XIV Всеукраїнський театральний фестиваль

“КОЛОМИЙСЬКІ ПРЕДСТАВЛЕННЯ”

10 - 14 вересня

ФЕСТИВАЛЬНА ПРОГРАМА

День перший

10.09.25

10:00

Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв “Академія руху”

“Покахонтас” (за мотивами історії життя індіанської принцеси)

Тривалість 55 хвилин

Ця історія протистояння індіанського племені та британських колонізаторів, які прибули на територію сучасних Сполучених Штатів Америки в пошуках золота. У центрі сюжету реальні події, пов’язані з плем’ям Поухатан і британським мореплавцем Джоном Смітом. Історія показує, як зовсім різні за культурою і світоглядом люди можуть знайти спільну мову й порозуміння.

13:00

Миколаївський академічний художній драматичний театр

“Проста українська скіфська баба” (за мотивами роману “Доця” Тамари Горіхи Зерня)

Тривалість 1 година 00 хвилин

Під час війни особливо гостро відчувається зв’язок поколінь. Прадавнє коріння закликає до відповідальності за рід, землю, життя і його продовження, тобто за майбутнє. Жінка стає не просто захисницею, рятівницею, міцною опорою для чоловіків. У її тонкій ніжній особі прокидається провидиця, віщунка, знахарка. Тільки звернувшись до глибинних сил таємничої природи можна вижити і повернути до життя інших.

18:00

Одеський академічний театр музичної комедії імені Михайла Водяного

“Колишні” (мелодрама, Володимир Голосняк)

тривалість 1 година 05 хвилин

Це вистава про нас під час війни, про нас сьогоднішніх і колишніх.

Про наші страхи і біль, про людяність і почуття гумору. Про те, як не втратити в собі людину: цінувати життя, пам’ятати про батьків та вміти прислуховуватися до свого серця, щоб не стати несподівано «одноразовим», як використаний посуд. Перед вашими очима розгорнеться не тільки історія кохання українки і поляка, а й спечеться смачний хліб наш насущний — той, що на небі й на землі…

День другий

11.09.25

12:00

Криворізький кадемічний театр музично-пластичних мистецтв “Академія руху”

“Хем” (за мотивами творів Ернеста Гемінгвея “Прощавай, зброє” та “Старий і море”)

тривалість 1 година

Творчість Гемінґвея показала велич духу людини, яка відчуває себе частиною природи. Ця історія про мужність, волю та наполегливість, зокрема, щодо досягнення мети. Історія, у якій однаково сильно звучать почуття обов’язку та відчуття жорстокості війни. Історія, яка показала, як віра у самого себе може допомогти здолати будь-які труднощі, а вірність своєму духові може дати можливість побачити післязавтрашній світанок.

18:00

Тернопільський академічний обласний український драматичний театр імені Тараса Шевченка

“Андрей” (присвячена 160-ій річниці від Дня народження Митрополита Андрея Шептицького)

тривалість 1 година 40 хвилин

В українській історії важко знайти більшу значущу фігуру, ніж Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Польський граф, який став українським священником. Чернець, який умів заробляти гроші й вчив цьому українців. Багатій, який майже всі свої кошти віддавав на розвиток української церкви, науки, культури, патріотичне виховання молоді. Патріот, який усе життя відстоював українську ідею.

День третій

12.09.25

12:00

Закарпатський обласний театр драми та комедії

“Чарівне горище” (казка-притча для сімейного перегляду, Олеся Чепелюк)

тривалість 2 години 50 хвилин

Вистава має на меті навчити дітей правильного поводження у незвичайних умовах, мати здатність дивитися на себе з боку, усвідомлювати погані вчинки і вміти витягувати із ситуацій позитивні наслідки. П’єса про дітей і дорослих, адже напевно, кожен із нас зможе упізнати себе в персонажах.

18:00

Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка

“З вірою і надією у серці” (документальна драма, Оксана Петровська)

тривалість 90 хвилин

Марія Василівна декілька років з вірою й надією у серці чекає повернення свого єдиного сина, який воює на Донбасі. Головна героїня стає волонтеркою, допомагає медсестрам у військовому шпиталі, сподіваючись дізнатися будь-яку новину про сина. Мати щодня молиться за нього, і одного разу одержує доленосного листа…

День четвертий

13.09.25

18:00

Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя

“Конотопська відьма” (небелиця-небувалиця на 2 дії, за мотивами повісті Григорія Квітки-Основ’яненки)

тривалість 1 година 45 хвилин

Події розгортаються у містечку Конотоп, де дрібні людські вади та жадоба влади переплітаються з містикою й демонічними силами. Відьма стає втіленням страхів і пристрастей громади, що карає як слабких, так і владних. Постановка поєднує класичний сюжет із сучасними сценічними засобами — музикою, пластикою, динамічним світлом та яскравими костюмами. Це дотепна й водночас моторошна історія про спокуси, жадібність і вибір людини між совістю та гріхом.

