Чоловіки у хустинах і фартухах готують їсти, доять корів та полють бур’ян на городі. Жінки у цей час займають високі керівні посади у колгоспі. Такий “перевернутий” радянський світ показали актори Коломийського театру у Тернополі в середу, 14 вересня в ПК “Березіль”.
Щоб чоловіки навчилися цінувати жіночу роботу, їх - затятих “фараонів” - на декілька днів перетворили на слабку половину людства. На власній “шкурі” вони відчули всі “переваги” такого експерименту. У залі “Березолю” не стихав сміх.
Піднімається завіса. На сцені - четверо п’яних героїв - Таран, Онисько, Аристарх та Оверко.
- Що не кажіть хлопці, а доля нас таки не цурається - прямо під ручки з нами ходить, бо в керівництві ми, - ледь перевертаючи язиком, розмовляють чоловіки. - Кажуть, “собівартість” у нас наче “висока”, з механізацією слабкувато. Та не все ж на техніку покладати. А живі люди нащо? На жінок “піднажмемо”. Вони будь-яку механіку замінять. Жінки — така техніка, що ні тобі амортизації, ні запасних частин, ні капітального ремонту…
По залу прокочується хвиля сміху. Люди ствердно кивають.
“Корову доїли! Вже й свиню - доїдаємо!”
Вільних місць у “Березолі” майже не залишилось. Більшість глядачів прийшли з цікавості. Розчарованих облич не було видно – сміялися всі так голосно і довго, що актори навіть робили паузи.
Хоча дія вистави “Фараони” відбувається у радянські часи, Коломийський театр додав туди “присмак” помаранчевої революції.
- Жінки - відсталий елемент, - продовжують п’яну розмову чоловіки-керівники. - Що з них візьмеш? Єдина свідома жінка в нашому селі - то баба Параска. Навіть на революцію їздила. Приїхала з того мітингу додому, та й питає своїх чоловіків: “Ви корову доїли?” А вони їй: “Доїли! Уже й свиню - доїдаємо!”.
Отак сміються чоловіки зі своїх жінок, аж раптом вище керівництво скликає нараду і видає новий наказ - чоловіки стають жінками. а жінки - чоловіками.
- Нічого, хлопці! - радіє товариство. - Через три дні на колінах проситимуть, щоб знову помінятись… А дзуськи!
Акторам дарували квіти та шоколад
Наступний день. Ентузіазм “фараонів” спадає. Вчасно та вправно виконувати жіночу роботу їм не вдається.
- Пальців не зведу докупи. П’ятнадцять корів по чотири дійки — це шістдесят! – перелякано розповідає Онисько. - І кожну треба видоїти. Повіриш, вночі снилося вим’я таке, як клуня, а дійки, — як голоблі, а я маленький, наче комар, причепився на дійці та й гойдаюсь. Прокинувся від жінчиних стусанів. Кричить на мене: “Не щипайся, дурню!” Я змовчав. Що скажеш?
З повсякденною жіночою роботою не може справитись жоден із “фараонів”. Вони не встигають варити борщ, пекти хліб, доїти корів, доглядати дітей та ще й півгектара поля сапати. Тоді й розуміють, що дарма не цінували дружин. Але повернути все як було - годі. Жінкам подобається роль ледацюг. Тож вони керують, кричать та перехиляють чарку, не звертаючи на своїх замучених чоловіків ані найменшої уваги. Хтозна, доки це тривало б, та сон Тарана закінчився. Прокинувшись, він безмежно зрадів, проте жінку свою пообіцяв більш ніколи не сварити, а шанувати і любити.
Глядачів так вразила вистава, що вони аплодують акторам стоячи та ніяк не відпускають їх зі сцени, даруючи квіти, шоколад та інші презенти. Коли актори зрештою йдуть зі сцени, люди також неохоче розходяться. Всі захоплено обговорюють смішні моменти із вистави.
- Своїх жінок таки треба любити, - каже Наталія Кулик (34 р.). - Дуже гарна повчальна вистава. Я так насміялася, що на всю ніч собі настрій підняла. Адже зараз маю іти на роботу на нічну зміну. Хоч може й буде трошки важко, але не жалію, що прийшла сюди. Воно того було варте.
У “Фараонах” почувався, як риба у воді
Десять хвилин – і актори вже надворі. В гримерних вони перевдягнулись і вже чекають на автобус, аби їхати в готель. Сценічне життя навчило швидко перевтілюватися.
- Мені у 25 років навіть доводилось грати 40-річну жінку, - каже Галина Угорська (у виставі - грала Одарку - дружину Тарана - авт.). - Але головне увійти в образ та характер персонажа і полюбити роль, тоді все вдасться. Дуже допомагає освітлення, грим та інші допоміжні засоби. Я в театрі уже 14 років, зіграла близько 100 ролей.
Тому тепер мені уже нічого не страшно.
Акторка каже: тернопільська публіка дуже гарно сприймає їхній театр, тому вони приїжджатимуть частіше. Адже планують ставити багато прем’єр.
Останнім із “Березолю” виходить Василь Базилевич (у виставі Таран - авт.). Всі квіти та подарунки ледь поміщаються у його обіймах. На лобі у нього виступає піт, голос охрип.
- Тернопільська публіка - найкраща в світі! - каже актор. - Я народився і півжиття прожив на Тернопіллі. Вже аж захрип повторювати, як я люблю тернопільського глядача.
Василю Базилевичу - 26 років. Але він уже встиг полонити своєю грою серця багатьох глядачів, адже на сцені - дев’ять років. Він переконаний: кожна вистава - це частинка життя. Тому не поділяє ролі на легші і складніші - може зіграти все. Проте більше подобаються комедійні ролі.
- Особливе задоволення отримую від вистав, які режисерує Олег Мосійчук, - продовжує пан Базилевич. - Це золота людина, ним можна рани лікувати (сміється - авт.). Грати у його постановках - фантастика.
Про свою роль у “Фараонах” актор каже – почувався у ній, як риба у воді.
- Особисто я, якщо треба, вмію зробити все. Якби довелось, то й борщ би зварив і іншу жіночу роботу б виконав, - запевняє він. - Я ж у гуртожитку колись жив - всього навчився.
