ВЕРБИЦЬКИЙ

Михайло Михайлович

(4.03.1815 – 7.12.1870 р.р.)

Народився в с. Явірник Руський, Галичина, тепер Підкарпатське воєводство, Польща. Український композитор, хоровий диригент, священик, громадський діяч, автор гімну України «Ще не вмерла Україна».

Народився на Надсянні у родині греко-католицького священика.

Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько. Ним і його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один із найяскравіших діячів УГКЦ.

1828 — Іван Снігурський заснував при перемишльській кафедрі хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло.

Уже на Великдень наступного 1829 року хор Перемишльської єпархії з великим успіхом дебютував в урочистому богослуженні, де Вербицький разом із Іваном Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запросив із Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке. У Нанке Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції.

Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар Перемиського хору, в якому були як твори віденських класиків Й.Гайдна, В. А.Моцарта, так і музика композиторів «золотої доби» української музики — М.Березовського та Д.Бортнянського.

Саме духовні концерти Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Адже тоді, коли в церквах панувало одноголосся (самолівка) та простеньке двоголосся (єрусалимка), творчість Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся.

Згодом Вербицький вступив до Львівської духовної семінарії. Заняття музикою не перервалися: молодий семінарист керував хором навчального закладу, опанував гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу зберіглося створене ним «Поученіє Хітари», яке стало першим таким посібником в Україні.

У 2-й половині 1840-х років звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію на мішаний хор (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції.

Коли наприкінці 1840-х років у Галичині налагодилося активне театральне життя, Вербицький одразу ж заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. На запрошення організатора Коломийського театру священика Івана Озаркевича він бере участь в постановці перших вистав театру: комедіо-опері «Дівка на виданню або На милування нема силування» І. Озаркевича (за п.єсою І. Котляревського «Наталка Полтавка», 1848 р.) та комедіо-опері «Жовнєр-чарівник або Що не поможе наука – то поможе батіг» І. Озаркевича (за п’єсою І. Котляревського «Москаль-чарівник», 1848 р.). Якщо до першої вистави Михайло Вербицький підбирав музику, тобто вирішував питання її музичного оформлення, то для другої вистави - комедіо-опери «Жовнєр-чарівник або Що не поможе наука – то поможе батіг» І. Озаркевича він написав авторську музику. Священик української греко-католицької церкви, просвітитель, шанувальник театру Йосафат Кобринський (1818 – 1901 р.р.) у листі від 9 червня 1848 року, до свого друга, поета, ученого, просвітителя Якова Главацького (1814 – 1891) розповідає про успіх першої української вистави – комедіо-опери «Дівка на виданню або На милування нема силування» І. Озаркевича, де, зокрема, зазначає що «музика дуже пишна …». Це і не дивно, бо у виставі грав військовий оркестр, заангажований Алоїсом Ляйтнером у австрійської військовій частині, розташованій у Коломиї, та звучала музика, скомпонована Михайлом Вербицьким. Під впливом успіху вистав «Коломийського товариства акторів під предводительством Ляйтнера» Озаркевича – Ляйтнера у Перемишлі протягом 1849 року виставляються «Дівка на виданню», «Жовнєр-чарівник» з музикою Михайла Вербицького.

П’єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австро-німецької драматургії. Музика у цих п’єсах відігравала дуже важливу роль, вносячи у вистави яскравий емоційний елемент, а також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п’єси завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Він написав музику до понад 20 вистав. У цей час Вербицький створив музику до вистав «Верховинці» Юзефа Коженьовського, «Жовнір-чарівник» (за Квіткою-Основ’яненком), «Козак і охотник» Івана Анталовича-Вітошинського, «Проциха» Рудольфа Моха та ін.

Але політичні події повернулися так, що 1848–1849 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом кількох років Вербицький не писав музики до п’єс.

Складні життєві обставини відтягнули його висвячення на священика, тому щойно 1850 року отримав ієрейські свячення. Кілька років Вербицькому доводилося переїздити з однієї сільської парохії на іншу, аж поки 1856 року він не осів у селі Млинах (тоді Яворівського повіту), де прожив решту свого життя.

1860-ті роки — з відкриттям у Львові театру «Руська Бесіда» композитор знову звернувся до жанру співогри. Для цього театру Вербицький написав побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п’єс композитора, згодом «Сільські пленіпотенти», «Простачку», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана» та ін.

Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862–1863 рр. — але без відповідних наукових арґументів. Текст Павла Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. Ймовірно, це й надихнуло о. Михайла (або ж йому було замовлено перемишльською «Громадою») написати патріотичну пісню. Хоча, не виключено, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Після опублікування в часописі «Мета» пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський.

Участь в постановках театру:

Музичне оформлення:

комедіо-опера «Дівка на виданню або На милування нема силування» І. Озаркевича (за п.єсою І. Котляревського «Наталка Полтавка», 1848 р.)

Автор музики до вистави (композитор):

комедіо-опера «Жовнєр-чарівник або Що не поможе наука – то поможе батіг» І. Озаркевича (за п’єсою І. Котляревського «Москаль-чарівник», 1848 р.),