День п’ятий

14.09.25

12:00

Херсонський академічний обласний театр ляльок

“Дюймовочка” (за мотивами казки Ганса Крістіана Андерсона)

тривалість 90 хвилин

Одна з найбільш відомих казок Ганса Крістіана Андерсена про маленьку дівчинку, яка з’явилася на світ з бутона чарівної квітки. Вона не знає, що таке життя і одразу потрапляє у вир подій, які несуть її через пороги пізнання світу. Тільки добро, співчутливість та наполегливість дозволяє маленькій Дюймовочці пройти всі випробування та стати королевою країни квітів.

ВІДГУКИ ЕКСПЕРТІВ

1 ДЕНЬ

Йосип Терлецький, директор-художній керівник українського драматичного театру в місті Торонто (Канада), Заслужений працівник культури України

Гарно зроблена моновистава миколаївців «Проста українська скіфська баба» за мотивами відомого роману Тамари Горіха Зерня «Доця», вона добре передала суть сьогодення. Актриса грала професіонально, жила, відчувалося, тим, що проголошує зі сцени. Хоча режисерові, на мій погляд, варто трохи підтягнутись.

З приводу ж мелодрами одеситів «Колишні» скажу ось що. Як людина, яка володіє польською мовою, вважаю, що актори вдало передали польський характер. Молодці одесити, що порушили цю потрібну для обох наших народів тему. І зіграли просто супер.

Якби я міг впливати на ситуацію, вистави такого жанру показувалися б і на сценах польських театрів. На мою думку, взаєморозуміння наших народів тільки глибшало від цього.

Лариса Кадирова, Народна артистка України, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка, професорка

Коломия привчила мене до того, що саме тут можна знайти себе, своє і своїх. Ми кажемо: КОЛО–Ми–Я. Це коло життя і сонця, це відчуття спільності й приналежності.

Для мене Коломия – справжній згусток інтелектуальної енергії. Тут оживають імена родини Озаркевичів, Івана Франка, Рошкевичів. У цьому є глибокий сенс.

Ми приїхали потягом до Львова, а над містом пролітали шахеди. І я подумала: невже моя смертечка прийшла у рідному Львові? Як страшно народитися у час війни й померти у час війни…

Коли ж Коломия приймає театри з різних міст України, вона насамперед показує нам саму себе. І ми збагачуємося: красою Карпат, дивовижною природою, людьми, які готові допомогти й самі пропонують підтримку. «У вас болить горло? Ми принесемо малини», – кажуть організатори. Така підтримка надзвичайно цінна. Це свідчить про ментальність людей, які люблять землю, на якій стоять, і хліб, що на ній зростає. А коли вони кажуть: «Над нами зоряне небо», – справді відчуваєш сяйво тих зір.

Путіна неодмінно спіткає страшна відплата за злочини і невинну кров, пролиту ним. На ньому стільки сліз, стільки ганьби – моральної й духовної, що важко уявити, як це може витримати людина. Усі згустки людського горя спрямовані на нього. І це горе я відчуваю щодня.

Сьогодні першим виступав Криворізький театр «Академія руху», який не має аналогів ні в Україні, ні в Європі. Коли його засновника не стало, справу продовжив син Саша. Пам’ятаю його ще іншим, людиною цілком російською. Але ми просиділи цілу ніч на кухні, розмовляючи про Шевченка і про українство, і він це прийняв.

Мене щиро потішив і Миколаївський театр. А одесити виступили по-доброму, щиро й гідно.

Ростислав Коломієць, член-кореспондент Академії мистецтв України, театразнавець, Заслужений діяч мистецтв України

Для мене вистава «Колишні» стала першою, яка по-справжньому схвилювала. Під час перегляду не думаєш про прийоми, чи театральну техніку, не аналізуєш, як вона побудована. Ти просто бачиш живих людей з їхніми справжніми почуттями, відчуваєш, як вони знаходять одне одного. Таке трапляється надзвичайно рідко. Це дуже щира і безпосередня вистава.

