ЗОЛОТІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ КОЛОМИЙСЬКОГО ТЕАТРУ
1848 - 1864 р.р.
Театр Озаркевича
Товариство акторів під предводительством Ляйтнера
Аматорський театр в Коломиї
| дата | подія | фотоматеріали |
| 1795 - 1854 р.р. | Роки життя Івана Григоровича Озаркевича - священика, громадського діяча, просвітителя, поета, перекладача, художника, організатора театральної справи. Закінчивши львівську духовну семінарію і висвятившись 1824 року, отець Іван з 1837 по 1853 року “прийшов до Коломиї на руського пароха”. З ініціативи Івана Озаркевича, який тричі їздив до Відня за цісарським дозволом на побудову руської церкви, і завдяки його подвижницьким зусиллям у Коломиї був зведений 1854 року Собор Архистратига Михаїла. Відомі його численні дописи з культурницьких питань до львівської тижневої газети “Зоря галицька”, органу Головної Руської Ради. Він фактично представляє Коломию в українському суспільно-культурному русі в Галичині. У жовтні 1848 року отець Іван бере участь у з’їзді галицьких діячів науки і культури, так званому “Соборі руських учених”, працюючи в секціях “шкільній та мови і літератури”. Роздумуючи над постаттю і розглядаючи діяння Івана Озаркевича, Іван Франко у своїх чернетках занотовував: “Рік 1848 оживив його надзвичайно”. Літературознавець Михайло Возняк у відомій фахівцям праці “Українські вистави в Галичині в першій половині ХIХ століття”, ніби на підтвердження франківської характеристики Озаркевича як людини “з задатками артистичного хисту в своїй натурі”, додає до неї здатність до поривань “до чогось вищого, чим се, про що загально думало наше духовенство…” |  |
| 8 червня 1848 року | Зусиллями великого українського просвітителя - священика Івана Озаркевича у древньому українському місті Коломиї, у річищі його численних культурницьких починань, виникає перший український театр у Галичині. 8 червня (27 травня за старим стилем) 1848 року, по піврічній репетиційній підготовці, відбувається прем’єра комедіо-опери Івана Озаркевича “Дівка на виданню або На милуванє нема силування” за п’єсою Івана Котляревського “Наталка Полтавка”. За словами Івана Франка “І. Озаркевичеві хотілося подати Котляревського галичанам не в оригіналі, а в підгірським киптарі”. Іван Франко наводить кумедний і до якоїсь мірі промовистий факт, який стався по прем’єрі вистави: “По першім представленню штуки, котра на числено зібрану публіку зробила сильне враження, роздалися з усіх боків оклики: автор! автор! Довгий час куртина не піднімалася, артисти не знали, що діяти. Вкінці, коли публіка не втихала і щораз голосніше викликала автора, а о. Озаркевича десь не було в близькості, куртину підняли і один з акторів вийшов на сцену, щоб вияснити публіці, що автор сеї штуки вже від 10 літ лежить у могилі в далекій Полтаві. Але розрадувана публіка не дала йому прийти до слова і привітала його такими оплесками і окликами, що він зовсім змішався, що він зовсім змішався, поклонився кілька разів, і не сказавши нічого, зійшов зі сцени…” І “тільки опісля діло вияснилось, - продовжує Іван Франко - і се дало причину до жартливої поговірки, що “в 1848 році Котляревський був у Коломиї”. |  |
