiчному обласному драматичному театрi iм. I.Озаркевича вiдбулася прем’єра. Зi сцени оповiдали “Таїни сiльського цвинтаря”. Феєрична прем’єра мала великий успiх у глядачiв, якi вщент заповнили залу. Актори грали, здавалося, на одному подиху, адже дiйство було подарунком, зокрема, одному особливому чоловiковi - провiдному артисту театру Захарiю Новицькому. Того дня на сценi вiн зустрiчав свoї 60 лiт.
Пан Захарiй - артист-самородок, як про нього говорять колеги, непересiчно творча особистiсть. Вiн сконцентрував у собi такi риси як професiйна вправнiсть i творче завзяття, завдяки яким упродовж свого творчого життя cтворив близько 100 сценiчних образiв. Були для нього в цей день i вiтання представникiв мiської i районної рад. Але як митцевi, одержимому улюбленою справою, мабуть, найкращим подарунком стали гучнi оплески наприкiнцi вистави, у якiй вiн зiграв головну роль.
Назва вистави - “Тaїни сiльського цвинтаря” - погодьтеся, iнтригує. Вгадується тут i щось тужливе, i щось задерикувате, щось буденне i , якщо хочете, трiшки мiстичне. Отож поволi присмерк на сценi розвiюється, i першими на сценi, побiч хреста, могил i ритуального реманенту, з’являється двiйко поciпак. Вони зовсiм не нiяковiють у цвинтарному оточеннi, а навпаки, влаштовують парубоцьку веремiю з кукурiканням i прикладанням до пляшки й одразу провадять дiю в легковажному тонi, якого дотримуватимуться й iншi дивакуватi персонажi, якi постануть перед глядачем згодом. Серед таких i сiльський “сахарозаводчiк”, який переважно “пiд мухою”, i це спонукає його, за словами iншого героя, “латкати нелюдською”, тобто росiйською, мовою; i столичний вихiдець iз села, який розгорнув на цвинтарi “будiвництво”: “А може, я времянку тут хочу поставити”, на що йому у вiдповiдь: “То й входини, сподiваюсь, вiдбудете незабаром; лiкар, який безпосередньо зiзнається: “Я завжди наголошую - щоб лiкуватися в наших лiкарнях, треба мати кiнське здоров’я. I на нарадi питаю - лiкуватимемо? А здоров’я його витримає?”
У такому бурлескному гармидерi минають днi на сільському цвинтарi. Де б, здавалося, тут взятися людинi з характером, який пасувало б примiряти на себе в день ювiлею пановi Захарiю? A онде вiн – дiд Микола – промовляє статечно, наче в душах i серцях спiврозмовника читає, але також зi спiвчуттям, як от до жiнки, що вiдвiдує могилу сина, все життя якого пропустила, працюючи за кордоном. Приходять до нього всi, кого торкнулося горе, - просять могилку викопати покiйниковi. Звертаються наче до гробаря, а насправдi чують слова фiлософа, мудреця. Тихим голосом, скрушно хитаючи головою, вiн якщо й дорiкає, то, здається, не людинi, яка чинить зле, – усе це болячки нашого суспiльства, нiби чується помiж його слiв.
Цей центральний образ вистави викликає в уявi знайомi образи провидцiв, вiд найдавнiших часiв, навiть Дантiвський Вергiлiй як провiдник у свiтi душ заблудлих спадає на думку. Але чим особливо пiдкорив цей персонаж – це те, який вiн земний, свiй, чоловiк, як вiн запанiбрата зi щоденними нашими клопотами. Автентичнiшою, суто українською обертається нарештi його харизма в такому традицiйному за стилем епiзодi як його зустрiч i розмова з кумом. Удвох iз Зiновiєм Симчичем вони влаштували, як на мене, справжнiй майстер-клас акторськоїi майстерностi. У кiнематографi невелику, але влучну роль зiркового актора називають камео. Як на мене, це камео Зiновiя Симчича та епізод, зiграний двома майстрами коломийської сцени, були дивовижнi - характерна роль кума Iвана, жарти, якими обоє так вмiло жонглювали, те, як з пiвслова розумiли та пiдхоплювали реплiки один одного, наскiльки невимушено, елегантно вони зiграли “дуетом” - аж цiкаво стало: чи то пан Захарiй так добре розумiє пана Зiновiя, чи дiд Микола - кума Iвана? Молодшому поколiнню “озаркiвчан” є на кого рiвнятися, тож було радiсно спостерiгати як вдався зiграний “парубками” “мiстичний” епiзод з розпиванням “потойбiчної оковитої”.
Постановка свoїм успiхом також завдячує тому, як вмiло її жартiвлива, бурлескна складова збалансована витриманими у добротному драматичному стилi розмiрковуваннями над минущiстю людського життя та вдячнiстю тим, хто переступив грань цвинтаря у потойбіччя, у пам’ятi прийдешнiх поколiнь. Адже, за словами ще однієї дійової особи – “покійної” Марії Фельдман, яка “воскресла” перед самим її похороном (її зіграла Людмила Євтушенко), – доки пам’ятатимуть нас люди, доти ми житимемо, навіть після смерті.
За чудову нагоду знайомства з натхненно зiграними дiйовими особами пiсля прем’єри дякували авторовi оповiдок - вiдомому громадському дiячу, публiцисту, головi українсько-канадського благодiйного фонду “Свiт для дiтей”, меценату та шанувальнику театру Мирону Лисаку; Iгору Юзюку, керiвнику лiтературно-драматургiчної частини коломийського театру, автору 6 п’єс та численних критичних статей на театральну тематику, який адаптував першоджерело для сценiчноi постановки, та, звичайно, режисеру Володимировi Мартищуку, всiй постановчiй групi та акторам театру - виконавцям ролей у “Таїнах сiльського цвинтаря”.
Варто, можливо, додати, що актори гратимуть “Таїни…” і в іншому складі. Тож не пропустіть появу Захарія Новицього також у ролі кума Івана, з вуст якого жарти так і сипляться, а Зіновій Симчич знову ж таки складе йому “пару” як дід Микола. Отож до зустрічі в в храмі Мельпомени.