Ніна Гусакова, професорка, доцентка кафедри режисури та акторської майстерності Київського національного університету культури і мистецтв, кандидатка педагогічних наук

Моновиставу взагалі, а Миколаївського академічного драмтеатру «Проста українська скіфська баба» зокрема, зіграти було непросто. Лінію конфлікту веде тут тільки одна особа, тож будується моновистава за своїми специфічними канонами. Це не епічний театр, наприклад, Бертольд Брехт, де лінія йде кривою – початок конфлікту, кульмінація, розв’язка. Натомість провести лінію наскрізної дії, як того вимагає моновистава, важко. Та актриса з цим завданням справилася.

Як правило, моновистави грають на малій сцені, де актор має через сповідь свого героя розкрити внутрішній конфлікт людини, пов’язаний із зовнішніми обставинами. Моновистава передбачає певні психологічні інтими, коли точки дотику торкаються безпосередньо серця. Та слід визнати, що дійство у великому просторі з не дуже, здавалося б, підготовленим глядачем (а це були старшокласники) захопило. Ми чули, як молодь у залі підхопила слова Державного Гімну, бачили, як вона вміє сприймати пройнятий пекучим болем монолог актриси… Це, повірте, дорогого вартує.

Вважаю, в цілому театр з Миколаєва зі своїм завданням, справився. Хоча, якщо повернутися до моїх слів про малу сцену, то краще все ж демонструвати такі речі саме в меншому просторі. Так, те, що ми нині переживаємо, болить не одній-єдиній людині, це біль усієї країни. Гине дуже багато молодих, відважних, справжніх українських героїв.

Тепер стосовно мелодрами «Колишні» Одеського академічного театру музичної комедії. Зіграно професіонально, актори яскраві, розкуті, не заграють з глядачем. Хороша вистава, і глядач хороший. Жінки, помітила, витирали від розчулення куточки очей. Тим більше що актори робили все можливе задля того, щоб глядач розчулився.

Зразу ж згадалася сцена з «Варшавської мелодії». Там шляхи закоханих також розійшлися, потім вони знову зустрілися. Та все вже минулося, залишилися хіба спалахи юності, давнє кохання.

А ось драматургія вистави, як на мене, недосконала, наче крок у минуле. Сьогоднішні драматурги мали б бути сміливішими, розкутішими.

Заслуга «Колишніх» передусім у тому, що ця вистава знову й знову нагадує нам: спасіння людей – тільки в любові. В любові до рідного дому, до рідної землі. Неможливо ж жити під безкінечним пресом, нам хочеться будувати свій дім, відчувати себе в ньому повноправними господарями.

2 ДЕНЬ

Ірина Удовиченко, директорка Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації

Звичайно, кожна людина, коли йде на виставу, готується заздалегідь, читає про неї. Я також дізналася, що в багатьох театрах ця постановка мала форму моновистави, тож очікувала побачити саме такий варіант. Але режисер зумів перетворити її на повноцінну сценічну роботу з акторами, і зробив це дуже вміло.

Особливо вразило поєднання минулого й майбутнього. А виконання головної ролі заслуговує на окрему увагу — народний артист України продемонстрував високу майстерність.

Найцінніше те, що у виставі постать Андрея розкривається не лише як історична, а й як особистість, сильна натура, людина великої духовної сили. І головне — ця постановка є життєствердною, надзвичайно актуальною сьогодні. Вона про Україну, про єдність нашого народу, про національну ідентичність, про правду, силу і волю.

Років десять тому я мав нагоду бачити виставу про митрополита Шептицького в постановці театру імені Заньковецької. У головній ролі там був Федір Стригун. Досі під враженнями від цієї незабутньої постановки львів’ян.

Тому був заінтересований у перегляді «Андрея» і в постановці тернополян. Сильна, скажу вам, постановка і якраз на часі. Відчувається, як на мене, рука Стригуна.Хоча костюми акторів здалися мені трохи зановенькими, надто елегантними. Німецькому офіцерові я поголив би бороду, а риси обличчя солдата надто вже українські.

А в цілому виставою я дуже задоволений.

У сьогоднішній виставі я побачив щирість душевного висловлювання і від головного персонажа, який грав роль Андрея Шептицького, і від інших героїв – і це дорогого варте. Тому не хочеться говорити про чисто професійні речі, а хочеться сказати таке: там, де людна розкривається, вона отримує душевний контакт із залом. Сьогодні це було. І я цим щасливий.