| 9 червня 1848 року | Зберігся відгук, сказати б, рецензія на першу галицьку виставу, якщо вважати такою лист священика української греко-католицької церкви, просвітителя, людини, судячи з усього, близької до коломийського театру (він, до речі, був учасником першої коломийської вистави), отця Йосафата Кобринського (1818 - 1901), пароха підколомийського села Острів, до свого друга, поета, ученого, просвітителя Якова Главацького (1814 - 1891) у село Хмелеву Чортківської округи (тепер Заліщицького району Тернопільської області). У листі, написаному Кобринським 9 червня (28 травня за старим стилем) 1848 року, безпосередньо по першій виставі “Дівки на виданню”, він висловлює своє захоплення і захоплення глядачів виставою і самою появою української вистави у Коломиї. Сьогодні кожен, хто любить коломийський театр цитує ті рядки: “С театру іду і зо мною кілька сот Русинів самих веселих. Не набувбисся на руском дивадлі. Чудо не ігра. То інше діло чути рідне слово, видіти народноє дійствіє…” |  |
| Червень 1848 року | Колективними зусиллями ентузіастів у Коломиї було створено театральний гурт за участі місцевої інтелігенції - “Товариство акторів під предводительством Ляйтнера”. Озаркевич виступав у цьому театрі як меценат, продюсер і, як кажуть сьогодні - артистичний директор. Режисером або, як тоді називалася ця посада - директором новоствореного театру, став добродій Алоїс Ляйтнер, цісарсько-королівський поручик полку мисливців графа Сірмаї. Комік за амплуа Ляйтнер став і провідним актором новоствореної трупи, зігравши Десятського (Виборного) у “Дівці на виданню” і Жовніра (Москаля) у “Жовнірі-чарівникові”. Із листа Якова Головацького відомо, що: “Було постановлено, що каждого тижня 1 раз отправится рускоє дивало всігда в четверг, бо і того дня бо і того дня отбуваєся у нас в Коломиї Руска Рада”. | |
| З липня до 12 жовтня 1848 року | В зазначений період “Товариство акторів під предводительством Ляйтнера” показує прем’єру другої вистави “Жовнір - чарівник” (“Москаль - чарівник” Івана Котляревського у інтерполяції Озаркевича). На заваді подальшого ровитку театральної справи у Коломиї стала нестача репертуару. У згадуваному листі - рецензії на “Дівку на виданню” Кобринський просить у Главацького вислати які завгодно українські п’єси, бо в наявності у театра є лише три - замало. Музику до другої вистави Озаркевича “Жовнір - чарівник” написав Михайло Вербицький, відомий усій Україні як автор музики до українського Гімну, цілком можна припустити його участь й у першій постановці - у підборі музики, її аранжуванні й музичному супроводі. Тобто у “Жовнірі” він був автором оригінальної музики, а у “Дівці на виданню”, ймовірно, міг виступити у ролі музичного оформлювача вистави. | |
| 19 жовтня 1848 року | Іван Озаркевич, приїхавши на “Собор руських учених” (читай “Конгрес української інтелігенції Галичини), який відбувся у Львові, привіз текст своєї переробки твору Котляревського, надрукований у Чернівцях латиною у друкарні “Ян Екгарн і син”. “Наталка Полтавка” Котляревського кирилицею була надрукована у наддніпрянській України 1838 року, а вже за десять років латиницею була видрукована “Дівка на виданню” Озаркевича. | |
| 26 жовтня 1848 року | На прохання делегатів Собору, залучивши до репетицій львівських семинаристів, коломийська трупа виставила “Дівку на виданню”, чим викликала нечуваний ентузіазм у львівської публіки. Потім виставу зіграли у Львові вдруге. Ця подія започаткувала український театральний рух у місті Лева, звідки він перекинувся до Перемишля й Тернополя. | |
| Грудень 1848 року - листопад 1849 року | “Акторське товариство” не давало вистав через хворобу Алоїза Ляйтнера, через яку він, зрештою, вимушений полишити військову службу. | |
