— Скажу відверто, я підходив до роботи над постановкою п’єси з певним острахом, бо не дуже добре знаю смаки української публіки, — зізнався режисер-постановник вистави “Мораль пані Дульської”, прем’єра якої відбулась у неділю, Мірослав Сєдлєр.
Можливо, режисер трохи скокетував, адже досвід, хоч і невеликий, роботи з українськими акторами у нього вже є: ставив у Тернопільському театрі виставу “Танго” за п’єсою Славоміра Мрожека (у постановці були задіяні як українські, так і польські актори).
Але нас тут цікавить, звісно, вистава “Мораль пані Дульської” польської письменниці Габрієлі Запольської.
Образно кажучи, вистава звучить, як злагоджений оркестр під магією диригентської палички. Але “палички” у виставі нема, як нема й самого “диригента”. Усі дійові персонажі внутрішньо відчувають ритм і темп, заданий режисером.
Даремно Мірослав Сєдлєр хвилювався, чи тема, задана у виставі, сколихне почуття українського глядача. Можливо, він гадав, що голови сучасних українців засмічені виключно політикою і ми по горло ситі “виставами” у залі засідань Верховної Ради. Але ж ні. Тема, порушена у “Моралі…”, є актуальною для будь-якого цивілізованого соціуму: міщанство, ця тиха короста, яка роз’їдає тіло більш-менш матеріально забезпеченого обивателя.
…Пані Дульська (артистка Любов Моцок), яко павучиха обплела павутиною свій сімейний клан. Вона скупа, шахраювата, обмежена, підозрілива, — принаймні, так ця мотрона змальована польською письменницею. Однак режисер дещо зм’якшив контрасти, наблизив сюжет до реального життя, де крайнощі трапляються рідко. У виставі пані Дульська не є монстром, а скупа вона й підозрілива, бо самотужки мусить піклуватися про добробут сім’ї. Не так просто сповідувати широкі погляди, коли в тебе на шиї сидить апатичний, здитинілий чоловік (арт. Зіновій Симчич) та трійко проблематичних підлітків — дві норовливі школярки (артистки Олена Сердюк, Любов Сидорук) і синок з натурою далеко не ангельською (арт. Василь Швець).
Панові Дульському сімейні клопоти й дріб’язкові чвари давно “по-барабану”. Він навіть не хоче тратити сили на спілкування — обмежується жестикуляцією. За час усього сценічного дійства цей вайлуватий добряк вимовив-випалив тільки одну фразу: “Та най вас усіх шляк трафить!”
Нерви в усіх поступово нагріваються і буквально тріщать у кульмінаційній частині вистави, коли пані Дульська дізнається, що її служниця (арт. Марія Катеринчук) зачала дитину від її синка.
Як у таких випадках буває у міщанському болоті, — проблема вирішується “полюбовно” за допомогою грошви. Пані Дульська попросту відкупилася від служниці. І всім одразу стало спокійно й затишно. А зметикувала дати справі такий хід родичка Дульської пані Юлісевичева.
Мовлячи про пані Юлісевичеву, хочеться відзначити переконливу гру артистки Надії Комарової. У цій ролі спостерігається творче зростання артистки (сконцентрованість, зібраність, виразність образу без метушливості).
Ну і гріх не відзначити головну героїню пані Дульську з подачі артистки Любові Моцок. Глядача підкупила природність гри, без крену в бік гротеску, чи згущеного негативу.
На прес-конференції, яка відбулася після прем’єри, артисти, як одну з причин успіху вистави, виокремили позитивну енергетику самого творчого процесу, харизму режисера. Мовний бар’єр успішно подолано спілкуванням на одному регістрі (“я знаю, що ти від мене хочеш, ти знаєш, на що я здатний”).
Кілька слів про режисера.
Мірослав Сєдлєр є директором, режисером і актором театру в місті Ельбльонг. У приватній розмові з автором цих рядків пан Мірослав розповів про специфіку театрального життя в Польщі. Там, як і в більшості європейських країн, до артистів держава не чіпляє жодних звань. Про майстерність актора говорить тільки його ім’я-прізвище. Чим популярніший актор, тим краще заробляє. Усе дуже просто. Оцінку його майстерності дає не державна комісія, як у нас, а публіка. Публіку ж хабарем не купиш.
Між театром у м. Ельбльонгу і коломийським театром утворився зв’язок. Їхні актори виступали на коломийській сцені, наші — на сцені театру в Ельбльонгу. Ця співпраця дала добрий початок і матиме логічне продовження, — підсумували польські гості Мірослав Сєдлєр і сценограф Пьотр Масловскій.