Лариса Кадирова, Народна артистка України, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка, професорка

Вкотре скажу вам, що в Коломиї я набираюся енергії. Мене сьогодні благословив владика; і я справді набираюся благословення – духовного, душевного, тому що «Коломийські представлення» – це і темперамент, і життєва енергія Дмитра Чиборака. Мене надихають і актори, і глядачі коломийські, які щоразу підходять до мене. Ви маєте таке, що примушує відкривати рецептори душі, рецептори духу і серця. І жити. Не виживати, не топтати землю, траву, а жити! А жити – це означає любити тих, хто поруч, робити все, аби вони видзвонювалися, як казала моя мама: видзвонитися тобі треба в житті! Я хочу, щоб видзвонилися мої рідні, моя ріднесенька манюня. Щоб театр, який я люблю здавна, з перших представлень, щоб він представлявся людям, отак як я його розумію – в своїй істинності, природності, органічності буття і творчості, органічності в своєму бажанні жити на цій землі.

Життя – це мить, яку не можна зупинити, ця мить прекрасна навіть у своїх муках, болях, своїх недоречностях, бо ті всі болі народжують щасливі миті. Коли я закінчую грати і люди дивляться на мене, то я бачу щирі людські погляди, людські очі. Іноді хтось плаче… Це дорогого вартує. Вважаю, що коли ти робиш свою справу, якою б вона не була, всією силою душі і серця, силою, що Бог тобі дав, ти видзвонюєш у людях ту ноту взаєморозуміння, ноту співчуття, яка так потрібна зараз кожному. Сьогодні актор, якого я знаю давно, він видзвонився в хорошого драматичного актора, – і видзвонився в цій виставі. Який голос, яка мінімалістична гра! Він говорив про духовні речі і закінчив закликом до єдності, такої важливої для нас у цей час.

Єднаймося! Не даймося цим нелюдам, цій ворожій нечисті змести нас з нашої рідної землі. У перший же день, коли вони прорвалися, я написала статтю «Ми на своїй землі!» Її потім передрукували норвезькою, французькою, німецькою, польською, чеською мовами. Я хотіла, щоб люди знали, що ми переживали! А росіянам я казала: створіть палату номер шість, замкніть там своїх путіних, щоб вони дали вам жити! Бо вони не дозволяють вам жити, а ви хочете і нам це принести!

Отже, вистава-реквієм «Андрей» Тернопільського академічного драмтеатру. Гарні враження від актора в головній ролі, особливо що стосується другої частині, тому що в першій трапляються моменти, коли актор не стільки гостро відчуває душевні муки й намагається долати їх, скільки дещо переграє. Навряд чи варто акторові з усіх сил намагатися передавати страждання владики; важливіше показувати, як людина такого сильного характеру, як Шептицький, протиставляється злу. Простіше кажучи, я за мужню простоту, а не за демонстративне вип’ячування своїх почуттів.

Блискучий, як на мене, фінал вистави, коли головний герой сповна відкривається перед глядачем як непересічна особистість, як борець. Після вистави, розповідав він нам, членам журі, що дехто з глядачів підходив до нього й просив благословення. Це свідчення того, що актор прекрасно вжився в образ справжнього духовного пастиря.

Петро Ільченко, професор, режисер-постановник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, Заслужений діяч мистецтв України, заслужений працівник культури АP Крим

Кілька слів про сьогоднішній день. Ми відвідали дитячу виставу, тож хочу поділитися враженнями і про неї, і про дорослу постановку. Театр «Академія руху» — це справді унікальне явище. Я дуже вдячний керівництву, і мамі, і синові за цю роботу, адже вона розширює можливості нашого українського театру. Вистава вийшла надзвичайно серйозною і культурною як за засобами виразності, так і за образною системою.

Мені здалося, що вона все ж була не зовсім дитяча, але добре, що діти врешті змогли налаштуватися і сприйняти її. Я щиро порадів за постановку і за роботу режисера, який водночас є й головним виконавцем. Це професійна й самобутня робота, яку я з великим задоволенням подивився.

Щодо вечірньої вистави, то я вдячний за важливу тему, яку вона порушує. Героєві було надзвичайно складно виконати таку роль, адже він увесь час перебував у статиці. Та попри це йому вдалося зробити образ динамічним і досягти сильного емоційного впливу на глядачів. Зал це відчув, і зі сцени прозвучало багато мудрих речей.

