Все, що відбувається зараз навколо славетного театру корифеїв - Кіровоградського академічного українського музично-драматичного театру ім. М.Л. Кропивницького – скидається на злий жарт: без зазначення будь-яких причин, без врахування думки колективу, без належних юридичних підстав звільнено директора театру Михайла Ілляшенка.
Колектив Коломийського академічного обласного українського драматичного театру імені Івана Озаркевича здивований такою брутальною поведінкою владних інституцій Кіровоградщини і занепокоєний подальшою долею колективу театру.
В озарківчан з театром М. Кропивницького склалися дружні, творчі відносини. У вересні 2011 року, коломияни були учасниками 41-го Всеукраїнського фестивалю театрального мистецтва “Вересневі самоцвіти”. Трагедія “Boa constrictor” за твором Івана Франка була добре прийнята кіровоградським глядачем. Задоволеним залишився колектив і прийомом, який влаштували господарі фестивалю. Відчувалася впевнена і вміла рука організатора – директора театру Михайла Ілляшенка. В жовтні 2011 року, кіровоградці стали учасниками нашого фестивалю – третього Всеукраїнського театрального фестивалю «Коломийські представлення». На суд коломийського глядача було представлено величну і масштабну роботу – драматичну поему «Гайдамаки» Тараса Шевченка. Вистава сподобалася глядачам, журналістам, театральним фахівцям, про що свідчать численні відгуки:
http://teatr.kolomyya.org/news/item/40505
http://teatr.kolomyya.org/news/item/40304
http://teatr.kolomyya.org/news/item/40309
В зв’язку з цим, хочеться відзначити, що кіровоградці привезли на фестиваль найбільший колектив – 70 осіб. З точки зору «правильного і ефективного» менеджменту крок дещо авантюрний – це ж які розходи поніс театр? Однак, мистецтво – це не тільки скупі розрахунки, отримана матеріальна вигода. Це, ще й думки, ідеї, які хочеться передати, це ще позиція, яку необхідно висловити, це ще емоції, якими варто поділитися. Не знаємо, чи хтось більше зробив у минулому році для зближення Кіровоградщини та Прикарпаття, як наші найдавніші театри України. І в цьому велика заслуга Михайла Ілляшенка.
Хочеться нагадати прописну істину: театр зруйнувати легко, будувати важко – інколи для цього потрібно титанічна праця цілих поколінь. Прикладом може слугувати історія нашого театру, заснованого священиком Іваном Озаркевичем в 1848 році і закритому радянською владою, як збудник націоналізму, в 1962 році. Відновлений, в 1989 році, професійний театр, протягом всього цього часу тратить неймовірні зусилля для відродження театральних традицій краю. Не хочеться вірити, що непродуманими діями, легковажністю, чиїмись амбіціями буде зруйновано славетний храм Мельпомени в Кіровограді – український за духом і змістом. Боже, упаси нас від цього!
Від імені колективу
директор театру Дмитро Чиборак