| Листопад 1849 року - 1850 рік | Театр Озаркевича - Ляйтнера прагнув до розширення сфери своєї діяльності. “Коломийське товариство акторів під предводительством Ляйтнера” започатковувало гастрольну діяльність. Зіграли дві вистави у Львові. Далі - Станіславів, Косів, Перемишль. Пізніше - Тернопіль. Протягом 1848-1850 років у Львові були показані ще “Жовнєр-чарівник” Івана Озаркевича, “Згублена дитина” (переробка однойменної п’єси Коцебу), “Терпен-спасен” Рудольфа Моха, “Сценічний жарт” Петра Леонтовича, та дві відомі нам п’єси Івана Озаркевича, написані в 1850 році, а саме: історичні драми “Дари предків” і “Розвіда”. | |
| Кінець лютого 1850 року | У Коломиї побачили світло рампи комедіо-опера “Жовнєр-чарівник, або Що не поможе наука - то поможе батіг” (переробка з “Москаля-чарівника” Івана Котляревського, здійснена Озаркевичем у тому ж дусі, що й “Дівка на виданню”) і “Сватання, або Жених навіжений”. Це та ж таки інтерполяція Озаркевичем п’єси Квітки-Основ”яненка “Сватання на Гончарівці”, де, у дусі попередніх переробок, Стецько був перейменований у Стефанка і з успіхом зіграний Алоїзом Ляйтнером. “Весілля” (переробка Озаркевичем комічної опери “Купала на Івана” Писаревського (Стецька Шерепері). | |
| 9 березня 1850 року | У часопису “Зорі галицькій” від 9 березня 1850 року рецензію автора, що сховався під криптонімом “К” (чи не Йосафат Кобринський?) на виставу: “В хорошо прирядженім театрі відограли любовник и драматического іскусства комедіо-оперу “Сватанє, ілі Жених навіжений”. Стефанка навіженого іскусно віддав госп(один) Ляйтнер, ц(ісарсько)-к(оролівський) поручик полка охотників графа Сирмаї, котрий удостоїв нас приняти на себе дирекцію нашого театр. Чистий тенор госп(одина) Залуцького доказав, що може руска пісня. Господинам Маєр і Келер одолжені ми за ласкавую услугу в наших іграх. Дім був переповнений, общество совсім удовольнено”. У другій виставі “Анички або на Милованє нема силованє”, як це випливає з рецензії у “Зорі Галицькій”, грав другий виконавець ролі Петра - Михайло Качковський, вірогідно, судовий ад’юнкт у Коломиї. Високо оцінюється в рецензії і гра “господина Санойца”, що зіграв роль возного Тетерваковського. Важко зрозуміти з рецензії стать господ “господин” Маєр (Майєр?) та Келер (Келлер?). Якби вони грали якісь ролі, скажімо Анички чи Терпелихи, це, безумовно, було б зазначено в рецензії. | |
| 15 березня 1850 року | Вийшовши у відставку за станом здоров’я, Алоїз Ляйтнер звертається з Коломиї до Головної руської ради у Львові з пропозицією увійти з клопотанням до австрійського уряду щодо дозволу утворити “Руський національний театр”, який би обслуговував увесь терен Галичини. Тобто йшлося про мандрівну трупу. І все це - у “наслідування прагнення коломийського греко-католицького священика пана Озаркевича” та з метою “пробудження духовності народу та виховання смаку до краси…” Автор доводить обґрунтованість свого бажання тим, що він досконально знає українську мову та “із природженого потягу до театру набував відповідної кваліфікації”, підібрав акторів, які могли б скласти трупу українського театру і висловив готовність очолити трупу. | |
| 31 грудня 1851 року | Через суспільно-політичні обставини, що виникли в умовах “загально-австрійської реакції” Головна руська рада припинила своє існування. Українське громадсько-культурне життя після скасування 31 грудня 1851 р. так званої октройованої конституції на десять років завмерло… Театр продовжив своє існування у формі аматорського колективу. Роль і значення коломийського театру Івана Озаркевича в історії українського театру полягає і в тому, що він сколихнув низку аматорських театральних починань у Галичині і Покутті - Львові, Перемишлі, Станіславові, інших галицьких містах. А це, зрештою, призвело до створення у 1864 році Львові професійного театру “Руська бесіда”. І до подальшого спалаху безперервного театрального життя у самій Коломиї. |