Можливо, лише фінальна музика в естрадному стилі видалася мені трохи чужою. Адже вистава завершується на дуже високому не лише емоційному, а й інтелектуальному та культурному рівні. Та це лише моє особисте зауваження. Загалом я щиро вдячний Тернопільському театру, всьому колективу і драматургу за цю постановку.

3 ДЕНЬ

Те, що ми сьогодні переживаємо, — достоту гідне грецької трагедії. Есхіл, Софокл, Антігона й усі їхні героїні. Ми відчуваємо це тут і тепер. Поруч у залі сидять солдати. Запитую: «Що з вами?» — а вони ще й жартують про це…

Ця тема є глибокою й трагічною, невимовно болісною для нашої історії, нашого буття. Я боюся лише одного: щоб ніхто не намагався нею спекулювати. Це тема серця: кривава й жорстока, несправедлива і безжальна.

Тому нам лишається молитися, вірити, сподіватися, каятися й любити. Любити землю і людей, любити світло й чекати, що воно неодмінно прорветься в наше життя.

Вистава «З вірою і надією в серці» викликає багато емоцій. Наскільки я помітила, жінки та дівчата в залі не залишалися байдужими, реагували на дійство саме так, як мали б реагувати справжні глядачі на драму. Та й як тут залишатися байдужим, коли триває ця страшна війна й гинуть найкращі. У залі, що дивно, було дуже тихо, я буквально відчувала його дихання.

По суті, це моновистава. До актриси в мене претензій немає: я їй вірила, співпереживала разом із нею. Це хороша актриса, професіоналка, грала переконливо, не награвала.

Вдалим ходом вважаю поєднання хронікального кіно з монологами актриси — воно дозоване, ненав’язливе. Але фінал… Добре, звісно, що він завершився щасливо. Можливо, це потрібно для того, щоб люди не втрачали віри в повернення своїх рідних. Хоча повертаються, на жаль, далеко не всі. Тож зарано говорити, що все гаразд, навіть якщо сина визволили з полону і з’явився внук…

Про сьогоднішню виставу в Дніпрі можу сказати так. Мені здається, що з точки зору емоцій та впливу вона була досить потужною, і це у позитивному сенсі. Історія, яка сьогодні представлена, дуже хвилює, зачіпає і не може залишити байдужим. Тому мені здається, що це дуже потрібна вистава.

Особливо сильне враження вона справляє в Дніпрі, бо це безпосередньо передній край. І в цьому випадку варто орієнтуватися більше на реакцію залу, ніж на думку спеціалістів.

Ця вистава не стільки документальна, скільки кіношно-театральна історія з величезною кількістю документальних кадрів. Думаю, вона буде вирізнятися, як і вчорашня вистава Андрея, і сьогоднішня. Загалом ставлюся до неї дуже позитивно.

Враження від ранкової дитячої вистави трохи сумбурні, є певна нерівність. Але я розумію, що робота з дітьми — складний матеріал. Як зараз працювати на дитячого глядача, важко щось сказати. Це, мабуть, не найкраща дитяча вистава, яку я бачив, але це природно для такого формату.

Вистава дніпрян надзвичайна. У ній ніхто не грає чужу роль, адже українці показують свою долю, свою любов до України, своє щире душевне переживання. Це відчувається у всіх, хто задіяний на сцені, особливо в актриси, яка грає матір — Оксани Петровської.

Вважаю, що це справжня подія в театральному житті: вона не просто зіграла, а прожила свою роль на сцені. Це вже не мистецтво, а саме життя, показане тут і зараз. І воно особливо актуальне, бо відбувається тепер…

Скажу чесно, я сподівався саме на таке завершення вистави Дніпровського академічного муздрамтеатру «З вірою і надією в серці»: син повертається з війни, хоча й калікою, і все буде добре. Вистава передала тривожну атмосферу сьогодення, хоча, на мій погляд, відеороликів було трохи забагато, хотілося б більше бачити живих героїв на сцені.

Спостерігаючи за дійством, я думав про те, що обов’язково настануть часи, коли люди на сцені радітимуть, а не проливатимуть сльози. І треба в це вірити та наближати ці часи кожному з нас.

4 ДЕНЬ

Як на мене, «Конотопську відьму» зіграно чудово. У результаті вийшла прекрасна картина, яка передала глядачеві все, що треба і як треба.

