Журі третього фестивалю “Коломийські представлення” незмінно очолює академік Національної Академії мистецтв України Ростислав Коломієць. Напередодні відкриття він поділився власним баченням процесу.
– Ростиславе Григоровичу, за якими критеріями відбирались роботи на Коломийські представлення-2011?
– Поняття першопрочитання організатори фестивалю трактують дуже широко. Це може бути відкрита для широкого загалу п’єса. Це може бути нове, несподіване прочитання, це може бути п’єса, яка виринула з небуття.
Скажімо, на фестиваль запрошений польський театр ім. Олександра Севрука з міста Ельблонг. П’єсу російського драматурга й письменника А.П.Чехова вперше у польському театрі ставить український режисер Вячеслав Жила. Це першовідкриття.
Ми покликали Національний театр імені Івана Франка з виставою “Кайдашева сім’я” І.Нечуя-Левицького. П’єса відома. Але несподіваний ракурс прочитання і зовсім нова інсценівка. Теж може вважатися першовідкриттям.
– Чи є якісь відмінності у нинішньому театральному дійстві в Коломиї?
– Особливістю третього фестивалю є те, що в його рамках Національна Академія мистецтв України проводить акцію “Мистецтво молодих”. Ми хочемо подивитися, як готуються молоді театральні кадри на рівні дипломних робіт. Будуть такі вистави з Києва, Харкова, Львова, Івано-Франківська. Ми побачимо, які це фахівці, які в них досягнення, проблеми. Це теж буде першовідкриття, тобто перший вихід на офіційну сцену випускників театральних навчальнийх закладів.
А ще на ІІІ фестивалі запроваджено, здається, вперше в Україні, грошові премії, як це робиться у всьому світі.
На Коломийських представленнях ми не вибираємо краще з кращого, а шукаємо правдиві сценічні першовідкриття, які можуть стати подіями в театральному і громадському житті. Тому багато очікувати не доводиться, рівень вистав буває різним. Приємно, коли трапляється щось особливе. Скажімо, коли студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого читають забутий твір Степана Васильченка “Куди вітер віє”, читають з огляду на сьогоднішній день, це цікаво і пֹєса виявляється цікавою, і прочитання свіже і, я б сказав, болюче.
Львівський Національний театр імені Марії Заньковецької запрошений з дипломною виставою випускників акторського факультету курсу Таїсії Литвиненко Львівського національного університету ім. І. Франка французького драматурга Райнера Рільке. Це ім’я вперше вводиться в українську поточну театральну афішу. Вистава увійшла до діючого репертуару театру. Тобто є й ось такий ракурс.
– Що можете сказати загалом про сучасний широкий фестивальний рух в Україні?
– Фестивалів зараз вдосталь в нашій державі. Але мета багатьох з них полягає суто у перегляді вистав без будь-якого ідейгного чи тематичного спрямування. Від такого спрощеного підходу фестивалі втрачають своє призначення, з нього тоді не виходить свята. Коли ж ми видобуваємо на фестивалі дуже цікаве першопрочитання, навіть одне чи два, - це вже свято. Разом з іншими організаторами сподіваємося на таке свято в Коломиї. Принагідно хочу зазначити, що робоча група Коломийського театру на чолі з директором фестивалю моїм учнем Дмитром Чибораком плідно й наполегливо попацювала над тим, аби третій фестиваль у Коломиї запам’ятався гостям і учасникам. Думаю, все їм вдасться. А певні прорахунки, яких, думаю, буде небагато, підкоригуємо на наступних імпрезах.
Здавна, ще з часів отця Івана Озаркевича, повелося, що Коломия – це театральне місто, один із культурно-просівітницьких центрів Галичини. Але коли на власні очі бачиш,переповнені зали, дивишся в очі людей, котрі впродовж тижня поспішають на вистави, запитують зайвий квиточок, проймаєшся гордістю за бодай невелику причетність до цього духовного очищення.
– Дякую за розмову!
Інтерв’ю взяла Тетяна Кратко