Переконаний, що це найкраща постановка цьогорічних «Коломийських представлень».

Я працювала з Сергієм Павлюком, режисером сьогоднішньої вистави. Колись привозила до вас його постановку «Не плачте за мною ніколи». Він має непростий характер, але водночас є дивовижно талановитою людиною. Фонтанує метафорами, пластичними розв’язками, сміливими рішеннями простору сцени. Прокреслює власну, ні на кого не схожу, лінію в театральному просторі й часі.

Мені радісно бачити, що він випускає виставу за виставою – у Полтаві, Миколаєві, Херсоні. У Києві, в Театрі оперети, він поставив «Марусю Чурай». Сергій Павлюк любить Україну. Він просякнутий любов’ю до рідної землі, до слова, до нашої пісні, до метафори. Він знає історію, чує гармонію, відчуває простір. І все це пульсує на сцені – у пластичних рішеннях, у звукових інтонаціях, у неповторному ритмі й особливому звучанні кожної постановки.

Для мене також важливо, що на мистецьких теренах України існує міцна творча дружба між полтавським та коломийським театрами. Я бачила, як тепло вони зустрічаються, як щиро радіють одні одним. Це без підробки, і в цьому відчувається велика сила єднання, яке починається з таких «малих» зустрічей.

Театральний фестиваль – це завжди феєрія. Кожне представлення – це коли ми, митці, даруємо вам усе, що вміємо, а ви, глядачі, відкриваєте нам свої душі, свою енергію – словесну й безсловесну, емоційну й живу.

Дякуємо нашим захисникам за можливість знову переживати це! Дякуємо Дмитру Чибораку й Олексію Андрієнку за чудову співпрацю, дружбу та єднання між колективами. Бо саме з цього маленького залу енергетика добра й розуміння світу поширюється все далі й далі.

Щиро сподіваюся, що такі теплі дружні зустрічі між акторами відбудуться і наступного року – на «Коломийських представленнях» 2026!

Полтавський академічний музично-драматичний театр мені добре знайомий. Мала нагоду дивитися їхні вистави під час гастролей у Черкасах. Тут працює багато талановитих акторів, і вони знову яскраво проявили себе в такій монументальній постановці, як «Конотопська відьма», де було задіяно понад тридцять артистів.

Як відомо, існують різні сценічні прочитання твору Квітки-Основ’яненка. Його інсценізували і кияни, і миколаївці. Тепер ми побачили й полтавців. І мушу сказати, що їхнє трактування цього відомого твору безперечно заслуговує на увагу.

Втім, є одне зауваження. Актори, очевидно, звикли працювати без мікрофонів, а тому, використовуючи їх у Коломиї, випустили з уваги, що текст легко спотворюється, і глядач інколи втрачає розуміння того, що відбувається на сцені.

Полтавці без сумніву старалися грати щиро і злагоджено. Хочу лише нагадати, що сучасна сценічна культура вже не та сама, що кілька десятиліть тому, і це також варто враховувати.

Сьогоднішня вистава – це справжнє свято, свято театрального мистецтва. Про що вона? Про те, що добро завжди перемагає. І актори, і режисер втілюють цю ідею свідомо, професійно, на високому рівні.

«Конотопська відьма» – відомий, здавалося б, класичний твір. Але як актуально він звучить у наш час! Уся та чортівня, що коїться нині у світі, надзвичайно нагадує події, розіграні на сцені.

Це справді свято театру для глядачів. І важливо, що це свято наповнене оптимізмом: воно переконує нас, що добро неодмінно переможе зло. А нині, у час війни, ця віра стає для нас особливою. Разом із акторами ми теж віримо у перемогу!

Гастролі в Польщі очима тижневика "Наше слово"

Грандіозне завершення театрального сезону: коломияни з полтавчанами повернулися із закордонних гастролей

Коломийська трупа гастролює у Польщі

Блискучий тріумф Коломийського театру у Львові: "Моя земля залишиться зі мною, ми на чужині чужі люди"

Прем'єра зворушливої казки "Качечка-Крячечка" — вже цієї неділі!

"Коханці" – нова прем'єра у Коломийському театрі!

"TABULA RASA / ЧИСТА ДОШКА" - на фестивалі "В гостях у Гоголя" 2025

XIV Всеукраїнський театральний фестиваль

“КОЛОМИЙСЬКІ ПРЕДСТАВЛЕННЯ”

10 - 14 вересня